Сара, дружина Авраама, бачачи, що Бог не реалізує своєї обітниці,
яка стосується нащадка, запропонувала Аврааму свою невільницю Агар. Що було
нормальною практикою тих часів на Близькому Сході. Так, наче говорячи, що
усиновлюємо цю дитину своєї невільниці. Бо вона (невільниця – прим.) є моєю
власністю. Так згодом молода і плідна Агар, на відміну від Сари, народила і
почала задирати носа.
Так якби не знала пісні «Не задирай носа». Так само її
син почав висміювати народженого з Сари, яка була у зрілому віці, і раніше неплідна.
Це може бути гарною ілюстрацією, наприклад, рухів
церковних. Які у порівнянні з парафіями нашими виглядають дуже енергійними, дуже
плідними, гарними, ядреними. Не те що наші трохи збляклі парафії, де може
нічого не діятися. В таких стандартних парафіях. А навіть якщо нестандартні, як
тут (у Вроцлаві капуцини), бо тут є багато рухів, то ці рухи можуть гордитися
над тією побожністю чисто парафіяльною. З тими традиційними службами,
набоженствами, таїнствами.
Однак в тій розповіді про Авраама, Сару, їхнього сина Ісаака,
а також служницю Агар та її сина, Бог вчить так не робити. Бо спасіння і так
іде через Сару. Не через молоду Агар. Носителем і власником спасіння вибраного
народу і завіту з Богом буде не Ізмаель син Агар (плід наших рухів церковних),
але буде Ісаак.
Тобто спасіння випливає з церкви, якого головним об’явленням
локальним є парафія. Далі – дієцезія, і, зрештою, вся церква вселенська.
Бо парафія є тією Сарою. Тобто, тим носителем власності. Це
в церкві в вимірі парафіяльному об’явиться в повноті Христос. Не в жодному русі
церковному.
Ці рухи церковні є для того, щоб служити парафії, служити
Сарі, бути невільниками церкви. Тієї зрілої, в поважному віці, церкви. Як би на
перший погляд здається, неплідної, церкви (яка насправді дуже плідна – прим.).
Деякі цього не розуміють, і, зрештою, спричиняють
розділи. Наприклад, Лютер, котрий був харизматиком, мав харизми, може і мав
місію від Бога, аби в якийсь спосіб відновлювати церкву, реформувати. Він мав
ті думки пророчі критичні, однак почав кепкувати з церкви. Потім почав його
ненавидіти. І сталося нещастя як читаємо і читанні про Авраама.
Нині араби, тобто потомки Ізмаеля воюють з євреями, є
антагоністами. Араби протидіють євреям, які є, між іншим, потомками Ісаака і
його сина Якова, званого Ізраїлем.
І такий розділ дуже шкодить. Вочевидь, Бог з того виведе
якесь благо. Тим не менш, вшануймо автономію нашої реальності. Бог хотів би не
виводити добра зі зла, лише хотів би, щоб того зла, того поділу, тієї схизими і
єресі, пов’язаної з нею, не було. Тоді, безперечно, вивів би значно більше
добро. Бо, відомо, що з добра виходить
більше благо, аніж зі зла.
Нині, наприклад, араби – це або мусульмани або християни.
І євреї, коли думають про християнство, думають
про Христа як про месію, але одразу здригаються, бо перехід на християнство
означало б визнати, що смертельний ворог правий.
Цей антогонізм ускладнює приєднання до Месії, до Ісуса. Ускладнює
можливість євреям бути євреями, увійти до вибраного народу, повернутися до
своєї ідентичності вибраного народу.
…
Тому завжди пам’ятаймо, що всякого
роду харизматики, рухи церковні, спільноти ексклюзивні мають бути на колінах
перед парафією. І служити парафії. І пам’ятати, що парафія є носителем церкви Христової. Бо з
парафією поєднаний Христос як наречений з нареченою. А не з рухом. Це церква, а
не рух церковний чи згромадження, має обітницю, що брами пекла її не подолають.
Немає коментарів:
Дописати коментар