«Кава з кардамоном» або що може статися найгіршого, якщо держава не відділена від церкви

Українські та польські сценаристи спільно зробили серіал «Кава з кардамоном», де розповідають про атмосферу Львова ХІХ століття, де гладачеві дозволяють прожити драматичну історію забороненого кохання юної доньки священника та вдвічі старшого польського шляхтича. Серед ідей – засудження моделі, коли держава і церква є одним, і цінності людей базуються на християнських.

Практично – якщо ти займаєш впливові посади в суспільстві, маєш дбати про власний авторитет, бути добрим сім’янином, відповідати суспільним запитам. Це устрій, де церква диктує правила, і усі мають їм підкорятися.

Група українсько-польських авторів показують таку модель як перешкоду, незручність, обтяження. А після перегляду стрічки глядач має видихнути і сказати: «Хух, добре що тепер можемо робити що хотіти і ніяка церква нам не вказує». Або у випадку пересічного поляка: «Скільки ж то натерпілися наші предки від цих церковних забобонів, понабиралися, досі від того страждаємо».

Якщо ви захочете подивитися серіал, а він, в принципі, цікавий – бо можна спостерігати за пригодами двох закоханих людей, захоплюватися вишуканими манерами та одягом, а ще – дізнатися про події 1848 року, коли в Європі вирували події, які потім отримали назву «Весна народів». Тоді у багатьох європейських країнах відбувалися різного роду соціальні зрушення, революції, повстання.

Однак, повертаючись до проблеми єдності держави та церкви, в стрічці не показано позитивних прикладів, коли цінності і суспільні норми робили людей щасливими. Хоч, ймовірно, були і такі люди.

Давайте розберемося, чи може суспільство стати кращим, якщо воно слухається церкви? Та чи сприяє це розвитку і святості людей?

Перше, що беззаперечно отримають люди, які живуть, хоч і «примусово» в родині – це присутність мами і тата, які виховують дітей. Добре чи зле, але діти отримують від двох батьків. Вони бачать поганого чоловіка та доброго чоловіка батька, а також погану жінку і добру жінку матір. Бо і чоловіки і жінки мають як добрі, так і кепські риси. І потім така дитина має здатність розуміти та обирати свій шлях – як найкращий, так і найгірший. Якщо для досягнення амбітних цілей у політичній діяльності, суспільних впливів необхідна, принаймні з перспективи інших, міцна родина, то люди намагаються дотримуватися правил.

Друга важлива річ – авторитет церковних та просімейних цінностей, це про спадковість поколінь. Успіхи та надбання батьків – це багатство дітей. А це і про здатність піклуватися про землю своїх предків, і про відповідальність за наступні покоління, і про необхідність передання дітям віри та надбань, про тяглість поколінь.

Це важко, але можливо.

І про любов. Вона насправді існує. Чи можливо кохати та бути щасливим у державі, яка є одним з церквою, реєструючи свій шлюб під час вінчання в церкві, дотримуючись принципів, які диктує «жорстока» мораль? – можливо. 

Просто, треба знайти однодумця. В іншому випадку шлюб приречений на поразку. Як і тоді, коли принципів і цінностей немає, один шлюб щасливий, а інший нещасний.

Стрічку рекомендую. Хто бачив, діліться враженнями про «Каву» (яка, між іншим, також, одним на добро, а іншим шкодить).

Почему погиб Линкольн. Жена президента как дар и проклятие

Смотрела вчера интересный фильм о президенте Америки. Известная многим история о битве за права цветных, как это звучит в фильме. 

На протяжении многих лет президент сражался с парламентом о принятии важного решения. В разные годы его деятельности с ним была жена - друг, который поддерживает. Она принимала участие в спорах с оппонентами, была в истории становления. 

Но когда принималось важное переломное для истории решение - ее не было с мужем. Она... обиделась. Потому что ранее сын пошел в армию, а мужчины с ней не посоветовались. После крика: "Ты убьешь моего сына!" она надолго ушла в тыл. 

Когда после долгожданной победы муж ей сказал: "Жаль, что тебя не было с нами", она ответила: "Ну зачем там нужна гувернантка!"

Вот, словом, получи. 

Хотя сама могла будучи рядом получить те энергию и силу, которые бы вдохновляли его для будущих побед и жизни. 

Обиженная женщина, которая посчитала, что важнее держать обиду, чем быть с мужем в ответственный для него момент.

А потом он погиб в бою. Сложно утверждать о прямой наследственной связи между победой и смертью. Но известно, что женщина имеет в себе огромную силу и чтобы вдохновить, и чтобы оставить на самотек его жизнь. 

В бою его не сохранил его ангел хранитель...

Рекордно долго и с Америкой. Мои Впечатления от пресс-марафона Зеленского

Понадобилось три дня, чтобы от начала до конца пересмотреть пресс-марафон Зеленского. В своем лично-публичном блоге оставлю немного впечатлений. На будущее. А вдруг пригодится. 

И так, все по порядку...

1. О форме

Чего ж так долго?.. Невозможно переслушать :) от начала до конца :) 

Я думаю, форма "оптовой" встречи, это скорее от харизмы Зеленского. По крайней мере, это мое такое впечатление. 

В недалеком 2012-ом году, когда я ходила посмотреть, как организовываются съемки телевизионных шоу, типа "Самый умный", "Комик-Шоу", "Х-Фактор" и прочих, была удивлена "оптовостью" съемок. Когда люди приходят утром в часов 8-9 в павильон и "наваливают" до темной ночи. Отснялись - а потом восстанавливаются. Ну и тот же формат, где много людей, зрителей, действующих лиц, и несколько ключевых, которые меняются от эпизода к эпизоду. Встреча журналистов была тоже приключением и для самих журналистов. Потому что как бы они не относились к персоне Зеленского, отказаться от участия в таком телепроекте не захотели. А наоборот - чем опозиционней настроены, тем более разодеты и распричесаны. Такова наша профессия :)

2. О профессии. И журналистах 

Честно говоря, я даже представить себе не могла, что у нас такое разнообразие журналистов и что нашей братии так много. Учитывая, что основной пул составляли все-таки центральные СМИ, то действительно журналисты в этой стране это большая сила. Крайне приятно и интересно было слушать особенно наших зубров, которые уже не одну собаку съели в своем поле. Они в большинстве случаев выглядели доброжелательными к миру и стабильными. Это все из-за опыта. Присутствие посреди прочего людей, которые уже много лет в профессии было для меня лично приятным и интересным. Я даже не знаю, собирались ли они вокруг какого-то события в стране в таком количестве одновременно. Словом, низкий поклон всем, кто порадовал. 

Было интересно наблюдать, как в разных группах по-разному договаривались о том, кто сколько возьмет эфирного времени, сколько задаст вопросов, и как потом спрашивали, занимая свои временные ниши. Это и о коммуникации, и о характерах, и о нравах. :) 

3. О вопросах и содержании

Еще в ходе просмотра эфира я написала на ФБ, что мне показались немного мелковатыми вопросы в том смысле, что они не раскрывают суть истории, в которой мы находимся. Мне очень хотелось, чтобы президента расспросили, где мы и куда он нас ведет, что вообще происходит, есть ли у него стратегия и какая, какие болевые точки. Не было и вопросов, которые движут - услышав которые президент должен бы был действовать, анализировать, продвигаться вперед. А ведь это как раз тот формат дискуссии, который мог бы быть движущим. Мне так кажется. Я, конечно, могу ошибаться.

4. О главных темах - война, мир, внешняя политика

По тому количеству вопросов, которые касались Трампа, возникает подозрение, а не готовят ли наши подпольные силы акцию про свержению действующего президента Америки и замены его на собственного ставленника :) :) :). Не, ну интересна тема Америки, конечно :) Я предлагаю открыть на Крещатике какой-нибудь музей американского президентства. У них познавательная история, между прочим. Первые президенты Америки, воспитаны на христианской традиции и с пуританскими взглядами, почему нет. 

Я думаю, зарубежным журналистам, которые присутствовали на пресс-конференции, было интересно. А то они не особо знали, что спрашивать и о чем писать. А так и тема кликабельная, и писать не сложно. 

Я правда, не знаю, что за целый день и такое количество повторений мы хотели этим достичь? - Возможно, это чтоб показать мировому сообществу и России в том числе о значимости отношений с Америкой? - кроме шуток - а какая была наша цель?

Интересный, как по мне, внешнеполитический вопрос был связан с Турцией. Если я ничего не прозевала, о Турции вопрос звучал два раза, от турецких журналистов. Первый раз - какие отношения у Украины с Турцией, которая сближается с Россией. На что Зеленский ответил, что у нас с Турцией сотрудничество по вооружению. Мне интересно - как там ситуация с поставками оружия, которое, насколько я слышала, раньше много лет поставлялось из Украины в Турцию. Второй вопрос касался конфликта Турции и Сирии. На этот президент не ответил, переключившись на украинских журналистов. Это, по-моему, был единственный вопрос, от которого Зеленский ушел, вообще никак не отвечая. Ну, и правильно, что не стал комментировать. Публикации в зарубежных СМИ по вопросу войны других государств - это не экспресс-тест. Зачем говорить лишнее. Опять же, это мое личное впечатление.  

Касаемо ситуации на востоке Украины - было понятно, что Зеленский пытается максимально в этом вопросе успокоить и снять напряжение в обществе, которое не уверено в способности президента быть миротворцем. О разведении войск, построении перехода со стороны Крыма и создании визуальной привлекательности южных территорий, приглашение для украинцев не ехать на заработки в Москву, чтобы потом не пришлось их вытягивать из тюрем. 

Довольно красивым был ответ российской журналистке о том, что не будет одностороннего выхода навстречу в "диалоге". Другой вопрос - что не обязательно было этой девушке давать аккредитацию, потому что они для нас не журналисты, исходя из того, что действуют вразрез журналистской этике и являются инструментом путинской пропаганды. А значит, и не являются профпригодными.  

Об Андрушко...

Журналисты несколько раз задавали вопрос по Андрушко. Я считаю, что это правильно. И то, что произошло с журналистом, крайне и критично никуда не годится. Комментарий Зеленского по поводу хорошей девочки, которая отбивала его от Андрушко тоже никуда. 

Из новостей...

Было немного хороших новостей. А это:

1. Закон о запрете игорного бизнеса и выдача лицензий только большим отелям. "Пусть играют гости из Турции, которые приезжают в наши отели. А мы вырученные деньги отдадим на развитие физкультуры и спорта (не дословно :) )". Осталось только это реализовать. Поверим? - Я, честно говоря, в этом вопросе, как Фома - не увижу - не поверю. Потому что где гарантия, что после того, как казино построят в больших отелях, закроют все маленькие, без лицензий которые, и что полиция их будет разгонять. Я, к сожалению, не верю пока. Но пусть, но пусть...

2. О культуре и этике для депутатов.  В который раз нам обещают, что они не будут кнопкодавить и голосовать друг за друга, сохраняя персональную ответственность.

3. В южных областях будут создаваться системы полива - я все правильно расслышала?

4. Несколько украинских телеканалов будут вещать на территорию Беларуси и наоборот. Оно то понятно, что во времена интернета и кабельного телевидения у людей есть доступ к разнообразным СМИ, было бы желание. Тем не менее, это может быть полезным. Ну - наоборот, думаю, не надо, не обязательно :). В Житомирской области и так вещают беларусские каналы, их легко ловят тарелки. Да ну в Киеве тоже я видела в кабельном беларусские каналы. В общем, идея нормальная. Только рекомендую еще отправить президента с такой же миссией в Польшу. Пусть бы.. :)

5. Укрпочта у нас что-то там дохнет. Я думаю, это потому, что у первых лиц Укрпочты были очень низкие зарплаты :) :) :) :) Об этом президенту рассказали редакторы печатных изданий, что газеты сложней стало отправлять. Ну - президент уточнил, нет ли других способов возить газеты в села. - Сказали, что нет. А Укрпочта - крайне важный стратегический объект. - "Ага", - ответил президент :) :)

 Ну все. Не помню больше новостей. Был еще вопрос журналистов одного из изданий о том, что действующие власти собираются делать с полиэтиленом в магазине. Потому что портим природу. Я, честно говоря, использую много торб из целофана. Думаю, начинать стоит с пропаганды жизни без полиетилена :)

Про спорт

Тема спорта звучала в нескольких контекстах - деньги с игорного бизнеса должны пойти в развитие спортплощадок, президент несколько раз отметил, что любит бегать по утрам, когда нет камер и людей, и еще был вопрос журналистки по параолимпийцам.

Будет еще?..

По итогам, как по мне, формат был неплохой. Довольно живой, наделали шума немного. Локация тоже не плохая. За недельки две до марафона я разок заходила в этот маркет, где проходила акция. Там было довольно симпатично, продавали много вкусных булочек, тортиков, лобстеров, салатов. Немного не лоу-кост, но мне очень даже понравилось. Так и подумала, надо бы сюда сходить с коллегами-друзьями. Так что еще зайду за тортиком туда. Интересно, а в день марафона там тоже вкусняшки продавали внизу? - если да, то бонус для журналистов - возможность встретить старого друга и выпить чай с модным тортиком :)

Я, к сожалению, не следила за анонсами и о марафоне узнала только вечером перед его проведением. Если бы знала - тоже подавала бы заявку на участие, среди журналистов были и свободные журналисты. Одна девушка, которая представилась свободной журналисткой, пришла с таким красивым веночком с цветочками на голове. Я когда ее увидела, так и подумала, что она пришла без всевидящей руки редакторского состава. Ведь за вопросами большинства коллег стоял редакторский состав, который формирует политику, вид посланца, форму, и вопросы. Участие этой девушки рядом с монстрами профессии и редакционными посланцами - это тоже слово для нас, журналистов. Что независимо от того, где ты и в какой команде работаешь, есть место для свободы и настоящей жизни. Потому что настоящий журналист - вне редакционной политики, его профессия - это его сущность. И в редакционной команде присутствует сила и власть, равнозначно, как и в личной харизме. Одно другое дополняет. Отлично. 

И на завершение - я таки процитирую президента:

"Для меня встреча с американским президентом, это прежде всего встреча для построения отношений со США, не с лично Трампом или кем-то другим. Это отношения с Америкой". 

Пусть все будет Америка ;)

Как я училась ораторскому искусству с Лизой Николс и Александром Олежко

Говорить не только смело, но и интересно училась на вебинарах. Первый спикер Лиза Николс, журналистка и ведущая, которая работает в команде с Опорой Уинфри. Второй Александр Олежко, автор курса "Открой рот".

Чего научилась у Николс:

✓ Чтобы прикасаться сердец, важно создавать истории. О любви, действиях или открытиях хорошо рассказывать так, чтобы люди могли пережить хоть немного тех эмоций. То есть представить в воображении 

✓ Каждая история - это приключение. Твое и твоих слушателей. Важно рассказывать о путешествии длиной в жизнь

✓  Каждая история - твоя личная история. Приходишь, рассказываешь, впечатляет и уходишь. Не втягиваешь других людей в твои приключения. А вот если они очень захотят, пусть приходят, котятки 🧡

Чего научилась у Олежко: 

✓  Чтобы говорить, важно говорить.

✓Не стоит обращать внимание на ограничения. Дефекты дикции, недостатки внешности, мало времени - не беда. Никогда не знаем, что именно будет привлекать в нас людей, которые на нас смотрят

✓ Опыт других людей - это великолепно! Ничто так не мотивирует, как пример других спикеров 💙

✓✓✓ Ну и ещё - у меня есть неплохая компетенция - говорить хорошо. Но это талант, который стоит кормить и развивать! 💜💜💜

Home again. Фильм о депортации

Если бы за мной следил психотерапевт, то сказал бы: "Друзья, у меня для вас хорошие новости!" :) Давно не писала отзывы о просмотренных фильмах. Ну и жёсткий фильм, на который подсела, скорее редкость. Но он того стоит. Home again - О депортации из стран, которые горды собой.

О людях которые по разным причинам были депортированы из страны, из которой сбежали либо они, либо их родители больше десятка лет назад. Женщина, у которой в далёкой стране остались дети, потому что они граждане ЕС, и в паспорте они принадлежат другому миру, парень, который совершил ДТП, мужчина, который совершил оплошность. Их всех объединяет одно - они уже никогда не станут прежними.

К сожалению, не все из них имеют одинаковую сопротивляемость и выносливость. Они стали жертвами физического и психологического насилия, их ставят в условия, где стоит выбор стать агрессором, безжалостным и жестоким, либо оставаться жертвой. И позволить другим уничтожить свою жизнь.

Очень интересно и динамично. Когда нет человеческих законов. Лишь есть последовательный выбор оставаться собой или погибнуть.

В общем, очень глубокое произвел впечатление. 👍

Молитва на раз, два, три. Экспресс-курс для тех, кто хочет проводить прославление

Прославление Творца меняет судьбы людей, объединяет семьи, общины, церковь и людей во всем мире. Но главное - приближает к Тому, Кто отдал за нас свою жизнь, возлюбил нас до конца и ждет нас с открытыми объятьями - Христу, Спасителю мира. Вот почему, я решила опубликовать серию видео, которые помогают нам открыть и приблизиться к прославлению, укрепить его в своей жизни.    

Выбрала наиболее доступный формат - который помещается в ленту Инстаграма - на 1 минуту. Таким образом, получилось 30 минут о главном. 

Молитва прославления позволяет нам открыть тайны Творца.

На прославлении мы становимся одним сердцем с людьми, которые прославляют Бога во всем мире. 

Во время молитвы прославления мы открываем таинства Церкви, прежде всего, Евхаристию, получаем способность более сознательно переживать традицию, в которой растем. 

Прославление приводит на к главной цели - Любви к Богу и единства с Ним.

Каждый человек имеет способность прославлять Творца, и Господь готов давать для этого множество даров, Он постоянно воюет со своими ангелами и святыми за каждую жизнь, потому что мы Его дети. 

Прославление вечно. Оно Будет греметь всегда. И для нас большая привилегия и радость быть в нем. 

Прославление - это движение из славы в славу. Оно всегда новое и всегда преображающе. В прославлении мы становимся теми, какими запланировал нас Бог, настоящими, способными выполнять Его призвание и принимать Его самый лучший маршрут для нашей жизни. 

А теперь ссылки, где это видео искать. 

Открыв первый фрагмент и не выключая 35 минут можно дослушать всю серию видео. Вот этот первый фрагмент:

И несколько избранных фрагментов:

Когда мы прославляем Творца - с нами славят ангелы и святые:

 Множество инструментов служат прославлению Творца:

Приготовь Ему горницу. Место для молитвы:

Литургия и прославление:

Трудности и страдания не являются причиной не прославлять Творца:

Характер собранных людей причина прославлять, а не прекращать прославление:

И супербонус. Просто красивая песня:

Почему женские системы тренировок не работают

Хочу коснуться темы женских тренировок. Не для того, чтобы критиковать. А потому, что это актуально, для многих людей важно и, конечно же, хорошо.

Прежде всего, хочу отметить, что мой опыт тренировок исключительно в женском окружении был довольно продуктивным. У меня была цель хорошо выглядеть, я выглядела, видеть результаты, они были видны, хотела, чтобы занятия оставляли достаточное количество сил для работы – так и было. Эмоционально после тренировки-занятия я легко возвращалась к своим делам, оставляла упражнения в спортзале, позитивное отношение к миру забирала с собой. И все было замечательно. Возможно, это одна из причин, почему, я однажды ходила устраиваться в такого рода фитнес-клуб на работу и делала этот шаг смело. Потому что знала, что эта система добавляет людям хорошего настроения.

А теперь почему, по моему мнению, такого рода тренировки, в которых все тренеры и посетители женщины могут не работать.

1. Потому что женщины очень сильно озабочены внешним видом.

В зал, где все женщины, ты можешь приходить хоть в одних трусах или домашней пижаме, главное, чтобы тебе было удобно заниматься и одежда не приводила к травматизму, полная свобода и отсутствие стеснения. Но. При этом женщины постоянно считают килограммы, кто сколько сегодня съел на завтрак, какую пьет воду – газированную или нет, чем кормит мужа и кота в то время, когда сама на диете, потому что когда она не ест, готовить ей опасно для жизни. Все да ничего, если это происходит неделю-две. Но когда ты находишься в такой схеме месяцы, становится немного стремно.

Я помню, как у меня по ходу занятий появился страх есть арбузы. Просто перед каждым занятием, как нормальная посетительница зала, я шла к весам. И когда ешь арбузы, весы лгут. И мне пришлось отказаться от арбузов. Ясное дело, никто из тренеров этому меня не учил. Но это происходило непроизвольно. Слава Богу, однажды меня подвозил мой коллега, и мы заговорили об арбузах. Человек сам с детства занимался в спортзалах и говорит: «Арбузы? Хаха. Арбузы». Шутки шутками, но потом прошли годы, я уже не ходила в женский зал, но все равно  долго еще с отвращением относилась к арбузам. Встречала девушек, которые имели такое же неуважительное отношение к бананам, потому что это ведь тоже еда, к квашенным овощам, потому что они пробуждают голод и подобное.   

2. Потому что к женщинам женское отношение

Ну, это совсем трудный вопрос. Как определить рамки женских и мужских потребностей. Тем более, если речь идет о физических нагрузках. Для кого-то более интенсивный силовой тренинг на пользу, это добавляет смелости, уверенности в своих силах, дает немного больше энергии для осуществления так называемого прорыва в работе, застоявшихся делах, для человека, который в повседневной жизни находится в режиме выживания, а такое бывает, силовая интенсивная нагрузка травмирующая, бывают девочки такие девочки – тонкой натуры, к которым применять силовые методы тренировок опасно. И тут в женском клубе есть плюс – что занятия максимально мягкие и нетравматичные. Но где граница – сказать сложно.

Потому что иногда для того, чтоб человек сделал немного лучше упражнения, интенсивней позанимался, он нуждается в авторитетном слове, которое заставит приложить больше усилий к тренировке.  Меня в женском зале девочки особо не двигали вперед. Это было больше как игра – «Ану-ка еще несколько раз, постарайся». – «А, ок, сделаем». Но так по-честному, то особо продвинуться тут сложно. Ты просто занимаешься, поддерживая себя в правильном состоянии. Я не уверена конечно, но, возможно, по этой причине через некоторое время, не маленькое, через года два, но мне однажды больше не захотелось идти на тренировку. Напрочь. Жизненный цикл изменился, работа поменялась, и все. Мне нужен новый виток развития, а его нет. Или если он есть, то я не знаю куда двигаться. Думаю, мне не хватило мужской сильной мотивации, которая бы говорила: "Ты можешь лучше".  

3. У женщин женская логика.

Как странно это не звучит, но это так. Способ мышления женщин и мужчин отличается. Ведь у мужчины оно как. Он взял лопату копать огород. Взял свою лопату и копает. У него цель – выкопать огород. И все. У женщин все намного сложнее. Вот так эдак, может копать и еще бы что-нибудь подсуетить, может по пути позвать соседей, спросить, как им наша картошка, а может мы неправильно копаем, а может мы когда копаем, вкладываем не то настроение, и из-за этого на следующий год не будет урожая. А что? – реально – а вдруг закопаем в землю не тот посыл? – вы не слышали. Да. Это уже проверено во время обрезания огурцов… - Я вообще человек творческий, и всякого рода творчество приветствую. Но вот прихожу однажды на тренировку. Настроилась на то, что, скажем, буду больше внимания уделять ногам, когда прыгать между короткоминутками на тренажере. Шла из дому, это можно сказать, было моей единственной мотивацией, потому что вчера посреди ночи вернулась домой, уснула ближе к четырем утра, настроение не рабочее. Прихожу. А там вместо прыганья какие-то упражнения то ли бокс, то ли танцы, короче, вообще не то, что я ожидала и на что настроилась. Просто зал женский, там любят разнообразие. Думаю, это на любителя )))).

4. У женщин женская лексика.

Ну, это уже почти не по теме, скорее из сферы личного травматизма. Тем не менее. Знаете, у меня есть такая то ли профессиональная, то ли какая особенность. Я во время общения с мужчиной за несколько минут могу определить, в женском или в мужском обществе он находится. Ну и, не сложно догадаться, какую лексику мне хотелось бы слышать чаще. И тут речь не о грубости или тонкости, но об ассоциативном ряде. И вот сложно слишком долго слушать женскую лексику. 

Согласитесь, по-разному звучит: «Ты совершенна» с уст женщины и просто «Красивая» от мужчины. Мне, честно говоря, даже немного странно слышать такую дамскую похвалу. Ведь кто знает, что за ней скрывается… кто знает, кто знает… женщины коварны. Порой. ))))

Если коротко, то как-то так. Думаю, пункт о еде был ключевым. Потому что нельзя жить человеку одержимому диетами. Ведь не в этом суть.

И, на завершение, отмечу, что говорю это потому, что испробовала на своей шкуре, видела с разных сторон и рада за тех, людей, кто в подобных занятиях видит реальную возможность изменений в своей жизни. Плюс таких занятий, на которых я была – что там объясняют, что цель такого фитнеса – реальные изменения не только внешние, но и в повседневной жизни. А такая миссия отвечала моей харизме. Так что, кто не пробовал, а хотел бы, пусть попробует, может будут другие выводы. Кто знает… кто знает… ))) 

Будет интересно почитать: 

Олімпіада-2016: вболівала з регіону

Стоп страх! Перемагаємо льодофобію

5 дарів Отця, як 5 пальців. З книжки Яна Кручинського

Наше покликання базується на дарах, які маємо від народження, або які отримали. Священик о. Ян Кручинський в своїй книжці «Від нарікання до свободи» порівнює дари, як 5 пальців на долоні. Де кожен особливий.

Автор виділяє дари Отця, дари Сина і дари Святого Духа. Цитую перші.

5 дарів Отця:

ПЕРШИЙ дар Отця – це  люди, «які бачать широко». Група людей, які становлять може «20 відсотків людства». Ототожнена з першим даром, група цих людей має здатність до синтетичного мислення, не розмінюється на деталі. Про таких кажуть: «Бачить ліс, але не бачить дерев». 

На футбольному полі – це гравці центра поля, півзахисники, «плеймейкери» (від англ. play – гра, make – робити, тобто «творці гри»), котрі бачать гру в цілому. В бізнесі це, звичайно, керівники, які займаються стратегією фірми. Вони можуть охопити справи всього підприємства і його навколишнього ринкового оточення. В науці вони мають міждисциплінарний підхід – завжди розглядаючи повноту всіх потрібних знань. 

Важливим є те, що цей дар не залежить від віри, він просто є в певних людях. Деякий процент людей мають його в значній мірі, в чому не складно переконатись, дивлячись на сучасний світ, на підпорядкування людей успіху.

ДРУГИЙ дар – «остаточний». Він є природною здібністю, основою для складу пророка. Цей дар даний людям Небесним Отцем незалежно від їхньої віри. Це вміння остаточного вирішення питання, без довгого роздумування. 

В спорті це тенісисти або гонщики. В бізнесі це ті, що швидко приймають рішення в складних ситуаціях, в науці це особи, які вміють легко формулювати тези, в буденному житті – це люди інтуїтивні, котрі вміють швидко зрозуміти інших людей і, наприклад, легко зробити вибір під час закупів в магазині.

ТРЕТІЙ дар має «той, хто бачить далеко»: відкривачі, дослідники, які проходять без труднощів там, де ще ніхто не ходив і не був. Позначимо їх на внутрішній частині середнього пальця. Це Магелан, Марко Поло, Колумб. Вони вже є там, де їх ще не посилали, завжди знають, де можна щось дешево купити і швидко продати. 

Серед артистів це ті, що шукають нових форм, а в повсякденності – це особи, які люблять зміни, подорожі, не засиджуються на одному місці. Як уже сказано раніше, цей дар Отця мають як віруючі, так і невіруючі як фундамент наступних дарів.

І що ти скажеш на це? Виснажують тебе поїздки чи пізнавання невідомих країн? Не переживай, це ще не кінець роздавання дарів.

ЧЕТВЕРТИЙ дар – це «людина сердечна», це наші бабусі, які слухають без нарікання, це наші сім’ї, це люди, які дбають про внутрішню красу дому або порядок в автомобілі. Це особи, як раніше було сказано, віруючі і невіруючі, котрі можуть вислухати тебе з терпеливістю і пригорнути. 

В спорті це тренери, в школі – вихователі, серед артистів це естети, архітектори, в бізнесі це керівники, які нас підтримують, а в повсякденні це особи, які люблять порядок і мир в оточенні, зазвичай добрі організатори. Нанесемо цей дар на першу, рахуючи від середини долоні, частину підмізинного (сердечного) пальця.

П’ЯТИЙ дар це – «учитель». Нанесемо його на внутрішню частину п’ятого пальця. Як цей дар розпізнати? Напевно, найпростіше. Мають його, як завжди, віруючі і невіруючі. Починається все з того, що якась дівчинка не знає, як написати слово «дзиґа», тоді бере словника і його гортає – інші просто пишуть з пам’яті, а вона мусить знати напевно. 

Цей дар характеризує людину, котра сидить за читанням книжок, любить поглиблюватись в одну тему, і так до кінця. Вистачить тільки побачити когось в роботі з джерелами інформації, з оригінальними текстами, підшитими в архівах, з недоступних бібліотек, і т.ін. 

В науці це аналітик, який хоче дослідити глибину проблеми, фізик-практик (на відміну від теоретика), в бізнесі це експерт, спеціаліст, гарний службовець, а в повсякденні це особа педантична і скурпульозна.

Уривок з книжки «Від нарікання до подяки» о. Яна Кручинського (ks. Jan Kruczyński), ідея перекладу з польської о. Матей Стибурзький (OFMCap)                   

Як робити якісне планування

Починається новий сезон і кожна творча людина бажає провести його якісно. Без планування не обійтися. Якщо ви, як і я в цьому році ще не провели якісне планування, ця стаття з покроковими порадами для вас.

1. Відпочиньте після попереднього сезону. Неможливо щось насправді корисне придумати на втомлену голову. Подбайте про себе, сходіть на масаж, на футбол, в кіно, на оригінальний шопінг, спа-процедуру чи гулянку з другом, виспіться вкінці кінців.
2. Придбайте ватман, товстий зошит, або хоча б блокнот, в якому вам зручно записувати думки. До нього візьміть чим кольоровим писати
3. Проговоріть найсміливіші бажання. Хай вас не обмежує ні робота, ні місце проживання, ні кількість грошей, ні думка людей. Походіть з тим кілька днів. Робіть ті справи, які любите та спілкуйтесь з людьми, які вам приємні і фіксуйте ваші сміливі та амбітні мрії.
4. Випишіть ті речі і справи, які вам слід вчинити для реалізації амбітних бажань. Ваші сильні і слабкі сторони випишіть окремо та знову йдіть відпочивати, якщо любите людей,  то гуляйте, не любите - будьте наодинці.
5. Напишіть по 5 талантів, які хочете розвинути,  справ, яких хочете навчитися і досягти успіху.
6. Визначте практичні можливості для реалізації, що конкретно можете зробити,  що робить вас щасливими, які справи та мрії з великою вірогідністю можете втілити вже сьогодні. Почніть хоча б щось.
7. Знову якісно відпочиньте. Полюбіть  себе та інших.
8. Запишіть плани на сезон. Не бійтеся,  якщо щось не вийде, сміливо заміняйте плани,  втілити які існує низька вірогідність більш реальними. Це ваше життя, робіть з ним,  що забажаєте і будьте щасливі.

Часи змінюються. Любимо те, чого боялись

Дуже люблю символ окулярів. Добрий зір - одне з найкращих благ людини. 

Бо людина, яка добре бачить, так само добре розуміє, ще краще себе почуває, а надто більше для себе відкриває. Людина з правильним поглядом на світ здатна його перевернути з ніг на голову і зробити ширшим, красивішим, яскравішим та наповненим життям.

Пам'ятаю часи, коли мій однокласник у окулярках почував себе страшно некомфортно. Великі лінзи на все обличчя, стомлені очі, коли їх зняти, жодного стилю та краси. Ми вчилися разом не довго тільки три роки, поки були зовсім малими школярами, але цей образ для мене запам'ятався і несе позитивний зміст. Бо людина, яка хоче бачити краще і більше, мусить перемагати зовнішнє око. Яке бачить обмежено і мляво - такою сприймає цю іншу, дуже цінну особистість.

Сьогодні не соромно носити окуляри. Більше того, їх застосовують для краси, щоб підвищити силу образу, я вже вдруге маю окуляри, які служать захистом від поганого світла з монітору комп'ютера. Однак, думаю, варто пам'ятати цей, дещо некомфортний образ - людини, яка хоче бачити більше фарб, але яка мусить переконати інших, що це позитивний рух - використання окулярів.

Рада, що життя має багато фарб, і наші очі можуть нам допомагати бачити більше.

До слова, коли почала користуватися окулярами для монітору, стала менше втомлюватись, помітила, що ввечері у метро більш яскраво виглядають люди, і жити стає веселіше. А всього лише одягнула окулярки. А коли ти ще й звертаєш зір на найкращі з фарб, підводиш колову - тоді життя стає ще крутішим.

Мій досвід роботи в здоровому форматі

Вже багато років ходила з думкою, а як би зробити серію матеріалів у здоровому форматі.  

А саме - без гри слів, особливого оздоблення, навіть у певній мірі поза журналістськими правилами ньюсів - без що-де-коли, сексу-скандалів-страху, перевернутих пірамід і решти стандартів, які закладаються у програми на перших курсах факультетів журналістики. Я насправді дуже шаную стандарти, вважаю, що без цього ніяк, бо за ними працює весь світ, і на професійній етиці будується харизма і плідна творчість. Однак часом є речі, які потребують простоти.

Коли я працювала над проектом "Здорових історій" - програми про людей, які фантастичним чином одужали, я постійно думала: "Ок. А як же ті, чия хвороба нічим не фантастична". Коли біль звичайний, банальний, або правила життя правильні, але мудрі. Як пішохідний перехід - підеш на червоне світло - потрапиш під колеса. І крапка.

Думаю, що ця можливість, яку маю в Газеті По-українськи, коли знімаємо серію роликів-сюжетів про те, як не хворіти, що означає жити здорово, просто як впізнати хворобу. Бо якщо вчасно і правильно - то жити буде легше. Адже навіть найбільш успішних людей можна збити зі шляху, якщо допустити банальну застуду, банальне загострення панкреотиту, щось не те з'їсти чи випити. Дурниця, здається - бо нема тут ніякої сенсації, навіть емоцій жодних. Але коли людина завтра вранці має цінну для неї зустріч, справи, які впливають на життя багатьох, або щось таке, що впливає на її щасливе сьогодні, але не може все це отримати через хворобу, це важко. Бо часто не конкуренти, не вороги навіть шкодять так сильно, як неочікуване захворювання.

За два місяці зробили трохи роликів про залежність від алкоголю, хвороби шкіри, грип, камені у нирках, харчування під час модних у наші дні занять фітнесом та спортом, і трохи про сексуальні зарази з венерологом. Цей скромний комплект ще трошки розшириться. Але вже якщо невелика група людей з вказаними проблемами задумається, вчасно прийде до лікаря, або знайде спосіб одужання чи профілактики - ми вже зробили прекрасну справу. Значно кращу, за розваги у стилі секс-страх-сенсація.

Далі посилання на матеріали, які для когось цінні.

PS. Я все ще продовжую свої багатолітні заняття фітнесом, і переконана, що людина, яка дбає про профілактику, живе більш якісно. 

Більше дивіться на каналі Youtube Gazeta.ua 

Про любов врівноважену. Недільний перегляд польського фільму

Я навіть не запам’ятала, як називається стрічка. Просто в кабелі транслювали фільм на польському телеканалі і я його подивилась. Це фільм про врівноважену любов, яка сильніша за все.

Герої стрічки – звичайна польська родина, яка має 5 дітей, трохи речей, та любить псів і котів аж настільки, що відправляється з ними у подорож у маленькому позиченому бусику не найновішого випуску. Їхнє завдання – переїхати з села, де є ферма і дідусь пасе стадо овець до Варшави. У столиці тато купив будинок. Домовлявся з власником на віддалі. Бачив фото домівки, проте не бачив справжнього дому.

Родина довго добирається вузькими польськими дорогами, тато часом втомлюється, тому мама сідає за кермо буса. А одного разу їх навіть спиняють патрулі, бо через втому машина їде так, ніби за кермом хтось трохи випив. І ось, коли вони приїздять до будинку на фотографії, кружляють кілька разів навколо вказаного дому, а потім виявляється, що там живуть інші люди. Згодом мешканці хати на фотознімку вказують родині інший дім – старий і недоглянутий, а ще згодом виявляється, що батька родини ошукали, і що сім’я тут буде жити. В старому, недоглянутому домі.

Ця історія цінна, бо в Польщі, так само, як і в Україні люди, що купують нерухомість, бояться, щоб їх не ошукали. А ще тим, як в ній показано здорові і цілісні відносини в  сім’ї. Бо дружина, яка прожила з чоловіком не один рік спільного життя, народила йому 5 дітей, не влаштовує істерик, скандалів, не подає на розлучення, навіть не демонструє свого незадоволення. Вона просто залишається теплою, люб’язною та гарною дружиною для свого чоловіка. Вона каже йому, коли намагаються з’ясувати, що з їхнім домом, щоб шукав шляхів вирішення, подумав про нічліг для дітей. Але його не нищить. І коли отримують не те, чого чекали, займаються не чим іншим, як сідають у коло, роблять смачний обід і продовжують одне одного любити.

Прекрасна ніжно оперта любов. Без інтриг, істерик і зрад. Щира.  

Дев'ять життів. Сходила в кіно

Стільки веселих вражень в одному фільмі не бачила давно. А в той же час - ух, які кльові ідеї. 

Перше - якщо хочеш кота - заведи кота. А вже якщо кота заведено - подумай над сенсом життя за мотивами фільму "Дев'ять життів".

А тепер про більш цікаве - якщо ти маєш бізнес - маєш конкурентів. І їхня робота - викрасти у тебе усе, що маєш, якщо ти хварий, старий, або не любиш дітей, жінок та котів.

Якщо у тебе є сім'я, ти чоловік, але її не любиш - у котячому світі тебе каструють. Тому краще будь гарним котиком :)

Немає негативних героїв - кожен виконує своє завдання, і має шанс на перевиховання. В котячому світі.

Яку б високу вежу ти не будував, у великому місті знайдеться хтось, хто робить це краще за тебе. Тому уникай випаткових зв'язків, і май гарні стосунки зі своїми колишніми - ну ж бо вони допоможуть тобі у зведенні вежі-рекордсмена.

Якщо ти кіт, в котячому світі на тебе чекає багато пригод - тебе будуть вичесувати, обіймати, і обожнювати. Якщо ти людина - будь чоловіком, і пильнуй, щоб був відважним і впевнеиим у собі - бо тільки такі чоловіки досягають успіхів.

Якщо ти старий чоловік, і в тебе є син, не дорікай йому за несміливість. Просто помри на якийсь час. Сховайся. Щоб він, твій син, насолодився буттям чоловіка.

Люби червоне - воно так пасує переможцям в котобізнесі.

Діти в залі кінотеатру так голосно вигукували, що теж хотіли б стати котами, 

що не можна було з цього хору не сміятися )))

Кто плохо об­ра­ща­ет­ся с офи­ци­ан­та­ми, склон­ны к осуж­де­нию дру­гих

«Правило официанта» предполагает, что манера обращения с официантом может многое сказать о личности человека. С этим согласны большинство директоров компаний (а они согласны друг с другом по очень узкому кругу вопросов). Став общим местом, это «правило» вошло в практику собеседований.

Рон Шаич, некогда соучредитель сети кафе-пекарен Au Bon Pain, а ныне директор компании Panera Bread, рассказывает, что, когда на собеседование приходит кандидат на руководящую должность, он спрашивает свою помощницу, как тот с ней разговаривал. Если человек ведет себя грубо и требовательно, это часто показывает, что он — не командный игрок.

Те, кто плохо об­ра­ща­ет­ся с офи­ци­ан­та­ми, склон­ны к осуж­де­нию дру­гих

 Они видят в офи­ци­ан­те неудач­ни­ка про­сто в силу круга его ра­бо­чих обя­зан­но­стей. Они го­во­рят с ним снис­хо­ди­тель­но, и, может быть, даже щел­ка­ют паль­ца­ми, чтобы при­влечь его вни­ма­ние. Че­ло­век же, ко­то­рый от­но­сит­ся к офи­ци­ан­ту, как к рав­но­му, по­ни­ма­ет, что у лю­бо­го за пле­ча­ми своя ис­то­рия, и что су­дить по одеж­ке не стоит. У них есть по­ни­ма­ние при­ро­ды вещей. Люди, которые грубят официантам, не командные игроки

Те, кто гру­бит офи­ци­ан­там и снис­хо­ди­тель­но к ним от­но­сят­ся, как пра­ви­ло, плохо умеют ра­бо­тать в кол­лек­ти­ве

От­но­ше­ние к офи­ци­ан­ту как к рав­но­му — при­знак ко­манд­но­го иг­ро­ка. Такой че­ло­век не будет тре­бо­вать — он будет ува­жать окру­жа­ю­щих, а они будут ува­жать его в ответ.

 Люди, которые грубят официантам — не выдающиеся руководители

Такое по­ве­де­ние по­ка­зы­ва­ет, что че­ло­ве­ку нелег­ко да­ет­ся ува­же­ние к дру­гим, а это черта ха­рак­те­ра, ко­то­рая ме­ша­ет вести людей за собой. И на­о­бо­рот, люди, ко­то­рые ува­жа­ют офи­ци­ан­та, будут ува­жать и дру­гих, а это важ­ное ли­дер­ское ка­че­ство.

Подробнее на https://insider.pro/ru/article/91229/

Моя статья на подобную тему :) Обед по-американски: цены и традиции

Креатив плюс текст: новинка

Коротко о том, как создавать креативные тексты. Существует много практических советов, вроде того, что хороший текст - уникальный текст, в котором короткие предложения, а слова исходят не только из классического набора обычного человека, но и прячутся в словарях синонимов, чтобы однажды стать одним с твоим письменным творением. Я записала несколько видеороликов, которые об этом и немного о другом - а именно, о настроении журналиста и психологической составляющей в жизни творческого человека.
Для того, чтобы хорошо писать, важно находиться там, где тебе приятно, делать то, что тебе нравиться и находить нужное время и место для творчества. Об этом мое первое видео о фонтане идей, без которого не обойтись творческому человеку.

Далее вашему вниманию ролик о знакомстве с аудиторией и понятия вкуса в творчестве, который позволяет сформировать информационное поле. Простыми словами о сложном в видеофрагменте об информаторах.

Пришло время писать красивые тексты - выбери время, в котором находится пик твоей продуктивности.

И еще кое-что полезное - если ты много пишешь, важно позаботиться о том, чтобы тебя, как автора, любили и узнавали. Об этом видео об имидже журналиста.

И для всех, кто внимательно слушал - супербонус о красоте и счастье :)

Cпасибо за внимание и до новых встреч, друзья!

Подписывайтесь на мой канал в Ю-Тубе, ставьте лайки и будет нам хорошо писаться!

Про служницю і володаря

Ходила сьогодні з думкою про владу, яку використовував Авраам до Агарі - служниці, яка народила йому сина в той час, коли він не був стійкий у боротьбі за покликання.

 

Ситуація ніби зрозуміла - Авраам мав владу над служницею, сам не повірив Богові, тобто проявив легкодухість і покликав передчасно замість своєї жінки чужинку. Далі історія цієї Агарі розгортається трагічно - бо, якщо грубо кажучи, то з часом виявляється, що Авраам таки розуміє, що зробив помилку в справі свого покликання, виникає непорозуміння між жінками, і Агар з її сином відправляють геть. Бог милосердний до всіх, Сара народжує істинного спадкоємця, нащадок Агарі Ізмаїл також нормально продовжує свій вік, має цікаву історію. Але тут питання - наскільки іншою могла б бути поведінка служанки Агарі?

 

Якщо дивитися на виключно площину гордині - коли вона народила Аврааму першою спадкоємця - можна припустити сценарій, що вона була б вельми покірною і вдячною, і вклонилася б господині, яка віддала її чоловікові. Ну, але, як то кажуть, з пісні слів не викинути, і якщо вона бачила себе матір'ю єдиного спадкоємця, сюди ж додати культуру того часу, коли плідність була великою вартістю жінки в подружжі, то не дивно, що в ній спрацював характер. Ну бо то колосальний стрес, коли з чужинки-рабині жінка перетворюється в дружину авторитетного чоловіка.

 

А тепер ситуація влади. Чи могла Агар уникнути таких натуральних для її характеру проблем чи випробувань? Скажімо, якби вона сказала Авраамові, що не хоче мати від нього дітей, бо в нього є Сара, її господиня? Напевно, з огляду на тогочасні моральні імперативи, такий сценарій був не можливий. Тобто, виходить, Авраам своїм авторитетом і владою у період свого розпізнання покликання переінакшує покликання Агарі. Адже це було його покликання і його місія стати батьком народу. А він замішав сюди цю, нічим не винну жінку, піддану йому. Вона могла спокійно прожити життя рабині аж до самої старості, мати те, що має, і, можливо, бути в тому ще більш щасливою.

 

Для того, щоб стався такий, неможливий в уяві і логіці перелік подій, Агар мала бути не рабинею, а вільною особою, здатною відстоювати себе, приймати рішення, брати на себе відповідальність за своє життя і вчинки. Бо тоді як раб не несе практично відповідальності за свій вчинок, коли його змусили, то вільна особа, власне, відповідає за рішення, вчинки і позиції.

 

Ось така логіка. Дуже серйозна справа - авторитет і влада. Особливо, якщо ця влада стосується розпізнання доріг у важливих рішеннях, які впливають на долі великої кількості людей.  Володар може робити великі речі, помилятися, і в своїй історії він, цілком можливо, буде правий, а може ні, бо на нього і на його історію буде своя міра милосердя і справделивості Бога. Але та особа, яка віддає авторитет цьому володарю, має свою власну дорогу, і не рабську відповідальність. Але відповідальність особистості. Навіть, якщо володар має ширший трон, фінансовий чи моральний вплив, фізичну силу.

 

Але щоб в життєвій позиції рабині Агар, а так же буває, не схибити з власної дороги під тиском авторитетного володаря, потрібна велика сила спротиву. І відвага. Часом, навіть допомога інших. А може і ні, бо, можливо, такі справи вирішуються на рівні конкретної особистості і її постави серця. Хто знає. Але завжди будуть служниці, вільні та володарі. Цього не уникнути.   

P.S. Я люблю тебя режисера Річарда ЛаГравенеса

Ох, давно не писала рецензії до фільмів. А тут не маю сил. Розчулилася. Мушу написати. Історія вічного кохання, випробувана часом і життєвими подіями. Давно не бачила чогось такого. Про почуття. Справжні. Сильні. Які назавжди. І які закладені в душі людини.

 

Напевно, дуже актуальний для мене цей фільмік, бо якраз брат у Росії забрав з роддому свою дружину з донечкою. Тепер їх четверо, Тупальских побільшало. І це прекрасно. (це був ліричний відступ)

 

Ох. І про фільмік. А що про нього скажеш. Ми вже так звикли до чогось підробного, несправжнього, що до останнього не хотілося вірити у вічне кохання. Так от. У режисера Річарда ЛаГравенеса (вперше прочитала це прізвище :) ) Але от у цього прекрасного режисера вічне кохання існує. У нього воно не просто вічне, але і живе, справжнє. Пречудовий фільм. Всім раджу.

 

Це фільм, який очищує розум. І народжує до чогось чистого і справжнього. Сприяє наверненню душі. До краси. Фільм, який звільняє натуральність.

Подивилася знову «Страсті Христові». Кров, яка шокує все менше

Пам’ятаю, як кілька років тому розмовляла зі своїм духівником про «Страсті Христові» - мовляв, скільки років поспіль люди щороку дивляться цей фільм, а я не можу. Бо коли починаються кадри з кровопролиттям, я закриваю очі і не здатна продовжувати – мене це глибоко ранить і навіває страх. Банальний людський страх перед насильством, але, який, певно, не дає змоги пережити таємницю жертви Христа. Таким було тоді моє запитання до себе і до Бога. Не відповів на нього і мій духівник.

Зараз, через кілька років, коли в Україні за невелику кількість місяців сталося стільки насильства і біди, я вирішила знову подивитися стрічку, бо ж час Великого Посту. Увімкнула. Мені було сумно з того, що сталося, але моя свідомість була ніби за склом від тих страждань. Все абсолютно інакше. Насправді, сподіваюсь, що це був дещо молитовний для мене перегляд, бо такою була в принципі моя початкова мета.

Але з іншого боку, коли я дивилася на ці страждання Ісуса, моя свідомість поверталася до думки, що це в фізичному світі вже минуло. Натомість не минули реальні фізичні страждання людей, які потрапляють до рук насильників. Масово потрапляють.

Для мене, як для людини, яка увесь цей останній час була далеко від фізичних страждань  людей, я швидше бачила новини, які на початку дуже болісно вражали – коли жертвами ставали люди, яких я знала принаймні в обличчя, колеги. Потім, коли почалася війна, це шокувало і навівало страх. Сьогодні якось і до цього свідомість  ніби призвичаїлася. Сьогодні є надія, що люди все ж перестануть гинути, бо є поступки в напрямку перемир’я. Хитка надія, але є. Проте, у будь-якому разі я залишаюся за ширмою – як біля телеекрану з трансляцією  «Страстей Христових». Коли знаєш, що це реально, це жорстоко і страшно. Але в тому місці, де я є, є комфорт і затишок.

Ісус пішов на хрест, щоб був затишок. Щоб я почувала себе мирно і в його безпеці.  

Але з іншого боку, розумію, що серце стає черствішим, коли втікає від такого роду насильницьких  страждань. Насправді. Воно втрачає чутливість.

Тепер думаю, що той душевний біль, який я переживала колись раніше, коли не могла дивитися на кров Христа, яка проливалась – це було щось дуже людське і натуральне. Бо це не природно для людини  помирати не своєю смертю, не природно, коли шматують чиєсь тіло, не  природно, коли людина від насильства стікає кров’ю. І тому це не сумісно з психікою.

Однак, коли психіка перестає реагувати на такі речі, стає трохи некомфортно і по іншому страшно за свою душу.

Але, принаймні розум ще усвідомлює, що те, що бачу, ненормально. Це якось втішає сумління.

Дуже хочеться залишитись людиною. З  людськими  якостями і здатністю. Бо коли розум і серце стають холодними і жорстокими, це дійсно страшно.

Часом треба підкрадати чоловіків, бо на золоті сплять. Про розсудливість. Брат Петро Куркєвіч

Існують дві такі вади, які можуть бути схожі на розсудливість – хитрощі і тупість – не розсудливість. Коли хтось погружений в лінощах, то він є дурний, він не хоче бути розсудливим. Але хтось інший хоче шарити, хоче думати, хитрити. 

Чому це вада, хоча має всі симптоми начебто розсудливості. Тому що мета погана. Розсудливість завжди має добру мету. Тобто мета має бути достойна, навіть якщо вона суто земна в природній розсудливості. То мусить бути етична, моральна, добра. Не має бути корисна для мене, тільки згідна з честю, з гідністю.

Бо різна буває розсудливість.  Жінка підкрадає гроші в свого чоловіка, щоб давати бідним. У них є в надлишку, багато, купа грошей, але чоловік не погоджується допомагати бідним. Таку ситуацію мала між іншим королева Єлизавета Угорська покровительниця Третього францисканського ордену.  Її чоловік, він був граф якийсь, заборонив її допомагати бідним, а вона все ж таки лукавила. І що це було – чи це була хитрість чи розсудливість? – це точно була розсудливість.

Коли є мета висока і ніхто не є пошкодований, нікого це не б’є, то треба допомагати бідним. Стосувати тоді хитрості.

Якщо слухають нас пані, які мають багатих чоловіків, які не хотять, щоб давали на церкву, не хотять, щоб давали на бідних, я думаю, що мають тоді право підкрадати, бо це і так будуть копійочки, а чоловіки на золоті сплять – правда?

Так що треба. І це є розсудливість в такій ситуації.  

З ефіру Радіо ""Марія""