6 добрих пророцтв для нас. Мессія, на якого чекали. Бр. Петро Куркєвіч OFMCap

Пророк Ісая, подібно до євангеліста, приносить добре пророцтво, добру новину про кілька гарних речей.

Ісая 11:1-10

І вийде Пагінчик із пня Єссеєвого, і Галузка дасть плід із коріння його. І спочине на Нім Дух Господній, дух мудрости й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього. Його уподобання в страху Господньому, і Він не на погляд очей своїх буде судити, і не на послух ушей Своїх буде рішати, але буде судити убогих за правдою, і правосуддя чинитиме слушно сумирним землі. І вдарить Він землю жезлом Своїх уст, а віддихом губ Своїх смерть заподіє безбожному. І станеться поясом клубів Його справедливість, вірність же поясом стегон Його! І замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме! А корова й ведмідь будуть пастися разом, разом будуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба! І буде бавитися немовлятко над діркою гада, і відняте від перс дитинча простягне свою руку над нору гадюки, не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі, бо земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває! І станеться в день той: до Кореня Єссеєвого, що стане прапором народам, погани звертатися будуть до Нього, і буде славою місце спочинку Його!

Перша радість – це воскресіння Месії Духом Божим. Походженням Помазанника є зішестя на Нього Духа мудрості та розуму, поради та мужності, знання та страху Господнього.

Що найважливіше з усього? Тома Аквінський сказав би мудрість, розсудливість та розуміння. Я б обрав більш динамічні – мужність та страх Божий.

Друга радість. Цей Дух помаже Людину, яка буде з племені Єссея, батька Давида. Він буде, як Давид, покірним пророчому голосу Господа, спасе добрих від злих, буде правити над ними, даючи їм безпеку та мир, і наближаючи їх до створення Святині Божої.

Перш за все, він виконуватиме обов'язки судді, який правитиме не на основі зовнішності чи пліток, чи особистих заслуг, а справедливо, вірний аксіології (світу цінностей), не лише даруючи перемогу скривдженим, справді бідним, але й караючи насильників вироками.

 

Третя радість. Влада, як справедливий суд для усіх, призведе до усунення насильства, сили зла, на користь сили добра. Це призведе до сутнісної рівності, ненасильницького різноманіття, плюралізму, який започаткує справжню спільноту (засновану на правді, а не на чомусь іншому), аж до родинності та приватності дому, рай для всіх людей, тварин і рослин.

Клімат і ландшафт Царства Божого: спільне мешкання, спільне лежання, аби потім пастися і їсти, а пастирем є Дитятко Ісус; і знову, приязно відпочивати та лежання, гратися та ніжно дотикати одне до одного, не завдаючи нікому шкоди, не прагнучи нічиєї погибелі.

 

Четверта радість. Додатковим джерелом ненасильства в месіанську епоху буде глибоке пізнання Господа, аж до близькості з Ним. Це буде знання Божих чеснот, участь у них, насолода їхньою солодкістю, сп'яніння ними, особливо тими крихкими, м'якими, швидкоплинними: любов'ю, лагідністю, скромністю, поступливістю, миром і тихістю (мовчанням, служінням, старанністю).

 

П'ята радість. Вона розпочнеться з пришестя Месії, який започаткує Царство Боже, що вже певним чином видимим. Як незнищенне, сповнене мудрості та краси, навіть після смерті Помазанника, воно стане святинею (місцем паломництва, орієнтиром для духовності та аксіології), домом миру та університетом для всього людства.

 

Шоста радість. Ми, безумовно, говоримо тут про Церкву Христову, Церкву Помазаника, яка за своїм походженням та безперервністю триває та існує в Католицькій Церкві, але як Божественна, Таємнича (загадкова), виходить за межі її соціологічних (видимих) рамок, охоплюючи людей доброї волі, етичних людей (людей Його уподобань; пор. Лк. 2:14) з інших християнських конфесій, релігій та духовностей, аж до атеїзму тих, хто не завинив.

 

Церква має свою світлу та неосвітлену сторону, як Місяць. Інша, темна сторона, неосвітлена Сонцем — Христом — це гріхи її членів, як ієрархів, так і вірних, видимі в історії Католицької Церкви, але також гріхи Церкви як інституції, певної структури абсолютної влади (папської, єпископської), яка іноді реалізується не так, як задумав Христос, а так, як навчає світ.

Мк 10:42: «Ісус покликав їх, і сказав їм: «Ви знаєте, що ті, кого вважають правителями народів, панують над ними, а їхні вельможі ними володіють. 43 Між вами не так буде. Але хто хоче бути великим між вами, хай буде вам слугою. 44 А хто хоче бути першим між вами, хай буде всім слугою. 45 Бо Син Людський прийшов не на те, щоб Йому служили, а щоб служити та віддати душу Свою як викуп за багатьох».

Ось виклики останніх часів:

• невидима, зазвичай прихована сторона Церкви: котра ніколи не притягується до відповідальності засобами люстрації, яка виходить за рамки modus vivendi у співіснуванні – співпраця місцевих Церков з комунізмом;
• педофілія, що вчиняється, приховується та не стримується достатньо репресивними, радикальними діями проти гомосексуальної мафії в Церкві;
• адміністративне насильство, яке часто зустрічається в Церкві на всіх рівнях її структури;
• єретичні, сепаратистські та розкольницькі тенденції щодо Святого Престолу серед деяких національних єпископатів (наприклад, німецького).

Напевно, найбільшим злом, яке переслідувало Католицьку Церкву впродовж століть — у пастирській практиці:

По-перше, ставлення віри (світогляду, що динамічно впливає на існування), богослужіння (публічних, сакраментально об'єктивних стосунків з Богом), відданості (суб'єктивних стосунків з Господом) та катехитичної та євангелізаційної місії (до вірних та язичників) вищими за істину, публічну правдивість, справедливість і, зрештою, етичність.

Як наслідок, це призведе до насильства проти слабких — відсутність захисту аксіології, совісті, сестер і братів, що не мають зв'язків, і слабкості перед сильними — примирення зі злим світом (втрата солі, згасання світла, згасання вогнів міста на горі вночі; пор. Матвія 5:13-16).

Це несумісно з моральною ортодоксією та ортопраксією, які описані визначальними текстами, а отже, тими, що є достатніми для спасіння, у вченні Господньому:

•  Вісім Блаженств (Мт. 5),
• Страшний Суд (Мт. 25),
• Гімн Любові (1 Кор. 13),
• Плоди Духа (Гал. 5),
• Мудрість, що згори походить (Як. 3).

Вони представляють, як того вимагав Спаситель, виключно етичні параметри, а не конфесійні чи культові.

Етичність по суті стосується благородства Нової Людини: 

• не завдавати шкоди, 
• не допускати шкоди, 
• стверджувати кожного, 
• вступати в сімейні стосунки з тими, хто цього гідний, 
• прагнути повноти Царства.

Щоб прийшло Царство Боже, царство істини та справедливості, царство любові та миру, царство свободи та радості, Церква повинна позбутися удавання та змови мовчання, що прикривають її наготу, позбутися сорому брехні, що приховує насильство.

Кругом це удавання (що приховує насильство) скрізь, навіть у найсвятіших персонажів, у найвеличніших діяннях Церкви.

Це огидно, гидко!

Тож сама Церква також потребує Спасителя та Його благої звістки, і завжди нової доброї сили.

Вівторок, І тиждень Адвенту. Вроцлав. 2025