Сьогодні один мій колега повернувся з перегляду антиукраїнського Тараса Бульби. Моя думка на цю тему банальна - не йти до кінотеатрів на покази антидержавного для нас фільму та не поповнювати касовими зборами кишені російських режисерів.Моя подруга зараз знімає дипломну роботу в університеті Карпенка-Карого на режисерському факультеті. Шукає костюми рибки, пташки і інших істот. У театрах костюми подрузі дають охоче. Кажуть, країні потрібні гарні режисери та сценаристи. Та люди, котрі вміють і хочуть знімати хороше кіно.
Сьогодні цей фільм, який виходить - це добрий інформпривід для нас, котрі вважають себе українцями, заявити про себе і про свою історію культурній спільноті світу. Повідомити про те, якою ми бачимо історію нашої держави. Говоримо, що в українців знищена українська самосвідомість?- не впевнена. Бо та величезна кількість обурень, які я чую від друзів та колег та незгода із сюжетом картини свідчить все ж таки про те, що ми вже втямили, що наша історія дещо інша, аніж її ілюструють зі сходу.
Банально. Бо сьогодні багато говорять про фільм "Тарас Бульба". Але чим більше говоримо, тим більше думаємо ким ми є і куди йдемо.
Немає коментарів:
Дописати коментар