Дві доби у смарагдовому місті. Замість неба 20-ти кілометрова рожева сіркова смуга, кілька гектарів чорних, забитих дошками будинків навколо драмтеатру Лесі Українки, штормовий, схожий на море, Дніпро (вперше в житті бачу таку красу) та різнокольорові дев'ятиповерхівки.Цікаво, що люди в таких місцях значно простіші. Кажуть, що жителі Дзержинська багато крадуть. І махінують. На ДМК малі зарплати. А завод - єдине місце, щоб заробляти. По пострадянському депресивно. Але з іншого боку люди значно легші і простіші. Люблю таких. Маршрутчик їхав-їхав, потім голосно "Блин! Завтыкал заправиться!". Ще метрів 200 проїхав, звернув на заправку. Пасажири посміхнулись, заправились і далі поїхали. Зайшов мужик з торбами, каже - день залізничника святкував (звичайно, казав "железнодорожника"- оказывается, вчера был такой праздник). Чи то від тяжких торбів чи то від святкувань збив із ніг якусь бабку. Бабку підняли пасажири, мужика всадовили, привітали і поїхали далі. Менш ретельністю пофігізму не відрізнилась навіть бабка.
Повітря в безповітрі. Також з поселень українців. З одних набільш класних.
5 коментарів:
щось мені в цьому описові із "завтикал заправіцца" та збитою бабкою нагадало невловимо Карпу та її опис автобуса на Франківщині із "журавлі лєтят над нашєй зоной" замість музики (у книжці "Фройд би плакав").. -))
шкода, що не читала цієї книжечки. А що там у карпи? - в кількох словах????
там книжечка таких собі спогадів героїні.. і от коли вона їде якоюсь дорогою десь у Індії, вона раптом розуміє, що оцей індійський роздовбаний автобус їй нагадує франківський, де так само напхано повно людей, грає голосно якась нікому не потрібна музика, всі щось розмовляють про своє, п*яний дядько волає якусь пісню, а шофер вже третій раз запускає одну і ту ж саму касету -)) всі мають якийсь свій клопіт, якось гають час у дорозі, але ніхто нікому не заважає..
ну.там не настільки все було печально )))). просто природній пофігізм. він дуже класний.
-))))) точно..
Дописати коментар