Апостол Павло у посланні до Коринтян каже про того Месію,
який сказав: «Зачерпніть води, наповніть
посудини та несіть до старости весільного в Кані Галілейській», і вони це
вчинили. А вода перетворилася на вино, і дуже міцне, дуже якісне.
Той, що сказав: «Благословення
над п’ятьма хлібами і двома рибками», а потім апостоли були змушені впродовж
усього дня це роздавати і були заклопотані як роздавати. Бо вміст їхніх
кошиків став множитися. Були люди, які його не бачили, бо знаходились далеко, але
якось бачили те, що роздають, і тут хоч у фізиці, але отримували.
Той, Хто сказав до Петра: «То підійди». А була вода і буря. І він (Петро) силою цього слова підійшов.
По воді. Ані його батько, ані його дідусь, ані прадід – ніхто з того рибацького
роду не ходив по воді. Навіть Мойсей не ходив по воді, лиш між водами
лавірував. А цей (Петро) силою слова Ісуса ступав хвилями, що бурлили.
Той Ісус, який сказав Лазарю, який вже гнив: «Лазарю, вийди з гробу». І то не було
воскресіння як пишуть, тільки було відтворення тканин, які псувалися, клітин
тіла. То вже не було діло людське, а було відтворення людини. То було
створення людини наново. А не лише повернення душі в мертве людське тіло.
Той, Хто це вчинив, сьогодні
на наших очах буде промовляти через священика: «Беріть і їжте, це є Тіло моє,
беріть і пийте, це Кров моя». Він ці слова промовить, це таїнство
встановить не в якісь там пів року перед Пасхою, перед своєю смертю. Не за
тиждень перед смертю. Лише за пару годин
перед смертю. Там немає місця на символи, на якісь удавання, на якісь
метафори. Показав свою силу. А тепер вчинить найпрекрасніше чудо перемінення та
перевтілення.
Він таким чином стане Тілом і Кров’ю. І це будуть
правдиві Тіло і Кров. Це будуть Тіло і Кров, але вже не згідно кулінарії земної
чи фізики Ньютона або Хайзенберга. Але це
будуть Його Тіло і Кров прославлені, обожнені відповідно до фізики, хвали,
неба, вічності, відповідно до фізики божої. Яка тим відрізняється від нашої, що
є більш ніж наша земна, фізичною, реальною, матеріальною. Більше – бо вона є
ближчою Його божої сили, у вічний спосіб, який не минає. Не так, як все, що ми
бачимо. Тому будемо на Вечері (Євхаристії)
приймати реальне тіло Ісуса, але вже тіло прославлене, обожнене.
Він, котрий каже: «Беріть
і їжте, це є Тіло моє, беріть і пийте, це є Кров моя». Євреї казали так: «День
і ніч означали добу, небо і земля означали світ, а тіло і кров означали людську
природу або особу людську». Тому Ісус не так дає на Тіло і Кров, як дає нам
себе. І це не так просто зустріч, як зустріч героїчна. Бо то Тіло буде – тобто Я
буду за вас виданий. Це не лише зустріч героїчна, але теж зустріч нареченства. Бо
той келих і та кров – то новий завіт, союз, завіт шлюбний. Тому це героїчний,
люблячий нас наречений, мученик, який є нареченим.
Звертаючись також до Євангелії від Йоана – вона ні словом
не згадує про те, про що ми говорили досі. Йоан пише своє Євангеліє кілька
десятків років після Євангелій від Матвія, Марка, Луки. Це не лише про те, що не хочеться повторювати.
Йому
йдеться про розкриття іншого аспекту, який інші апостоли не зафіксували. І, можливо,
не йдеться про звернення уваги на інший аспект, інший бік дійсності. Але,
можливо, йдеться про те, щоб показати фундамент тієї дійсності.
Якщо так, то
Євхаристія в такому вигляді, в якому ми бачимо, ще не є остаточною дійсністю,
визначальною. Бо в небі її не буде. Як говорить Йоан в Апокаліпсисі:
«А святині там не побачив».
У небі, у вічності Євхаристії не буде. В небі не буде таїнств, не буде там літургій.
Ми, священики, будемо звільнені від своїх обов’язків відправляти службу. А якщо
так, то те, в чому зараз беремо участь хоч є початком неба. Бо в Євхаристії
Ісус, який у Великий Четвер дає їм Тіло своє і Кров, уже в той Четвер дає їм
Тіло і Кров прославлені. А, значить, воскресле. Той Ісус, який ще не пішов на
хрест, дає їм Тіло і Кров, які вже є по хресті. Вже є розп’ятим.
Це Ісус, який ще не помер, і не воскрес у Великий Четвер,
дає їм тіло, яке є тілом воскреслого. Це тіло, яке увійшло до неба і сидить по
правиці Отця. Це тіло в хвалі, тіло Христа, який прийде в кінці часів.
Ісус з апостолами сидить в Четвер, але те, що відбувається в Євхаристії, це і Великий
Четвер, і Велика П’ятниця, і Велика Субота і Неділя Воскресіння, і Вознесіння
Господнє, і повторний прихід Христа на землю, і наше спілкування в небі. Все
є тут, на Тайній Вечері. Не на основі символів, що заповідають, якихось
пророцтв, але в реальності. У цьому таїнстві насправді є все.
Тому таїнство Євхаристії, яке ми приймаємо, виходить поза
хронос, поза час. А ми разом з ним вже є там. Хоч ми і далі волаємо.
Ісус в Євангелії від Йоана починає вмивати ноги учням. А потім
їм каже: «А тепер ваша черга». Ісус похиляється, упокорюється. Хоч тут йдеться
не про упокорення. Ісус вочевидь і не думає про упокорення. То Ісус думає, як нас піднести, думає про наше
спасіння, про втішення нас. Як згодом сказав Павло: «Милість вам і мир». Тобто,
спасіння і втіха. Вічне спасіння від пекла і втіха земна тут, де ви є тепер.
Ісус там спасає, омиваючи ноги, але також потішає. Можливо,
цей жест більше про втіху, бо спас їх наче вже раніше – через Слово. Але бракує
вам ще потіхи – то займемося цією втіхою. Тому
торкаюсь ваших місць інтимних – бо стопи, то вже такі місця, не для дотиків
будь-ким. Торкнусь вас у цих місцях дуже інтимних, дуже приватних, дуже
недоступних. Для того, щоб вас втішити, щоб мали мир серця, аби тут, в
серці, там, де ви є, могли куштувати життя вічного. Бо для Мене надто мало, що
ви чисті та відкуплені. Я хочу, щоб ви почували себе гарно. Людина, яка має
спітнілі ноги, і брудні, хоч би уся була чистою, почуває себе дискомфортно. Тому
Ісус хоче нас втішити.
І тут людина має відкуплення, внутрішній мир, внутрішньо
зінтегрований, внутрішньо напоєний любов’ю та солодкістю божими, леліяний
внутрішньо. Така людина зможе жити.
І тому тепер, коли Ісус вчинить це з нами, коли передасть
нам цю втіху, коли торкнеться нас відповідним чином, і коли будемо мати глибокий
спокій, радість, і напоєння в серці, тоді ми є здатними пробачати, здатними
терпеливо зносити, тоді нам хочеться працювати, жити.
Коли Ісус умиє
нам ноги, а як бачимо по реакціях Петра, з нашої сторони також, це є Ars vivendi, це є мистецтво жити. Це не таке просте. Тоді ми здригаємося,
є якісь причини, чому не хочемо цього, є причини заради яких цього не хочемо. Хочемо
без цього. Але тоді без Нього, без тієї втіхи та дотику місць інтимних –
значить без Нього. Але коли вже дозволимо, коли нам вже вдасться те Ars
vivendi, та Ars amandi (мистецтво
кохання), тоді будемо здатними робити це делікатно, не нахально, для інших. І лише
тоді можна сказати, що спасіння досягнуто. Бо наша святість досягнута. І тоді з’являються
християни – досягнуті, правдиві. Бо бути правдивим означає бути як Бог. А в майбутньому,
можливо, бути як Бог буде означати бути Богом.
Немає коментарів:
Дописати коментар