Постать Христа на землі об’явилась для того, аби спасти
нас.
Найважливіше –
спасти нас...
У центрі теології Бога, Його думки про нас не є навіть
сам Христос, лише ціль нашого спасіння. Христос помер для нашого відкуплення,
Воскрес, аби виправдати нас. Теологія спасіння є важливішою, аніж христологія.
Христос підпорядкований справі спасіння та подальшій
трансформації людства, кожної людини. Така допомога для людини є найбільш
фундаментальною.
Так Бог полюбив
світ, що захотів нас спасти…
Це має практичне значення. Бо завдяки цьому ми здатні
розпізнати, про що йдеться. Христос, Син Божий у постаті людини на землі є
постаттю ефимеричною. Яка з’являється і зникає. Прийшов, пережив 30+ років, і
відійшов. Був зачатий у лоні Марії, кілька людей про це дізналося, і тихо-ша. Далі
народився, кілька людей дізналося, і тихо-ша впродовж 30-ти років. Потім почав
публічну ніби діяльність, але теж застосовував це «тихо-ша»: «Нікому про це не
розповідай».
Таємниця
месіанська: укривається, ховається, часом втікає…
Багато речей здійснюються миттєво і неясно або приховано.
Так само і щодо апостолів – залишає їх вночі та йде на гору. І так само в
Воскресінні – Воскрес, але тихо-ша. Ніхто не бачив, як він Воскрес.
Ті іконки з горою, де біля відваленого каменя стоїть
назовні Христос – це уявно. Але коли Христос залишив гріб, він пройшов крізь
мури, подібно, як пройшов крізь тканини (в які було замотане тіло). І тепер нам
залишились туринська плащаниця і хустка з Манопелло. Лише залишив нам деталі,
щоб можна було і досі досліджувати та вивчати.
Назовні в час Воскресіння була темні ніч – ще жінки не
йдуть до гробу, солдати чувають або сплять, і Христос проходить крізь скалисті
мури, і Його вже там немає. Лише ангел відвалює вдосвіта камінь і сідає на
ньому, як сказано в Матвія.
І ось, ідуть
жінки, вражені солдати, але Христа вже немає там…
Христос є постаттю, яка з’являється і зникає. Потім його
христофанія Великодня – з’являється і зникає, з’являється і зникає. Так само
Вознесіння: з’явився – вознісся. Хмара заступила Його, зник.
І це «тихо-ша» і
зникнення має ціль…
Він виконує свого роду біографічний танець, у якому і з’являється,
і зникає, наче бажаючи нам передати не так питання моральні, що і ви так
чиніть, щоб залишити добрі сліди на землі, але загалом намагайтесь сховатися. Щоб
не демонструвати свою особу занадто.
Я вже не кажу про штурхання інших. Але перейдіть це життя
так, щоб залишити добрі сліди, але загалом зникайте.
Будьте такими,
хто аж занадто не нав’язується будь-кому чи будь-чому…
Навіть не про те йдеться, щоб показати, зрештою, слушну
манеру життя. Він, вочевидь, хоче показати, що найважливішим є не Він. Лише найважливішим
є те, що Він приносить, чому він служить – нашому спасінню. Що це найважливіше.
Не Я є
найважливішим, лише спасіння...
Навіть не ви є найважливішими. Хоч, звичайно, ви
найважливіші – бо кому те спасіння має служити, яке важливіше від самого Христа
на землі? – Нам. Ми важливіші від спасіння, а спасіння важливіше від Христа.
Так, ви найважливіші. Але в цьому моменті ані ви не є
важливими, ані я, Христос, тільки феномен і та ласка спасіння. Чому? Бо якщо не
зрозумієте цей феномен, не спасетеся.
Як ми можемо дати визначення цьому феномену?
Передовсім, це Його навчання, його Євангеліє. Навчання,
яке не лише не має помилки, але є мегависоким. Воно мегависоке та має
мегавимоги. До неможливості вимогливе. Недосяжне, але дуже добре.
Тому апостоли
нині звільнені з в’язниці. Ангел звільняє їх, щоб могли проголошувати Слово…
Тут не є важливими ані ангели, ані апостоли, але важливе
Слово. Щоб віра в Єрусалимі могла почути ту науку, те слово.
Це Слово є світлом, яке приходить на світ, каже
Євангеліє.
Очевидно, Христос є Світлом. Але зараз не є важливим
Христос, а є важливе те Слово. Ціллю Воскресіння, між іншим, є те Слово.
І як Христос повстає випровадженим з дівочого лона Марії,
із інтегрально закритого лона, аби в майбутньому міг проголошувати Слово. І вже
після народження проголошував те Слово. Коли ангели не витримують напруження і
радості.
А Він потім виходить з того замкненого лона, з тієї ізоляції,
назвемо це самоізоляцією, бо вже має понад 30 років, і виходить, та починає
проголошувати те Слово.
І Він потім
виходить з гробу, герметично замкненого, аби об’являтися дівчатам і хлопцям та
проголошувати їм Слово…
І тепер вони (апостоли) знову випущені з в’язниці в
чудесний спосіб, бо тюрма залишається надалі міцно на герметичні засуви
замкненою (!!!!).
Так само, як лоно Марії замкнене, як гріб був замкненим. Вони
виходять через те, що замкнене, визволені у надприродний спосіб, і проголошують
Слово.
І те Слово – це спасіння.
Хто прийме те світло, ту правду, той буде спасенним. А хто не прийме – не отримає
спасіння...
І не важлива тут релігійність. Не важливо, чи хтось
католик чи атеїст. Має прийняти те Слово. Етичне, догматичне. Тобто, стати
доброю людиною. А повторно – побожною людиною. Релігійність далеко від того
ряду.
Також можна додати, що оскільки це Слово є не до
виконання, воно занадто високе, ми потребуємо чогось, що поможе нам. І тут
навіть в Євхаристії (окрім Слова – бо є Слово, вівтар Слова Божого) отримуємо
дві речі:
Перше: Це Тіло
Господнє, уже прославлене,
яке живе життям небесним, життям вічним.
Воно є обожественне, повне Духа, більш духовне аніж
фізичне.
Хоча те, що фізичне в Христі є більш фізичним, аніж ми
тут усі фізичні разом взяті. Ми є менш фізичними, аніж прославлене Тіло Христа
є фізичним. І попри те, що є мегафізичним і матеріальним, воно є більш
духовним, аніж фізичним.
Воно впливає на нас і своїм реалізмом, і своєю
духовністю. І коли приймаємо це Тіло, то так, якби ми вогонь приймали небесний.
Друге: Що ми
отримуємо в житті, в яке входимо завдяки Слову – це Дух Святий.
Зрештою, Христос буде казати: «Корисним для вас є мій
відхід, аби Дух зійшов. Як же я прагну вогонь запалити на світі».
Дух – це міць, так само як втіха, освячення, зрозуміння,
наприклад, тієї проповіді. Бо хто з панства не має Духа Святого, міцно
пануючого в свідомості, не зрозуміє. А навіть якщо зрозуміє, якщо Дух Святий не
розпалив в вас любові до Христа і до усіх цих питань неземних, махне на це
рукою, бо не буде відчувати сили, не буде відчувати, як його тягне.
Не тягне – не маєте
Духа…
Якщо для вас це нецікаво, як кажуть: «О, шкода, що цей
священик каже проповідь» - значить, не маєте ще тієї благодаті.
Кого не тягне – не має Духа.
Треба мати прагнення в серці. Треба мати серце, почуття
розпалені. Це має бути мед на душу.
І, зрештою, це
сила для нашої волі…
Сила, яка з одного боку буде режисерувати зовнішню
ситуацію нашого життя, але з іншого – дасть нам силу і ззовні нам допоможе, і зсередини
дасть нам бажання і здатність, що увійдемо в те, що зрозуміли, і будемо в серці
та почуттях того прагнути.
Дух Святий
змішаний з Євхаристією…
Бо Євхаристія є духовною. А Дух є дуже психологізуючим,
фізіологізуючим, соціологізуючим. Бо Він перетворює нас інтелектуально,
духовно, психічно, волітивно, ситуаційно. Зрештою, цей Дух є дуже
матеріалізованим – і як наступне – це Тіло є дуже одуховленим. Воно діє так на
нас для того, аби ми могли правду Слова Божого прийняти.
І тільки тоді
відбувається наше виправдання і починається наше спасіння…
Бо тоді, коли силою Євхаристії і Духа Святого увійдемо в
те Слово, і почнемо ним жити, воно дає нам вжити себе в житті. І тоді ми
воскресаємо.
Ми під час хрещення воскресаємо, в іншому сенсі. Але так
особисто, спасительно, в хрещенні це як надія відкрита. А те, про що говорю –
це про спасіння, яке приходить до вашого дому. Вже воскресли. Вже живете життям
позагробовим. І про це йдеться в католицизмі.
Якщо цього не
буде, то до нічого навіть прийняття Пресвятої Євхаристії. Ні до чого наші молитви...
30 квітня 2025,
Вроцлав
Немає коментарів:
Дописати коментар