Трактат про правдиву мудрість. Бр. Петро Куркєвіч OFMCap

Початок мудрості – це страх, благоговіння, повага та пошана Бога.

Страх означає входження у стосунки творіння з Творцем, небуття з усім існуванням; смиренно схилити голову, не бути богом для себе, і не бути творцем свого життя.

Бог не дозволяє нікому чинити безбожність або чинити аморальність.

Бозбожність, якої Бог не дозволяє, – це красти у Бога Його божественність і привласнювати її собі. Аморальність – це творити своє життя повністю та автономно.

Бог цього не хоче, бо Він знає, що людина не забезпечить своє майбутнє так, як того захоче її Бог, Творець і Отець. Тому Бог цього не дозволяє. Це не Його задоволення. Це проти благодаті. Сатанізм.

Його благодать – це Його насолода людством. Між іншим, початкове визначення благодаті.

Бог насолоджується нами, коли ми повністю залежимо від Нього, приймаючи життя, що витікає з Його руки в усьому, завдяки нашій довірливій та смиренній відкритості до Його дару. Божий план також включає турботу про людську гідність, свободу та автономію, також походить від Нього; але цей план має бути Його, а не нашим.

Тому мудрість — це не лише Його насолода, але й смиренна та довірлива відкритість людства до Божого дару життя.

Те, що шанують царі — трон, форми чи навіть очі жінок — недостатньо чи не задовольняє в довгостроковій перспективі; все розсипається на порох: влада, багатство та людська любов.

А Господні заповіді подібні до вина: чим довше вони виконуються, тим більша радість від них, задоволення, спокій серця, присутність, солодкість, любов і безпечне, бо вічне, майбутнє.

Це вимагає великої благодаті від Господа, а отже, Його задоволення від даної людини. Благодать — це задоволення Господа від когось.

Приклади такого життя – Франциск Ассизький, заохочення бідних жінок у монастирі Святого Даміана (Клари в Сан-Даміано). І не дивіться на життя, яке тече зовні, бо життя від Духа краще.

Ця відкритість не лише пасивна, але й динамічна: пошук Його всім серцем, голод і спрага; мудрість – це голод і спрага Бога понад усе.

Згідно з Псалмом, суть виконання заповідей полягає в тому, щоб дотримуватися Його настанов, шукати Його всім серцем (бажання і голод Бога) та супутнє захоплення.

Мудрість – це постійні роздуми про Нього, мрії про Нього, якомога більша зосередженість на Бозі.

Мудрість – це захоплення, насолода, захоплення, екстаз, наркотик – опіум нації, сп'яніння Богом, Божественним Духом, еліксир Божественності, святості, любові та вічності.

Фарисеї та рабини не мали такої побожності. Їхня малодушність, формалізм, ритуалізм та скрупульозність виявилися далеко не до кінця (боговбивчо) недостатніми.

Захоплення та насолода необхідні душі, щоб енергійно, або принаймні якось, почала здобувати насолоди та солодкість Христа та Його Заповідей – Нагірної проповіді, Восьми Блаженств, Гімну Любові.

Щоб відмовитися від дурості – захоплення земними, недостатніми та швидкоплинними задоволеннями – потрібні наполегливі вправи у зверненні погляду до благ, кращих солодкостей.

Іван від Хреста далі визначає цю мудрість як Via Crucis, вузьку хресну дорогу, в кінці якої відбувається зустріч і входження у володіння Богом і в володіння Ним:

У Христі приховані всі скарби та мудрість (Кол. 2:3).

Вони приховані до такої міри, що, хоча багато з цих таємниць і чудес були відкриті святими Вчителями та зрозумілі святими душами в цьому житті, майже все в них залишається невимовним і незрозумілим. Скільки таємниць можна відкрити у Христі, який подібний до величезної шахти та величезних родовищ скарбів, у які, як би не заглиблювався, ніколи не знайдеш їхнього кінця. У кожному куточку Його таємниць можна зустріти тут і там нові родовища нових багатств.

Душа не може досягти їх і осягнути, якщо, як ми вже казали, спочатку не пройде через вузькі ворота страждань. Ці зовнішні та внутрішні страждання ведуть до Божественної Мудрості.

Те, що можна зрозуміти в цьому житті з таємниць Христа, здобувається через багато страждань і отримання багатьох божественних благодатей, як для розуму, так і для почуттів, і попередньо пройшовши багато духовних вправ.

О, якби тільки можна було зрозуміти, що не можна досягти глибин різноманітної мудрості та багатств Божих, окрім як через глибини всіляких страждань!

У цьому ж має бути бажання та втіха душі. Бо чим більшої мудрості вона прагне від Бога, тим більше вона повинна спочатку бажати страждань, щоб через них увійти в глибини Хреста.

Тому святий Павло закликає ефесян (Еф. 3:13, 17-19): «Не падайте духом через переслідування... але будьте вкорінені та засновані в любові, щоб могли збагнути з усіма святими, що таке ширина, і довжина, і вишина, і глибина, і пізнати любов Христову, яка перевищує всяке знання, щоб вони були сповнені всією повнотою Божою».

6 добрих пророцтв для нас. Мессія, на якого чекали. Бр. Петро Куркєвіч OFMCap

Пророк Ісая, подібно до євангеліста, приносить добре пророцтво, добру новину про кілька гарних речей.

Ісая 11:1-10

І вийде Пагінчик із пня Єссеєвого, і Галузка дасть плід із коріння його. І спочине на Нім Дух Господній, дух мудрости й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього. Його уподобання в страху Господньому, і Він не на погляд очей своїх буде судити, і не на послух ушей Своїх буде рішати, але буде судити убогих за правдою, і правосуддя чинитиме слушно сумирним землі. І вдарить Він землю жезлом Своїх уст, а віддихом губ Своїх смерть заподіє безбожному. І станеться поясом клубів Його справедливість, вірність же поясом стегон Його! І замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме! А корова й ведмідь будуть пастися разом, разом будуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба! І буде бавитися немовлятко над діркою гада, і відняте від перс дитинча простягне свою руку над нору гадюки, не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі, бо земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває! І станеться в день той: до Кореня Єссеєвого, що стане прапором народам, погани звертатися будуть до Нього, і буде славою місце спочинку Його!

Перша радість – це воскресіння Месії Духом Божим. Походженням Помазанника є зішестя на Нього Духа мудрості та розуму, поради та мужності, знання та страху Господнього.

Що найважливіше з усього? Тома Аквінський сказав би мудрість, розсудливість та розуміння. Я б обрав більш динамічні – мужність та страх Божий.

Друга радість. Цей Дух помаже Людину, яка буде з племені Єссея, батька Давида. Він буде, як Давид, покірним пророчому голосу Господа, спасе добрих від злих, буде правити над ними, даючи їм безпеку та мир, і наближаючи їх до створення Святині Божої.

Перш за все, він виконуватиме обов'язки судді, який правитиме не на основі зовнішності чи пліток, чи особистих заслуг, а справедливо, вірний аксіології (світу цінностей), не лише даруючи перемогу скривдженим, справді бідним, але й караючи насильників вироками.

 

Третя радість. Влада, як справедливий суд для усіх, призведе до усунення насильства, сили зла, на користь сили добра. Це призведе до сутнісної рівності, ненасильницького різноманіття, плюралізму, який започаткує справжню спільноту (засновану на правді, а не на чомусь іншому), аж до родинності та приватності дому, рай для всіх людей, тварин і рослин.

Клімат і ландшафт Царства Божого: спільне мешкання, спільне лежання, аби потім пастися і їсти, а пастирем є Дитятко Ісус; і знову, приязно відпочивати та лежання, гратися та ніжно дотикати одне до одного, не завдаючи нікому шкоди, не прагнучи нічиєї погибелі.

 

Четверта радість. Додатковим джерелом ненасильства в месіанську епоху буде глибоке пізнання Господа, аж до близькості з Ним. Це буде знання Божих чеснот, участь у них, насолода їхньою солодкістю, сп'яніння ними, особливо тими крихкими, м'якими, швидкоплинними: любов'ю, лагідністю, скромністю, поступливістю, миром і тихістю (мовчанням, служінням, старанністю).

 

П'ята радість. Вона розпочнеться з пришестя Месії, який започаткує Царство Боже, що вже певним чином видимим. Як незнищенне, сповнене мудрості та краси, навіть після смерті Помазанника, воно стане святинею (місцем паломництва, орієнтиром для духовності та аксіології), домом миру та університетом для всього людства.

 

Шоста радість. Ми, безумовно, говоримо тут про Церкву Христову, Церкву Помазаника, яка за своїм походженням та безперервністю триває та існує в Католицькій Церкві, але як Божественна, Таємнича (загадкова), виходить за межі її соціологічних (видимих) рамок, охоплюючи людей доброї волі, етичних людей (людей Його уподобань; пор. Лк. 2:14) з інших християнських конфесій, релігій та духовностей, аж до атеїзму тих, хто не завинив.

 

Церква має свою світлу та неосвітлену сторону, як Місяць. Інша, темна сторона, неосвітлена Сонцем — Христом — це гріхи її членів, як ієрархів, так і вірних, видимі в історії Католицької Церкви, але також гріхи Церкви як інституції, певної структури абсолютної влади (папської, єпископської), яка іноді реалізується не так, як задумав Христос, а так, як навчає світ.

Мк 10:42: «Ісус покликав їх, і сказав їм: «Ви знаєте, що ті, кого вважають правителями народів, панують над ними, а їхні вельможі ними володіють. 43 Між вами не так буде. Але хто хоче бути великим між вами, хай буде вам слугою. 44 А хто хоче бути першим між вами, хай буде всім слугою. 45 Бо Син Людський прийшов не на те, щоб Йому служили, а щоб служити та віддати душу Свою як викуп за багатьох».

Ось виклики останніх часів:

• невидима, зазвичай прихована сторона Церкви: котра ніколи не притягується до відповідальності засобами люстрації, яка виходить за рамки modus vivendi у співіснуванні – співпраця місцевих Церков з комунізмом;
• педофілія, що вчиняється, приховується та не стримується достатньо репресивними, радикальними діями проти гомосексуальної мафії в Церкві;
• адміністративне насильство, яке часто зустрічається в Церкві на всіх рівнях її структури;
• єретичні, сепаратистські та розкольницькі тенденції щодо Святого Престолу серед деяких національних єпископатів (наприклад, німецького).

Напевно, найбільшим злом, яке переслідувало Католицьку Церкву впродовж століть — у пастирській практиці:

По-перше, ставлення віри (світогляду, що динамічно впливає на існування), богослужіння (публічних, сакраментально об'єктивних стосунків з Богом), відданості (суб'єктивних стосунків з Господом) та катехитичної та євангелізаційної місії (до вірних та язичників) вищими за істину, публічну правдивість, справедливість і, зрештою, етичність.

Як наслідок, це призведе до насильства проти слабких — відсутність захисту аксіології, совісті, сестер і братів, що не мають зв'язків, і слабкості перед сильними — примирення зі злим світом (втрата солі, згасання світла, згасання вогнів міста на горі вночі; пор. Матвія 5:13-16).

Це несумісно з моральною ортодоксією та ортопраксією, які описані визначальними текстами, а отже, тими, що є достатніми для спасіння, у вченні Господньому:

•  Вісім Блаженств (Мт. 5),
• Страшний Суд (Мт. 25),
• Гімн Любові (1 Кор. 13),
• Плоди Духа (Гал. 5),
• Мудрість, що згори походить (Як. 3).

Вони представляють, як того вимагав Спаситель, виключно етичні параметри, а не конфесійні чи культові.

Етичність по суті стосується благородства Нової Людини: 

• не завдавати шкоди, 
• не допускати шкоди, 
• стверджувати кожного, 
• вступати в сімейні стосунки з тими, хто цього гідний, 
• прагнути повноти Царства.

Щоб прийшло Царство Боже, царство істини та справедливості, царство любові та миру, царство свободи та радості, Церква повинна позбутися удавання та змови мовчання, що прикривають її наготу, позбутися сорому брехні, що приховує насильство.

Кругом це удавання (що приховує насильство) скрізь, навіть у найсвятіших персонажів, у найвеличніших діяннях Церкви.

Це огидно, гидко!

Тож сама Церква також потребує Спасителя та Його благої звістки, і завжди нової доброї сили.

Вівторок, І тиждень Адвенту. Вроцлав. 2025

Бог посилає Ангела, щоб тебе стерегти. Бр. Петро Куркєвіч OFMCap

Мета ангелології з одного боку полягає в тому, щоб показати трансцендентність та винятковість Бога як Всевишнього, Того, Хто вище, Абсолюту, Всевишнього, Єдиного Я – тільки Мене. 

А з іншого боку – гарантувати та запевняти нас, що Його воля завжди буде виконуватися також завдяки служінню таких могутніх/більш могутніх духів, завдяки яким світ перебуває в єдності зі своїм Творцем. І тому залишається Божою родиною. 

І світ є родиною, подібною до сімейної – приємною, тихою та безпечною. А Ангели розкривають інклюзивність Бога, який бажає піднесення всіх та співпраці з усіма.

Вих. 23: 20-22

Ось Я посилаю Ангола перед лицем твоїм, щоб він охороняв у дорозі тебе, і щоб провадив тебе до того місця, яке Я приготовив. Стережися перед лицем Його, і слухайся Його голосу! Не протився Йому, бо Він не пробачить вашого гріха, бо Ім’я Моє в Ньому. Коли ж справді послухаєш ти його голосу, і вчиниш усе, що говорю, то Я буду ворогувати проти ворогів твоїх, і буду гнобити твоїх гнобителів. 

Ранги Ангелів

Хори Ангелів

(за Псевдо-Діонісієм Ареопагітом, грецьким монахом, який писав у Сирії на рубежі V та VI століть, учень неоплатоніків, можливо, спираючись на рабинські вчення):

• Серафими (котрі люблять),
•  Херувими (котрі знають),
•  Престоли (що протилежні до тих, хто вище – вони перевершують, підносять над усіма почуттями, концепціями чи діями),
•  Князівства, Панування, Влади (щоє посередниками – вони зближують, керують меншою Тріадою; розділяють, віддаляють),
•   Володарі (над матеріальним світом),
•   Архангели (важливі сотеріологічні місії),
•  Ангели (сотеріологічні та місії провидіння над громадами та окремими особами).

Кожен небесний дух, кожен ангел є різним видом, тому що вони є простими, духовними істотами, тобто все в них є суттєвим та важливим. Отже, кожна відмінність є суттєвою, важливою, і тому не індивідуальною (як у випадку тілесних або духовно-тілесних істот), а видовою специфічністю.

Кожен ангельський хор – це окремий всесвіт, можливо, багатший формами існування ніж наш матеріальний.

Боже ім'я в ангелі

А саме, Божа присутність, ідентичність, місія (а також наше керівництво та провидіння), взаємозв'язок.

Бог в ангелі, ніби в колісниці, в кареті. (Тобто, в ангельському Благовіщенні Марії, не лише Архангел, але вся Трійця, ніби в кареті, в колісниці).

Послух ангелу

Його наслідком є ​​єдність творіння з Творцем і повний зв'язок між Творцем і творінням, включаючи гарантію безпечного керівництва, захист від ворогів, перемогу над великими спільнотами, над цілими народами, над усім світом.

Непослух ангелу

Його наслідком є ​​ворожнеча з Богом і ворожнеча Бога.

Віддання себе Господу та життя близькості з Ним призводить до ангельської допомоги: звільнення від ворога, звільнення також від самого себе (слова недбалого), а також до захисту та охорони.

Ангели захищають гідність кожної людини, навіть найменшої, найскромнішої.

Життя в гармонії з ангелами, у певному сенсі ангельське життя, включає не заподіяння шкоди слабким, а також їх захист та схвальне прийняття кожної людини.

Вроцлав 2 жовтня. День ангела-охоронця

Проблемою не є багатство. Бр Петро Куркєвіч OFMCap

Проблема не в багатстві: ні у відпочинку, ні у комфорті, ні у вишуканій кухні, ні у розвитку мистецтва, ні у фізичному догляді. Авраам, Йов, Давид були багатими, що вважалося благословенням.

Христос був багатим завдяки гаманцю, з якого Юда міг фінансувати себе, завдяки заможним жінкам та їхньому провіанту, завдяки одягу, витканому зверху донизу, який вони не розрізали на чотири частини, завдяки похованню, багатому на пахощі та хустки.

Амоса 6:1а. 4-7: Горе безпечним на Сіоні, тим, хто надіється на самарійськую гору. Ви вилежуєтеся на ложах зі слонової кости і вивалюєтесь на постелях своїх, і їсте баранів із отари та ситих телят із обори. Під гусла співаєте ви, мов Давид, ви музичні знаряддя собі видумляєте. Ви вино попиваєте чашами, і намащуєтесь добірною оливою, і над спустошенням Йосипа не вболіваєте. Тому вони підуть тепер на вигнання на чолі полонених, і перестане крик випещених.

Прагнення багатства є праведним, як і бажання єпископства (пор. 1 Тим. 3:1), тобто влади, якщо воно мотивоване бажанням підтримати нужденних.

Проблема не в багатстві, а у самозакоханості, безтурботності та самовпевненості (надмірній впевненості у власних здібностях та безгрішності) та відсутності турботи про занепад нації...

Прикладом цього є третя спокуса (Мт. 4), або друга (Лк. 4) Господа в пустелі від сатани: взяти багатство та владу (щоб покласти край несправедливості та встановити соціальну справедливість, звичайно), але не чекаючи Бога (Він дасть вам це хто знає коли; частково зараз у хроносі через кайрос – час благодаті, повністю – в есхатоні, через славу воскресіння, вознесіння, посідання ad dexteram Patris), але від сатани, нетерпляче тут і зараз, віддаючи йому навіть невелику шану, ідучи на компроміс, співпрацю та залежність.

Церква, включаючи Польську Церкву, також у відомі нам часи, часто стикалася з цією спокусою. Посудіть самі, чи піддався він цій спокусі.

Що дало Христу, і що дасть нам, силу в спокусі бути автономними щодо Бога та відхилення/скочування до споживацтва?

Досвід Божої любові стверджує нас, наповнює нас Божим задоволенням.

 

Христос отримав це після свого хрещення в Йордані. І, безумовно, пережив це в молитві, особливо внутрішньо:

«А ти, коли молишся, увійди до своєї кімнати, зачини двері за собою і помолися Отцю своєму, що в таємниці. І Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6:6).

Що дасть тобі Отець, який в твоєму втаємниченні  і бачить і діє в тобі? – Відчуття Його багатогранної любові до тебе.

 

Християнство не проти багатства, але воно вимагає належного використання багатства...

Щоб те, що є реляційним (стосунки з Богом, з іншими), було важливішим, ніж те, що є споживацьким (влада, слава, їжа, еротика, психологічний досвід); коли воно адекватно та оптимально соціалізовано, бо інакше воно здається перешкодою до спасіння.

Спасіння досягається не через споживацтво, а через утвердження іншогота можливі реляційні стосунки з іншим.

Багач жив заради розваги та споживання...

Проблема полягала в тому, що передусім, і, можливо, виключно, це.

Щастя та спасіння полягають у доброті, у гарному житті, розумінням якого є допомога іншим, особливо тим, хто її потребує.

І таким був хворий, голодний і стражденний Лазар.

Якби багатій чоловік зробив це, він би не був таким безтурботним, самовпевненим, байдужим та соціально незалученим, він би міг використати своє багатство і розвинути музичну культуру.

Любов, з одного боку, є підтвердженням, а з іншого – вимогою розвитку...

Бідний Лазар потребував підтвердження від безіменного багатія, а отримав його від собак та Авраама/Бога.

Але перед бідним також стояли етичні вимоги: не проклинати багатія, його життя/страждання, себе/зі схильністю до самогубства, та Бога/Творця/за відсутність Провидіння.

Тому він також повинен приймати Бога, багатіїв і себе, радіючи дружбі з «псами».

Він виправдовував це, бо, на відміну від багатія, він має ім'я, дане йому Сином Божим, і тому має обличчя, і тому є особистістю, і тому є людиною (а не так, як інший, індивідом), за що він отримав винагороду.

Ім'я людини означає, що вона має ідентичність, сильну особистість...

Це також означає, що вони перебувають у стосунках, перебувають у комунікативному, утверджувальному ставленні до інших.

Це також означає, що вони виконують певну місію, певне покликання, що вони послані до чогось (це позначається іменами Ісус, Мойсей, Петро).

Нагорода – це виняткові стосунки з Богом, в лоні Отця та в ролі та природі Сина Божого.

Вроцлав, 28 вересня 2025 року

Навчання про стосунки – в групі, спільноті, суспільстві. Бр. Петро Куркєвіч, OFMCap

Для кожних стосунків та спільноти: дружба, шлюб, сім'я, група, місцева громада, нація, громадянське суспільство. Не боротися за верховенство — владу (над тілами), престиж (владу над душами), а увійти в беззахисну слабкість дитини, яку можуть або відкинути (покинути, вбити), або прийняти (народити).

Mт. 18, 1-5. 10. 12-14 – навчання про стосунки – в групі, спільноті, суспільстві.

Слабкість будує стосунки та спільноту, а не сила. Сила будує акцію та групу.

Сила, таланти, здібності та навички, необхідні для цільових груп та спеціалізованих груп: релігійних (молитовна група, група поклоніння, група вивчення Біблії, команда євангелізації, благодійна група, церковний хор тощо), світських (оркестр, антитерористична група, медична команда, вчителі, Рада міністрів).

Чому слабкість будує стосунки та спільноту?

Тому що вона ґрунтується на дедалі повнішій правді про нас самих (у процесі зростання довіри та вдячності — радості).

І ця правда завжди виявляє нашу слабкість, безсилля в певній справі, нашу крихкість та наше зло.

Якщо ця правда про нас самих як слабких, недосконалих і навіть злих доброзичливо приймається іншими (іншими) і не використовується проти них, то в обох особах/сторонах вона породжує довіру, вдячність, радість, бажання симетричної взаємності та ще більшу відкритість — як довіряючись іншому, так і приймаючи його.

Чим більше ми стаємо перед іншими як діти, тобто у власній слабкості, залежності від інших та довірі до них, та у дитячій готовності увійти в сім'ю, тим більше ми будуємо стосунки, спільноту та перетворюємо світ на сім'ю, чинячи Царство Боже уже тут.

Що означає приймати інших як дітей?

Тут нам самим слід бути дорослими, зрілими, сильними, готовими служити чужим слабкостям.

У спільноті кожен у певному сенсі схожий на дитину: слабкий, злий, хворий, непривабливий, нецікавий, нудний, некомпетентний, без зв'язків чи талантів, бідний, потребує допомоги, поглинає наш час, як темна космічна діра.

Найслабших, найменш цікавих, найхворіших чи злих не слід зневажати, експлуатувати чи виганяти, бо вони мають божественну гідність, оскільки мають ангельських духів як слуг та лакеїв.

Чи означає це терпеливість до дурнів, гордих, егоїстичних, паразитичних, нарцисичних, психопатичних, кривдників, маніпулятивних у громаді?

Ні, бо це не сприятиме їхньому зціленню — їхньому наверненню — і поставить під загрозу здоров'я громади, благополуччя окремих людей та необхідні високі стандарти стосунків.

Тому кожного слід обіймати та любити, що, з одного боку, означає прийняття, акцептацію та ствердження, а з іншого — відповідні вимоги.

Про кожного слід піклуватися належним чином, також відповідно до його хвороби, відповідно до принципу: ми любимо тебе, тому, з одного боку, ми вже стверджуємо тебе в тому, що є добрим, але ми також чогось вимагаємо, тобто ми терпляче відмовляємося дозволити тобі залишатися таким поганим, яким ти є.

Якщо хтось через своє зло, буття злим дистанціюється від спільноти, то слід, знову ж таки, адекватно, відповідно до аксіології (світу цінностей), але також психології (світу природи), слідувати та шукати цю дику, загублену, поранену вівцю, іноді лише чекаючи та молячись.

Тоді ми вступаємо в бажання Бога, який не хоче, щоб ніхто був втраченим. Ми стаємо мініатюрним, місцевим Богом у нашому селі.

Посилаючись на перше читання та вірш «Алілуя», додамо чотири пункти:

По-перше: Ми не повинні приписувати собі заслуги за успіхи в стосунках чи діях у громаді.

Це те, що зробив Мойсей, коли він черпав воду зі скелі, ніби сам без Бога; в результаті він був покараний тим, що не ввів людей до Обітованної землі, і тому не будував Царства Божого в громаді, бо це вимагає благодаті.

По-друге: Ми повинні бути мужніми, тобто хоробрими та сильними, у побудові стосунків.

Це стосується мужності твердо стояти на суттєвій істині — хто є хто, who is who; а також сили твердо стояти на формальній істині — як вміло передавати цю суттєву істину, щоб з цього вогнища було якомога більше вогню, але якомога менше диму.

По-третє, будьмо у тому спільнотовому діянні, будуючи ці відносини (в Бозі, з Богом і для Бога), лагідними та смиренними.

Четверте, якщо ми це зробимо, Бог буде з нами та буде ефективно співпрацювати.

Вроцлав, 12 серпнч

Бути вигнанцями, як народ вибраний з Єгипту. Бр. Петро Куркєвіч OFMCap

Бог виводить народ з Єгипту. Народ є вигнаним злими людьми. І Бог карає злих людей.

У нашому житті ці аспекти також присутні. Зокрема, ведення боже і виведення. Нажаль, вигнання злими людьми також присутнє. І найкраще, щоб після всього ми увійшли у третій етап – коли Бог вступиться за нас, добрих, і покарає наших противників. Показово, на наших очах. 

Добре, щоб так було. Аби все завершилося тріумфом Бога і добрих людей. І ганьбою злих.

Таке боже ведення, яке полягає на виведенні досвідчуємо. Передовсім ми є виведеними з вод плодових наших мам. Там нам в животі під серцем було добре. Раптом щось сталося, почався перший етап цунамі, води відійшли, і потім ми були змушені залишити лоно матері. І таким був наш перший вихід.

Ще один вихід, який я пам’ятаю – це вихід з дитячого садка. Там було гарно, мав два перші кохання, зі сніданком, з бабунею. Я був у садочку в сестер монахинь в Познані. Тому одним коханням була монахиня. І там було дуже гарно… J

І потім травматичним був перехід в молодшу школу – єдину в Польщі, хорову. Мав тоді гарний голосочок.

А потім другий вихід – перехід з молодшої школи до ліцею. А одночасно до антикомуністичного підпілля. То була справа дуже серйозна. Як показує історія святого Гжегожа Пшемика, ліцеїста, вбитого комуністами. Це був мій час битви з обридливим комунізмом.

Ну і був вхід до Оази. Серйозний вихід і вхід до раю на землі. До особистої віри, як казав Бляхніцький – віри, що походить з рішення.

І потім був наступний вихід. Як і в вашому житті. Хотів після завершення ліцею піти на навчання, але так вийшло, що пішов до монастиря. Не міг витримати. Ви, певно, тоді йшли на навчання, або в подружжя, або і в одне, і в інше, ще якесь третє.

Наступним таким виходом, веденням божим, трохи травматичним, був мій виїзд в Україну. Не хотів, але погодився.

А потім були щоразу серйозніші виходи в інші країни. Я, котрий на любив подорожувати, мусів постійно бути в мандрах до близько 20-ти країн. Брати мені заздрили, а я заздрив їм, що можуть сидіти в монастирі, а я був змушений бігати світом. І так 30 років.

Потім увійшов в такий етап, коли мене виганяли. Щоразу більше мене гнали, як мені видається, люди злі. І маю в пам’яті 3 серйозні вигнання. Кожне з яких серйозніше за попереднє. Хоча це нічого у порівнянні з Сибирійськими вигнанцями. Але, попри все, який мученик, такі і вигнання.

Чи дочекався миті, коли Бог карає на моїх очах злих людей? – коли йдеться про одне з тих вигнань, то досвідчив цього. Всі, хто спричинився до мого вигнання були згодом розбитими Богом, і порозкидані. А я був повернений. Щось незвичайне було.

А коли йдеться про інше вигнання – чекаю поки Бог на моїх очах показово покарає моїх ворогів.

Прикладом і унаочненням, що наше життя є виведенням нас Богом, і що треба очікувати на вигнання злими людьми, а також що можна надіятися на тріумф над злими людьми, а також на повернення, або на гарний вхід, є Євхаристія. 

А конкретно – факт, що хостія не є хлібом із закваски.

Ми разом із церквами східними до 8-9 століття також використовували хліб із закваски. На початку, в перших століттях, коли більшість християн були юдеохристиянами, єврейського походження, ймовірно використовували мацу, тобто, бездріжджевий хліб, тонкий. Але потім, не знаю чому, ми, християни, увійшли в використання на Євхаристії хліба звичайного. Певно, аби трохи відрізатись від єврейської традиції, від юдаїзму. Щоразу більше входило поган, тобто етнохристиян до церкви. Тому ймовірно, ми приймали хліб, який використовували погани, тобто нормальний, звичайний хліб.

Але приблизно з 8-9 століття входимо в етап хостії – використання бездріжджевого хліба. Не маци, але хостії. Має значення, що то не є маца, бо то не є повернення до юдаїзму, але з’являється фірменний продукт, наш, римсько-католицький. Нікого не наслідуємо. Але маємо хостію.

Це має символічне значення. Бо хліб без закваски означає, з поспіхом виготовлений, а також гірший на смак. 

І хостія означає, що в поспіху – тобто, ми завжди будемо не готові, навіть якщо це не буде здійснено з поспіхом в прямому розумінні слова, то ніколи ми не будемо готові до того божого ведення до кінця. Завжди буде трохи чогось неприємного, але потрібного. І нехай ця хостія, хліб Євхаристії нам про це нагадує…

Що кожен вихід може бути важким, кожен шлях важким, кожне впровадження може бути важким, що вигнання людьми може бути прикрим. Але, зрештою, ця хостія замінюється в солодкість в нас. і часом навпаки – дуже смакує.

Бо на нас чекає тріумф над злими людьми, і, зрештою, над злими, якими є ми самі. Але на хостія, чому не маца – бо це має бути якнайбільше ефемерична, делікатна, субтельна, урочиста, де більше світла, аніж муки/борошна. А в маці є більше борошна і загалом світла. Якщо хостію піднести до світла, буде більше світла аніж борошна. Більше ефемерності аніж матерії. Якби я впустив хостію, вона спадатиме на патену делікатно, як пелюстка троянди або листок. Або бабине літо – яке буде танути в повітрі. 

Про що має це нам нагадувати? – про Господа Ісуса, котрого Бог вивів, котрого люди виганяли, а Він був делікатним. 

Не лише був делікатним, міг також кричати, але зміг бути тихим, спокійнесеньким, не відкидаючи свій тягар. А навіть якби наступив на тліючий кнот, не гасив би його. Але, зрештою, попри, чи може завдяки, чи може в тій делікатності, звершуючий суд. І входячи в своє ефемеричне урочисте, наповнене світлом небесним своє воскресіння. 

В делікатності але й переможності Христа усвідомлюємо суть святої хостії.

Вроцлав, 19.07.2025 

Проповідь під час Євхаристії

Про шлюб і одруження. Бр. Петро Куркєвіч OFMCap

Авраам поховав Сару, кохану свою дружину. Хоч на мою думку чоловік має так старатися, щоб він поліг першим. Має брати на себе всі роботи. Щоб швидше жінка була вдовою аніж він чоловік вдівцем. Але буває по-різному. У будь-якому випадку, панове, стараймося вмерти першими внаслідок перепрацювання або битви за наших пані. А пані нехай живуть 100 років.

Авраам попросив присягу в слуги, щоб взяв тільки семітку – тільки зі свого клану та своєї віри. Бо в першу чергу думав про віру. Однак якби взяв якусь іншу кандидатку для Ісаака, свого сина, вона б внесла своїх богів, свої фігурки в торбинці. З золота, срібла, дерева.

Але тепер, особливо тут, в нашому краї, ми є в ситуації, коли не завжди особа віруюча є найліпшим кандидатом на подруга. Колись так казав, що перевір, чи він віруючий, а потім перевір, чи є аксіологічним, етичним той кавалер чи та панянка.

Але зараз що частіше кажу, що зараз ситуація протилежна, аніж та, що була колись. Що тепер важливіша аксіологія. Бо що з того, що хтось вірить, якщо не здатний кохати. То ж краще одружитися з кимось, хто не вірить в Бога, але вірить в любов. І буде здатним кохати.

Як Ісус. Він почав ці зміни. А навіть не Ісус, лише Старий Завіт.

«Ідіть і старайтеся зрозуміти, що означає – хочу милосердя, а не жертви».

Швидше милосердя. Найкраще, коли і милосердя, і жертва. Але якщо б я, Бог, мав би щось вибирати – то хочу більше милосердя аніж жертви.

Хочу любові більше аніж віри і культу.

Зрештою, подумайте: в часи переслідувань шукаєте сховку для себе, місця втечі: чи дійсно буде мати для вас більше значення хто вас прийняв і сховав – чи то будуть люди віруючі чи невіруючі? Чи для євреїв тих часів, які ховалися в ульмів мало визначальне значення чи то гарячі віруючі? Чи швидше те, що нададуть їм допомогу і пустять під свій дах?

Отже, має значення, чи проявлять любов, ризикуючи своїм життям, а не те, чи віруючі чи невіруючі.

Дослідження IPN (Instytut Pamięci Narodowej – інститут народної пам’яті) показало, що віруючі католики не становили надрепрезентативної групи в порятунку євреїв. Пропорційно однакова кількість була як віруючих, так і невіруючих. Розумієте?

Має значення любов.

Сумління.

Мужність.

А віра вже згодом.

Милосердя – більше аніж жертви…

Віра має допомогти нам бути мужніми, чесними, готовими до любові. Але виявляється, що ми не є монополістами. Атеїсти – з якими Бог теж кооперує, лише не через благодать віри, але через благодать освячуючу – є здатними до великих речей. До яких віруючі часом не здатні.

Як у випадку порятунку згаданих вище євреїв.

Тому якщо йдеться про одруження – найважливіше чи твій хлопець, твоя дівчина – це особа сумління. Чи це особа шляхетна, котра гидується насильства, маніпуляції, і яка гидується і не допустить, щоб хтось чинив насильство.

Чи це особа відважна, мужня? Яка відповідає за свої рішення? Вірна?

Лише згодом після всіх цих чеснот можна запитати, чи віриш в Бога чи ні. Бо напевно в таку людину Бог вірить.

І вистачить.

Зрештою, як буде шляхетною, вона, невіруюча, і «я», віруючий, то може дійде до віри. А може і ні.

Щоразу більше стаю прихильним словам Рацінгера, що віра насправді є благодаттю. Яку Бог не всім дає. Однак чесність є благодаттю, яку Бог дає всім.

І, на завершення: Матей зібрав собі колег і колежанок, тобто, товариство з зірки. Але виявилося, що не такий той чорт страшний, як його малюють. Що не таке то товариство з звірки як те, що б було з-під яскравого сонця. Виявилось, що то гарні люди – слабкі, але не такі вже й злі.

Виявилось, що фарисеї – не гарні люди. Хоч загалом сильні. Що за сила волі і рішучості – але злі. Підняли руку на нашого коханого Господа Христа. І його вбили.

Бачите, до чого веде побожність без любові?

Побожність, яка не здригнеться перед тим, щоб штурхати когось. Ось до чого веде побожність. Яка готова штурхати. Митники і грішники не штурхнули Бога. Хоч не мали віри аж такої.

Я, подібно як євангелист, стаю по їхню сторону. Ґрунт – то шляхетна людина. А віруючий чи невіруючий – справа інша.

Чи з тої чи з іншої партії… не так важливо.

Вроцлав, 4 липня 2025 року. 

Cпільноти і рухи хай не будуть вищими за цінність своєї парафії. Бр. Петро Куркєвіч OFMCap

 

Сара, дружина Авраама, бачачи, що Бог не реалізує своєї обітниці, яка стосується нащадка, запропонувала Аврааму свою невільницю Агар. Що було нормальною практикою тих часів на Близькому Сході. Так, наче говорячи, що усиновлюємо цю дитину своєї невільниці. Бо вона (невільниця – прим.) є моєю власністю. Так згодом молода і плідна Агар, на відміну від Сари, народила і почала задирати носа.

Так якби не знала пісні «Не задирай носа». Так само її син почав висміювати народженого з Сари, яка була у зрілому віці, і раніше неплідна.

Це може бути гарною ілюстрацією, наприклад, рухів церковних. Які у порівнянні з парафіями нашими виглядають дуже енергійними, дуже плідними, гарними, ядреними. Не те що наші трохи збляклі парафії, де може нічого не діятися. В таких стандартних парафіях. А навіть якщо нестандартні, як тут (у Вроцлаві капуцини), бо тут є багато рухів, то ці рухи можуть гордитися над тією побожністю чисто парафіяльною. З тими традиційними службами, набоженствами, таїнствами.

Однак в тій розповіді про Авраама, Сару, їхнього сина Ісаака, а також служницю Агар та її сина, Бог вчить так не робити. Бо спасіння і так іде через Сару. Не через молоду Агар. Носителем і власником спасіння вибраного народу і завіту з Богом буде не Ізмаель син Агар (плід наших рухів церковних), але буде Ісаак.

Тобто спасіння випливає з церкви, якого головним об’явленням локальним є парафія. Далі – дієцезія, і, зрештою, вся церква вселенська.

Бо парафія є тією Сарою. Тобто, тим носителем власності. Це в церкві в вимірі парафіяльному об’явиться в повноті Христос. Не в жодному русі церковному.

Ці рухи церковні є для того, щоб служити парафії, служити Сарі, бути невільниками церкви. Тієї зрілої, в поважному віці, церкви. Як би на перший погляд здається, неплідної, церкви (яка насправді дуже плідна – прим.).   

Деякі цього не розуміють, і, зрештою, спричиняють розділи. Наприклад, Лютер, котрий був харизматиком, мав харизми, може і мав місію від Бога, аби в якийсь спосіб відновлювати церкву, реформувати. Він мав ті думки пророчі критичні, однак почав кепкувати з церкви. Потім почав його ненавидіти. І сталося нещастя як читаємо і читанні про Авраама.

Нині араби, тобто потомки Ізмаеля воюють з євреями, є антагоністами. Араби протидіють євреям, які є, між іншим, потомками Ісаака і його сина Якова, званого Ізраїлем.

І такий розділ дуже шкодить. Вочевидь, Бог з того виведе якесь благо. Тим не менш, вшануймо автономію нашої реальності. Бог хотів би не виводити добра зі зла, лише хотів би, щоб того зла, того поділу, тієї схизими і єресі, пов’язаної з нею, не було. Тоді, безперечно, вивів би значно більше добро.  Бо, відомо, що з добра виходить більше благо, аніж зі зла.

Нині, наприклад, араби – це або мусульмани або християни.  І євреї, коли думають про християнство, думають про Христа як про месію, але одразу здригаються, бо перехід на християнство означало б визнати, що смертельний ворог правий.

Цей антогонізм ускладнює приєднання до Месії, до Ісуса. Ускладнює можливість євреям бути євреями, увійти до вибраного народу, повернутися до своєї ідентичності вибраного народу.

…

Тому завжди пам’ятаймо, що  всякого роду харизматики, рухи церковні, спільноти ексклюзивні мають бути на колінах перед парафією. І служити парафії. І пам’ятати, що парафія є носителем церкви Христової. Бо з парафією поєднаний Христос як наречений з нареченою. А не з рухом. Це церква, а не рух церковний чи згромадження, має обітницю, що брами пекла її не подолають.