Є два місця пізнання себе. Прийти до тих, котрі тебе люблять і спитати їх, ким ти є та чого від тебе чекають. І йти за вже вивченим попередниками планом. Або просто прямувати - за покликом власного серця. І боляче помилятись. Обтиратись об помилки і знову помилятись. Але бути собою, справжнім.
Є два способи прожити своє життя. Зустрічати стіни у лабіринті років та довго їх оминати. Або обрати напрям і просто йти. Вперед. Пробивати стіни та підривати каміння. Та втілювати мрії. Бо вони дійсно того варті.
Ми часто говоримо людям, що хочемо бути кращими, хочемо робити геніальні справи, хочемо дарувати любов. І стараємось, трудимось, часом досягаємо успіху, часом потерпаємо фіаско. Та шукаємо винних і несправедливість в обставинах. А коли виходимо із видимої нам халепи, потираємо обличчя і кажемо: «Ех, добре, що минулось». І не помічаємо, що саме після цього «Ех…» прощаємось із найціннішими подіями нашого життя. Бо саме в ці хвилини, коли під нашими ногами руйнуються найупевненіші шляхи, а підземні води підмивають закладене кимось каміння ми маємо шанс звести свою, найнадійнішу дорогу. Бо тоді пробуджується творчість і приносить плоди закладена природою мудрість.
Людина має схильність хапатися за шляхи та ідеї успішних лідерів. Приємно прикриватися під славою успішної людини, бути віддзеркаленням його, народженої в муках, слави. І не дай Боже, якщо цей лідер ще й вкаже на місце, яке, на його думку, належить тобі. Важливе, успішне, та здатне відкрити увесь, доступний його оку потенціал. Але це важливе і поважне визнання часом може стати повільною і прикрою смертю для твого справжнього покликання. Бо ніщо так не нищить, як поклоніння лідерові. Навіть якщо цей лідер(читати - ідол) суперуспішний і поважний. Але його одкровення – це не завжди твоє одкровення. І його місія – не твоя місія. Немає нічого гіршого, ніж занедбати себе, справжнього.
Багато гарних ідей здатен наплодити наш розум. Але ще більше народжується тоді, коли ти розумієш, що зараз із цією ідеєю – ти – один. І не маєш змоги сховати, але й безсилий плодити. І саме тоді твої очі піднесені до Бога. А Він єдиний є тим, хто втілює ідеї та зрощує плоди.
Ми часто говоримо про важливість доцентровості. Коли група людей прагнуть одного сяйва та стараються досягти спільного успіху в одному плані. Світ – це мозаїка живих історій. Але ці історії гармонують лише тоді, коли мають єдине начало. Проте індивідуальну та ніде не копійовану місію. Бо саме в останньому багатство світу.
Немає коментарів:
Дописати коментар