Про пробачення ворогам. Брат Петро Куркєвіч

 

Лк. 6.27-36 «Любіть ворогів ваших. Добро чиніть тим, хто вас ненавидить…»

Цей текст не слід абсолютизувати. Бо, наприклад, як прийдуть сюди (до Польщі – прим.) росіяни, або німці, і скажуть тобі «йти тисячу кроків» – тобто видавати священиків, або євреїв, зробиш 2 тисячі кроків? – якщо це зробиш, то панство польське підземне здійснить над тобою екзекуцію.

Тому, в першу чергу, це тексти фрагментарні. Вони стосуються лише певних обставин. Це тексти для вершин, до яких здатні ті, хто вже є святими. Але також це тексти, які стосуються певних обставин.

Тому щодо росіян і німців, коли кажуть тобі «йти тисячу кроків», йди лише тоді, коли тримають тебе під прицілом автомата. А коли не тримають тебе під прицілом, взагалі не йди. Або йди у зворотному напрямку.

Однак якщо дружина тебе просить: «Чоловіче, зроби тисячу кроків», не знаю, як ви, панове, але я б старався за допомогою благодаті жити так, щоб добре виспатися, 7-8 годин, душ, смачна кава, і далі має початися голублення голубки. Вона мені каже тисячу кроків, я роблю дві тисячі. Вона мені каже: «Зірви мені ту зіроньку», я зриваю три зіроньки. Каже мені «Забий того змія» – вбиваю змія і цілу змієву родину. Вона каже: «Чи можеш піднести ту хустинку, яка мені випала з рук?» – Беру хустинку, і беру дружину, і несу на руках (поки не заробив грижі).

Тому так, за таких обставин, особливо чоловіки, до праці. Дружина просить позичити їй – отримує в подарунок. Дружина просить половину маєтку, віддаю їй цілий маєток. Як чорний лицар.

Ніби жартома, однак кажу всерйоз.

Якщо не це є любов’ю, то що тоді любов?

Цей текст про кроки стосується останньої ситуації. А не ситуації в окупації.

Або, наприклад, у позичанні – чи хочете дійсно зреалізувати цей текст? Аби язичники нас християн обдерли? Бо будуть позичати і не повертати, позичати і не повертати. Хочете збанкрутувати і потрапити під місток? Чи це мав на увазі Христос? Про таку дегенерацію? – Ні.

Але будуть ситуації, коли знаєш, що повинен позичити. І знаєш, за песимістичним і оптимістичним сценарієм, що більше цих коштів не побачиш, але даєш. Навіть не тому, що це кровний, чи близький, чи приятель, може і ворог, але в потребі.

Ісус каже: «Не судіть», але не каже: «Не оцінюйте».

Зараз доведу вам, що треба нон-стоп оцінювати. Але не можна осуджувати.

Осудження – це оцінка холістична, коли скажу: «Ти є злою людиною», засуджую. І тоді я далеко від Бога, бо кажу, що він (ти) є гіршим від мене. Не маю так казати. Це надто холістично, надто узагальнююче.  

Бо я не маю всієї бази даних. Я не знаю, яке ти мав дитинство, що ти мав на старті. Може чиниш зло, якого я не чиню, але ти стартував з -100, скажімо, з родини дисфункційної і паталогічної, а я стартував з +50. І я тепер є на +45, бо ще трохи спустився, а ти з -100 дістався до -10. Ти зробив 90 пунктів вперед, а я зробив 5 пунктів назад. Я мав чудовий старт, а ти фатальний.

Питання: Хто більше подобається Богові? – я на +45 чи ти на -10?

Відповідь: ти.

Але я не можу про це знати.

Я можу лише оцінити, що те зло, яке робиш в -10, є злом. Тому треба триматися подалі від тебе, бути обережним з тобою, і не можна тебе наслідувати. Кінець.

Але така оцінка потрібна. Бо ти чиниш зло. Якого треба остерігатися і застерегти перед ним село.

Але не можу сказати, що ти менше подобаєшся Богу, аніж я, що ти є гіршою людиною. Лише Бог тобі суддя, як казали наші прабабки. І були праві. Лише Бог може поставити визначальну оцінку.

Ми даємо оцінки фрагментарні. Які не є судом.

Цей текст з Євангелія є гіперболою, перебільшенням. Ісус спеціально перебільшує, аби звернути увагу.

Він хоче звернути на щось увагу.

Він каже про людину, яка вже не перебуває на рівні райського Адама, душею, що живе на землі і є біологічним буттям, але вже є духом оживляючим, як Христос, Бог, тобто, про людину, яка вже не є хомосапієнсом, але стає хомодеі – людиною божою, а навіть хомотеандрікус – людиною обожненою, людиною теандричною. Ісус говорить про таку людину, якій вже перевернулась ієрархія цінностей, і те, що колись було жаданим, тепер є чимось страшним, те, що було колись нудним і нецікавим, страшним, тепер є для неї жаданим. Про людину, яка позбулася земних прагнень, яка вже не хоче бути споживачем і смакуючим земних приємностей, бо засмакувала чогось кращого – миру серця, шанобливого сумління, якій тече слинка від спілкування з Богом, і яка каже: «Спробуйте, і побачите, як солодкий Господь», побачите, як добре є чинити те, що слід чинити.

«Бабцю, поводилась, як слід», - пише онучка Інка...

Радість людини, яка прожила життя як слід, яку не зіпсувало зло, яка змогла бути відважною, яка нікого не кривдила і не дозволила скривдити. На стільки, на скільки мала сили, не дозволила.

Така людина починає споживати етику, споживати аксіологію, Бога, благодать Божу. І виявляється, що те меню смачніше. Для такої людини, яка вже не є хомосапієнс, але яка стала як Бог, яка вже є вершині Гімалайській, а не біля підніжжя, що наблизилась до раю, для неї піднесенням і збудуванням є позичати комусь, а не позичати в когось, давати, а не брати, не мати, бо роздати, замість накопичити і нудитись.

Для такої людини, яка стала, як Бог, всі ці чесноти – покора, солідарність, емпатія, опіка, заступництво, допомога, стають солодкими та смачними, бо будують її відносини з усіма, і з ворогами включно. І для ворогів вона є надією. І їй це приносить радість.

І це не з примусу. Це не через великопісну постанову, що буду таким, але це уже потреба її духа, потреба серця. Для таких людей є це Євангеліє.

Для тих, хто ще любить марципанки та пиріжечки, які ще люблять владу, і похвалу, і мішуру, які мусять бути в центрі уваги, бо інакше киснуть, для таких це Євангеліє є не до реалізації. Лишіть його, займіться лікуванням.

Є інші тексти, які говорять про зцілення, займіться ними. Ці Гімалаї не для вас. Там замало кисню. Не справитесь.

Тому приходимо до храму, смакуємо Ісуса в Євхаристії, у тих благодатях, тих співах, тих обрядах, тих сповідях, смакуємо благодать, стяжаємо благодать, аби перестати бути Адамом, живою душею, але щоб стати духом оживляючим, Богом, хомодеї…