Подивимось на контекст ситуації тих часів, коли Ісуса
поставили перед Пілатом.
А той задав йому
питання: «Чи ти є Царем Юдейським?» Ісус відповів: «Так, Я є ним». А коли первосвященики
та старші осуджували його, нічого не відповідав. Тоді запитав його Пілат: «Не
чуєш, як багато свідчать супроти тебе?» Але Він не відповів на жодне його
питання. Так, що той дуже дивувався. У євреїв був звичай звільняти на свято Пасхи одного в`язня, якого вибирав
народ. І утримували тоді
в’язня на ім’я Варава. Коли громада люду зійшлася, запитав їх Пілат: «Кого з
них хочете щоб звільнив вам – Вараву чи Ісуса Назарянина?» Бо знав, що через
заздрість видали його.
І під час судилища жінка Пілата надіслала застереження: «Нічого не роби з
тим Праведником. Бо сьогодні уві сні дуже багато страждала через Нього».
Тим часом первосвященики
і старійшини намовили натовпи, щоб ті вимагали Вараву та закликали до смерті
Ісуса. Питав їх Пілат: «Кого хочете, щоб з цих двох звільнив?» Відповіли: «Вараву».
Промовив до них Пілат: що ж маю вчинити з Ісусом Назарянином?» Закричали всі: «Розіпни
його».
Пілат промовив: «Що
поганого Він зробив?» - Але ті ще голосніше кричали: «На хрест його!» Пілат
побачивши, що нічого не доб’ється, а збудження люду зростає, взяв воду і умив руки перед натовпом зі
словами: «Не винний я в крові того Праведника. Це ваша справа» А увесь люд
закричав: «Кров його на нас і на наших дітях!». Тоді звільнив їм Вараву, а Ісуса
наказав бичувати і віддав на розп’яття. Мт. 27.
Чому варто
звернути увагу на жінку Пілата?
Бо того ранку вона стала на бік правди і справедливості,
називаючи звинуваченого праведником. Але щоб Пілат міг назвати Його
праведником, увесь зібраний натовп мусів би усіх, включно з його лідерами – первосвящениками
та рабинами – назвати людьми ганебними і несправедливими. А це могло б принести
великі і складні наслідки для його кар’єри, а може навіть для життя.
Однак лише та
пані, його дружина, була місцем, у якому містилася благодать. Вона просила свого
чоловіка про добрий, позитивний, реабілітуючий вирок. Вона вже страждала, і
боялася більших страждань.
Подібну історію можна побачити на іконі Ієроніма Боша. Там
Ісуса оточує натовп постатей людських, але які швидше нагадують звірів. Залиті
кров’ю обличчя, широко відкриті пащі з гострими зубами, які колись були устами
людськими. Повні цинізму, сарказму, насильства, жорстокості, злості, ненависті.
І в натовпі тих пащ, тих нелюдських хомосапієнс, зрештою, знаходимо зовсім інші
барви обличчя – це обличчя Вероніки. Вона відвертає голову, аби не дивитися на
зло. Має зблідле обличчя, як білий мармур та кришталь, опущені очі, з болем.
У Христі є
повнота хвали. Не лише Його божество, але те, що він має інакшу поставу, аніж
все людство.
Ісус мав похилену голову. І в цій поставі виражається
його незгода, засудження та незгода з будь-якою неетичністю. А обличчя Вероніки
промовляє те ж саме. Вона не є в повноті хвали, вона є в тій же благодаті. А де
благодать, там Царство Боже.
Постать дружини Пілата можна порівняти з образом Вероніки
з ікони Ієроніма Боша. В описі Мт. 27 є дві особи, які перебувають у благодаті,
подібно, як на іконі двоє у Ієроніма Боша. Лише тут, в описі, – це постать
Ісуса та постать дружини Пілата.
На початку є з ними в благодаті і Понтій Пілат. Але вже
за мить він зрадить – не лише свою дружину, але теж своє сумління, свою честь,
свою гідність...
І з Христом
залишиться жінка Пілата… Більше ніхто…
І більше ні в кому немає Царства Божого, тільки в тих
двох – Ісусові і пілатовій дружині.
Не сподіваймося зустріти інші пропорції в сучасному
світі. Те, що в часі миру пропорції виглядають на користь добрих людей – це
ілюзія. У хвилину, коли буде страшно, виявиться, хто є хто.
Звернімо увагу на літературні стандарти Царства
Небесного.
Ісус показує в цій сцені дві важливі речі: відповідає
щиро, правдиво. Бо хоче відповідати, хоче давати відповіді, пояснити. Це неправда,
що пояснюють в суді винні, часом пояснює Бог. Ісус хоче розмовляти, але лише в
правді. Коли бачить, що не йдеться про правду, лише про цинізм і насильство, закриває
уста. Не хоче начебто розмовляти, брати участь у чомусь роблячи вигляд,
начебто. Він дає їм мир, а вони шукають насильства. Мовчання Ісуса також є
розмовою. Він не погоджується на такі стандарти. І його незгодою є мовчання.
Подивімося ще на жінку Пілата. По-перше, жінка. По-друге,
самотня. І в той момент вона в опозиції, як олігархам єврейським, священикам, рабинам,
найміцнішим світським – фарисеям, а зрештою, і в опозиції до свого чоловіка. І в
опозиції до імперії, яку вони представляють.
Дружина Пілата – самотня особа, що в опозиції до двох
імперій: Римської та Юдейської.
Треба нам цього
вчитись – бути в опозиції навіть до імперій, якщо вони проголошують і чинять
зло.
І не лише ця жінка є самотньою, противлячись цим двом
імперіям, але ще й до всього – це жінка, хоч і впливова. А хто знає засади щодо
жінок в Римській імперії, то насправді вона та, що не має жодного значення.
Придивімося на сон цієї жінки.
Богу недостатньо показати нам, що Його царство, Його сила
буде в жіночій слабкості, він загострює цю слабкість, показуючи свою волю та
свою благодать у її сні.
На яву є діячі римські та юдейські. Вони в реальному
житті, на яву. А та жінка не лише самотня, а ще й погружена в сон.
Бог наче загострює слабкий момент для благодаті.
Бо що ж то таке
сон – а виявляється, що сон цієї жінки є більш реалістичним, ніж цілий світ на
яву.
Пілат був суддею. Бог хотів, щоб він був Його суддею –
справедливим, відповідно до принципів сліпої, тримаючої ваги в руках, феміди.
Лише коли влада здійснює свою функцію у спосіб правовий,
за принципом суду справедливого, який не дивиться на особу – багатого чи
бідного – але який має погляд на правду, аби стояти на принципах справедливості,
лише в такому суді Бог може встановити своє Царство.
І саме про це
просила свого чоловіка жінка Пілата – про суд справедливий. Адже він,
Пілат, знав, що Ісус є праведним…
Немає коментарів:
Дописати коментар