пʼятниця, 24 грудня 2010 р.

Чому я хвилююсь у Різдво…

Я їх в принципі люблю. Своїх батьків. Просто часом беру трубку і після слів: «Мама, у мене справи» відключаю дзвінок. А передзвонюю через кілька днів. Бо забуваю. І бо немає часу. Часом я завожу в їхній дім своє майно, коли йому зі мною немає місця. Або прошу їх про вирішення моїх справ, для реалізації яких довго їхати до Вінниці. Але я їх люблю, бо коли вони кажуть, що впорались із завданням, щиро дякую: «Ох, які ви молодці». Бо я їх люблю. Але коли батьки мають потребу – у любові, повазі чи підтримці, у мене – немає часу. Я – на роботі, в мене – особисте життя, я – в університеті, у справах, у друзів, в дорозі…

Чому я люблю Різдво, бо це єдині 3 дні на рік, коли я люблю моїх батьків по-справжньому. 24-го грудня до нашої малої вінницької квартирки завжди приїздить хтось із близьких родичів – бабуся, тітоньки та двоюрідні брати. І це єдиний день в році, коли я можу допомогти мамі приготувати святкову вечерю, приготувати щось за новим, не знаним досі рецептом та просто побути разом.

Дуже дякую Богові і нашій любій католицькій церкві за чудову Різдвяну традицію – ділення оплатком після прочитання в родині Різдвяного слова із Біблії про народження в Віфлеємі Божого сина. Це той час, коли кожен із членів родини підходить до іншого і просить пробачення за кривду, яку завдав в цьому році, розмовляє, обмінюється побажаннями та мріями. У нашій сім’ї ділення адвентовим хлібчиком та взаємний обмін любов’ю через прощення і благословіння заведено починати о третій годині дня. Саме у цей час Ісус помер на Хресті за люд і пролив ріки свого милосердя. Напевно тому часто під час сімейного ділення рідні витирають з обличчя сльози хвилювання. Жінки, чоловіки, дорослі і діти. Рівні у милосердній любові.

Близько п’ятої, коли на небі можна вгледіти перші зорі і ми сідаємо до столу, бабуся співає колядку. Найчастіше – польську «А вчора-звечора…» Це її улюблена. Проїжджаючи в метро часто читаю сітілайти: «Запиши, як співає твій дідусь» Мій дідусь теж колись дуже гарно співав. Так, що я колись малою могла годинами слухати і з ним тишком співати. Щоб не зіпсувати його Чудову музику. Тепер дідусь у небі. А в ті дні, коли він жив, я ще не встигла прочитати ці корисні сітілайти. Тепер ще є бабуся. Обов'язково треба її записати. Для моїх майбутніх діток.

О сьомій – ідемо гуртом на святкове богослужіння. У цьому році хочу попросити Господа, щоб дав мені благодать і сили втілити всі важливі справи – захистити омріяний львівський диплом, плідно зрости в роботі, продовжити вивчення мов і навідатись до Кракова – не для прогулянок – а для діла. А ще… здійснення тихих і скромних мрій. Чудеса - це радість, тому я їх хочу.

Брат Женя із Москви вже приміряє сімейний подарунок :) З ним - моя тітонька Люда

Мама із моїм двоюрідним братиком Сашею із російського Смоленська готують святкові млинчики
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!

Немає коментарів: