Якщо без приятелів нема життя, то це добре. Бр. Петро Куркєвіч OFM Cap

Ті, що супроводжували Павла, допровадили його до Афін. Тобто, місцеві, локальні – і поїхали.

Павло залишився сам…

Я також працював у багатьох країнах, і коли залишався сам, погано себе почував. Напевно, тому Павло дав їм наказ, щоб повідомили Силаса і Тимотея, щоб ті швидко приєдналися до нього. Якщо йому йдеться тільки про особистий комфорт чи про допомогу в справі проголошення, то це ще трохи слабеньке. Але якщо йдеться не лише про створення собі більшого комфорту, сміливості, але також про те, щоб без приятелів нема життя, то це вже добре, це мило.

Чи маєте таких?

Такого Силаса і Тимотея? Це, звичайно, благодать. Але ця благодать трохи відповідає на наші потреби – залежить чи ми є замкнутими, чи відкритими. Бо добре мати таких приятелів.

І добре разом нести тягарі та ділити успіхи або поразки.

Ми бачимо, що чекаючи на них Павло жодним дискомфортам не піддається, атакує сам цивілізацію еллінську. Ми б її назвали латинською цивілізацією. Бо вона, зрештою, вийшла з Риму. Але то була така мішанка цивілізацій Греції, Риму та інших культур, тобто елліністична.

І Павло каже тим людям, що прийшов проголошувати Бога, який для них незнаний. І питає – чи може його проголошувати. Чи можна проголошувати Бога, який є не до кінця зрозумілий, вище нашої фантазії, уяви, трансцендентний? – Можна.

Наш Бог є Богом, який об’являється.

Він залишається таємничим, але в більшій мірі є таємничим не в тому, яким є, бо це об’явив, але в тому більшому, яким є.

Бо який є більш-менш знаємо: є дружній, а не як Зевс чи Аллах чи божества Індуїзму трохи менш дружні; є Богом дуже дружній аж по віддання свого Сина і свого Духа; є таким Богом, що якби була така потреба, необхідність і можливість, готовий навіки і назавжди померти аби ми жили. Це щось таке, що важко уявити.

В будь-якому випадку ці пояснення, яким є Бог, ми всі знаємо. Тобто, чесноти знаємо, його риси дуже позитивні.

Але Він є таємничим, і в тому сенсі говоримо про так звану негативну теологію, як в догматиці, так і в містиці, є Богом таємничим настільки, що наче приховується від нас. Але не в чеснотах, хіба може не об’явив нас усіх чеснот – як питання святості Бога, коли не знаємо до кінця про що йдеться, це не лише питання моральне, але, можливо, є приховані в цьому інші речі. Тут є питання інакшості. Що Бог є святим, іншим. Можуть бути і інші речі, які ще нам не об’явлені...

Але знаючи Бога, то він швидше об’явив усе.

Бог щирий, відкритий, Бог є як людина, яка є відкритою.

Яка не приховує якихось стріл грізних чи інших, але швидше показує все. В скромності, але показує.

Однак Бог є таємничим в тому, що хоч знаємо, який є добрий, ще не знаємо, який ду-уже добрий, як ду-у-у-у-уже добрий. Або як ду-у-у-у-у-у-у-у-у-же добрий.

Він не є настільки добрий, як моя бабця Анастасія. Він не є в 5 разів добріший, не є в тисячі разів добріший, але в плюс безкінечність разів добріший.

Це переходить всяку уяву. В цьому є таємниця.

В будь-якому випадку Бог не є таємничим. Бо хоче входити в інтеракції, в відносини. А з іншого боку, залишиться, і найбільш ймовірно навіть у вічності залишиться завжди таємничим. А через те таким, якого завжди будемо наново пізнавати і це буде постійна пригода.

Постійне приємне здивування, неочікуване. Нуль нудьги.

А потім Павло каже, що той таємничий Бог є дуже близько нас. Як океан близько до риби. Завжди нас оточує, торкається, цілує, пестить. Часом то масаж твердіший. Але повний дружелюбності. Як лоно матері. В Ньому живемо, рухаємося, існуємо.

Ми є з Його роду.

Тобто, навіть аналізуючи нашу природу, можемо, екстраполюючи певні чесноти, можемо відносити їх до Бога, бо з його роду походимо. На Його подобу. Він є особою, чи метаособою, і ми є особами. Не так, як звірі чи рослини.

*** Діяльність Павла ***

І тому тут Павло критикує божества Олімпу. Стоячи на ареопазі критикує акрополь, гору, яку видно, на якій поклонялися іншим богам. Критикує всіх богів, окрім цього одного – і це критика, яку він чув від філософів, діючих впродовж 400 років. Філософія грецька ще за часів Сократа та до Сократа, і вже пізніших часів, також критикувала віру в багато богів, політеїзм. Бог не може бути обмеженим та жити в камінному будинку. Не може бути одним з багатьох богів. Бо бог – це нескінченність. Тому немає простору та горизонту для іншого бога.

Християнству дуже сприяла філософія грецька на рівні апостольському. Це не погано, що ми подружилися з філософією Аристотеля і Платона.

Коли Павло доходить до християнства і каже їм дуже обережно, ще не  кажучи, що Христос є Богом і що Бог вирішив запрошувати всіх до навернення, посилаючи людину. Не каже: посилаючи Сина – бо вони могли б відчитати, що посилає ще одного, хто є теж богом, і для них це було надто складно зрозуміти, могли заплутатись. Каже обережно: той незнаний Бог кличе вас до навернення. З політеїзму до монотеїзму.

І потім цей Бог виявиться дуже складним з точки зору динаміки любові. Бо творить три осередки любові – три особи.

Вони не зрозуміли і взяли на кпини. Але це не діло. Так не чинять інтелектуали. Бо інтелектуалом не є людина, яка має вищу освіту, ерудована, але при цьому піддається схемам та обмеженням і вважає, що вже пізнав усе, який задирає носа, дивиться на інших з погордою, не допитується, не пробує досліджувати, робити аудит своїх та чужих поглядів. Яким правом висміюють Павла?

Приходить людина, яка говорить їм іншу теорію аніж Платон. Чому Платон, а не Павло? Який раціональний аргумент, що Платон – так, а Павло – ні? Бо в Платона немає воскресіння тіла, в нього тіло зле, тіло належить відкинути. Чому? На якій підставі? Які аргументи за Платоном проти Павла? Вони не пробували досліджувати це. Не були зацікавлені послухати критику Платона?

Обурююся з цього. Бо це постійно повторюється. Навіть люди інтелігентні намагаються висміяти, замість придивитися. Хочуть відвертати очі, крутити головою, надиматися, кпинити, аніж дискутувати всерйоз.

І це бачимо в політиці, яка чинить стандарти. Бо ж політики це як вихователі народу. Але вони стандартизують. І стандартизують дуже на низькому рівні.

В контексті сучасних виборів в Польщі – я особисто ніколи не змінюю базових поглядів. В деталях можу щось там відкривати. Але не змінював, і проголошував завжди це.

Однак є такі політики, які в залежності від коньюнктури або кажуть так, або собі суперечать, постійно при цьому брешучи. Бо через якийсь час знову говорять інакше, і знову. І це діаметрально протилежна постава. Але це не походить з пошуку правда, але походить з вітру коньюнктури.  Це брехуни. По цьому можна розпізнати брехливу та негідну людину – що змінює погляди, а потім повертається до старих, а потім знову змінює, в залежності від того, що актуальне. Не правда його цікавить, але его. Це погана людина.

Повертаючись до Павла – частина людей послухала і повірила. І так тоді повстає в Афінах перший район християнський. І жінка на ім’я Дамаріс. Ці люди слухали уважно і не мали упереджень. Не трималися авторитету Платона. І ви не тримайтесь жодних авторитетів, але досліджуйте авторитети. Поки не знайдете кращих аргументів, тримайтеся авторитетів. Але будьте готовими знайти кращі аргументи.

Мусите іти за аргументами, а не за авторитетами. Бо авторитет може в чомусь помилятись.

Я іду за авторитетом Рацінгера. Але не в усьому. В питанні авторитетів не зосереджуйся, а розосереджуйся. Мусите бути академіками. Людьми університету. А не лише побожними людьми.