Господь зціляє та хоче комунікувати з нами, будьмо відважні. Брат Петро Куркєвіч OFM Cap

Бог хоче, щоб ми з ним радились, просили про зцілення хворих та вдивлялися в таємницю Його смерті та Воскресіння. 

Йн. 20, 19-31

Коли був вечір, у перший день тижня, коли двері, де перебували учні, були замкнені зі страху перед юдеями, прийшов Ісус, став посередині й каже їм: «Мир вам!» Промовивши це, показав їм руки та бік. Тож зраділи учні, побачивши Господа. Тоді Ісус знову сказав їм: «Мир вам! Як послав Мене Отець, — і Я посилаю вас!» Промовивши це, Він дихнув і каже їм: «Прийміть Святого Духа! Кому відпустите гріхи, — будуть відпущені їм; кому затримаєте, — будуть затримані».

Тома ж, один із Дванадцятьох, званий Близнюком, не був з ними, коли прийшов Ісус. Тож інші учні розповідали йому: «Ми бачили Господа!» Та він сказав їм: «Якщо не побачу на Його руках ран від цвяхів і не вкладу мого пальця в рани від цвяхів, і не вкладу своєї руки в Його бік, — не повірю!» І через вісім днів знову були всередині Його учні, й Тома з ними. Приходить Ісус — а двері були замкнені — та став посередині й сказав: «Мир вам!»

Потім каже Томі: «Поклади сюди свій палець і поглянь на Мої руки, піднеси свою руку і вклади у Мій бік, — і не будь невіруючий, але віруючий!» У відповідь Тома сказав Йому: «Господь мій і Бог мій!» Каже йому Ісус: «Тому що ти побачив Мене, ти повірив. Блаженні ті, які не бачили, а повірили!» Багато й інших знамень зробив Ісус перед своїми учнями, які не записані в цій книзі. А це було написане, щоб ви повірили, що Ісус є Христос, Син Божий, і щоб вірячи, життя мали в Його Ім’я.

Ісус вчить нас, як з ним зустрічатися та контактувати

Як можемо читати в Діяннях Апостолів (Ді 5, 12-16), коли Петро йшов, навіть не треба було, щоб молився, навіть не було потреби торкнутися його або кінця його одежі, але достатньо було покласти хворого так, щоб тінь Петра впала на хворого, і відбувалось зцілення. І коли тінь падала, хворий вставав, якщо ж тінь не падала – вони мусіли взяти того хворого та перенести в інше місце, а як знову не вдавалось, вкотре перенести в інше місце, аби зрештою зцілити.

Пробуйте зцілювати  

Я, наприклад, не те щоб хвалюся, але мав колись такий досвід в Україні, коли прийшла бабця зі своїм онучком і його астмою. Він задихався. І навіть при мені трохи задихався. І вона плакала. І я теж заплакав, мав тоді сльози. І взяв його так в обійми зі співчуття. І сказав: «Господи Ісусе, ну зроби щось». І все. Поцілував його в лобик і відпустив. Та бабця прийшла до мене через рік. І каже: «З того моменту не було жодної задишки». Я спитав, чому прийшла сказати лиш через рік? – Бо хотіла переконатися. Але ми дуже тішилися, бо це свідчить, що Господь Ісус був з нами.

Прошу пробувати. Як сліпий шукає зернину. Може вийде

І мають діти пробувати зцілювати, і дорослі. Бо написано про це. Не будьте мудрішими за Біблію.

Ісус хоче зустрічатися з нами

Другий спосіб, коли Ісус є з нами – це так, як приходить до апостолів ввечері, в перший день після Воскресіння. І у восьмий день – на другий тиждень Великодня. Але хоче деяким з нас об’являтися, як Фаустині Ковальській, як апостолам. Сестрі Фаустині об’являвся частіше аніж щотижня. Практично щодня – читайте в її щоденнику. А ще каже сьогодні, що благословенні, щасливіші, благородніші ті, хто вірить, що він зустрічається з нами, хоч не бачать.

Читайте в Євангеліє, як Ісус зустрічався з ними, читайте щоденник Фаустини, як зустрічався з нею. Але вірте, що то не вони вище нас, лише ми є вище апостолів, і вище Фаустини, і Отця Піо, бо благословенні, котрі не бачать, а не ті, що бачать.

Вони отримали інструкцію, в яких ситуаціях Ісус буде зустрічатись. А ми, читаючи зараз ті інструкції, повірмо, що і з нами зустрічається в таких ситуаціях.

Дам приклад.

Сестра Фаустина зробила постанову колись поїхати з подругами до іншого куточка Варшави, до іншого монастиря. Було пообіді в неділю. Сонечко, як нині, не мала роботи, і собі запланувала поїздку. Пішла до настоятельки, і та, як не дивно, погодилась. І йде задоволена, аж раптом Ісус з кутка, з-за рогу: «Агов, іди сюди».

Ну і вона підійшла, а Він каже: «Що, запланувала, що нині будеш робити, а мене не спитала? Зі мною не проконсультувалась? Так сама-самісінька вирішила? Без мене? І це любов?» І сказав: «Щоб знала, що так не можна, йди собі, але я забираю в тебе серце. У спосіб безболісний, містичний, чудесний» Вклав руку і вийняв їй серце. А вона не відчувала болю, але відчувала пустку. Пішла на ту прогулянку, але швидко повернулась.

Зустріла її настоятелька Клеопатра Кунегунда. І питає: «Що, ще сестра не пішла?» - «Я вже повернулась» - «А чому?» - «Ааа...» (не хотіла розказати). А Ісус її знову зустрів і сказав: «Іди до Кунегунди Клеопатри та скажи: «Бо Ісус вийняв мені серце, бо не погоджується, щоб я жила одиночкою. Він хоче, щоб я мала Його серце, а Він моє». Маємо бути в любові.

Тому, шановне панство, вчімося, наприклад, того, що Ісус хоче бути з вами впродовж дня і щоб ми консультувалися з Ним про Його план. Маєш план, але це має бути ваш спільний план.

Ісус в Євангеліє від Йоана об’являється, стає посередині і каже: «Мир вам»   

І показує їм руки. А коли відкрив руки, то його плащ розкрився і побачили його бік. Бачили Його долоні, Його стопи, і Його бік. Так побачили Тіло і Кров. І Він став посередині.

Вони перебували у вечірнику і двері були закриті як в костелі, щоби протягу не було. І це був знак Євхаристії. І потім їм каже так: «Як Отець мене, так посилаю вас» І подув на них. І то було миропомазання – передання Духа Святого. А потім була сповідь: «Ідіть, і кому відпустите, я відпущу». Таке таїнство сповіді. Три таїнства і тій стилізації, в тій орнаментиці зустрічі.

А четверте таїнство – через тиждень. «Фома, візьми палець і торкнися моєї рани». Це таїнство зцілення хворих. Про що говорить Йоан? – Йоан хоче сказати, що Ісус не лише буде приходити аби чинити чудеса (якщо Його попросите з вірою, з напіввірою або хоча б з четверть вірою – всерівно).

Ісус буде з вами в неділю, понеділок, і вівторок, якщо того захочете. Але Ісус є з нами в Євхаристії, миропомазанні, єлеопомазанні, в таїнстві зцілення хворих, в таїнстві подружжя, і в таїнстві священства. І, ясна річ, в таїнстві хрещення. Нон-стоп є з нами. Це найбільш стабільна, глибока та реальна його присутність.

І, зрештою, в читанні Од 1, 9-11а. 12-13. 17-19 (Одкровення святого Йоана Апостола Ісус каже: «Варто мене мати поруч, бо я Воскреслим Богом, котрий проходить поміж свічниками». А ті свічники – це церкви, це дієцезії, народи, краї, континенти. «Я можу з ними зробити, що захочу». Хоче Ісус, щоб той свічник стояв, то буде стояти, а хоче його перевернути, то переверне. «Я, Христос Воскреслий є єдиним політиком, єдиним глобалістом, усе в моїх руках. Навіть маю ключ до пекла і відхлані, до смерті». Зачинить – буде зачинено, відчинить – буде відчинено. Сила Ісуса, панування Ісуса – зрештою, ми є безпечні. Політики можуть не надто багато. Будьте безпечні.

Але важливішим від сили Ісуса є те, що Він дозволив себе побити, що Він дозволив себе поранити. І показує нам нині свої рани, показує свою чутливість, делікатність. Набагато більшим об’явленням аніж Його божественна сила є той факт, що наш Бог дозволяє дати собі по обличчю, дозволяє в себе плюнути, вдарити, зранити та забити. Це цінність характеру нашого Бога. Це найбільше об’явлення. І тому Ісус каже до нас нині: «Може не так складайте пальці чи потискайте п’ятірню, але дивіться на мої рани і подумайте собі, який це Бог, котрий з любові до вас дозволяє таке вдіяти з собою».

Вроцлав, 27.04.2025

Ісус на Тайній вечері – від подій Великого Четверга до другого пришестя Христа. Бр. Петро Куркєвіч OFM Cap

 

Апостол Павло у посланні до Коринтян каже про того Месію, який сказав: «Зачерпніть води, наповніть посудини та несіть до старости весільного в Кані Галілейській», і вони це вчинили. А вода перетворилася на вино, і дуже міцне, дуже якісне.

Той, що сказав: «Благословення над п’ятьма хлібами і двома рибками», а потім апостоли були змушені впродовж усього дня це роздавати і були заклопотані як роздавати. Бо вміст їхніх кошиків став множитися. Були люди, які його не бачили, бо знаходились далеко, але якось бачили те, що роздають, і тут хоч у фізиці, але отримували.

Той, Хто сказав до Петра: «То підійди». А була вода і буря. І він (Петро) силою цього слова підійшов. По воді. Ані його батько, ані його дідусь, ані прадід – ніхто з того рибацького роду не ходив по воді. Навіть Мойсей не ходив по воді, лиш між водами лавірував. А цей (Петро) силою слова Ісуса ступав хвилями, що бурлили.

Той Ісус, який сказав Лазарю, який вже гнив: «Лазарю, вийди з гробу». І то не було воскресіння як пишуть, тільки було відтворення тканин, які псувалися, клітин тіла. То вже не було діло людське, а було відтворення людини. То було створення людини наново. А не лише повернення душі в мертве людське тіло.

Той, Хто це вчинив, сьогодні на наших очах буде промовляти через священика: «Беріть і їжте, це є Тіло моє, беріть і пийте, це Кров моя». Він ці слова промовить, це таїнство встановить не в якісь там пів року перед Пасхою, перед своєю смертю. Не за тиждень перед смертю. Лише за пару годин перед смертю. Там немає місця на символи, на якісь удавання, на якісь метафори. Показав свою силу. А тепер вчинить найпрекрасніше чудо перемінення та перевтілення.

Він таким чином стане Тілом і Кров’ю. І це будуть правдиві Тіло і Кров. Це будуть Тіло і Кров, але вже не згідно кулінарії земної чи фізики Ньютона або Хайзенберга.  Але це будуть Його Тіло і Кров прославлені, обожнені відповідно до фізики, хвали, неба, вічності, відповідно до фізики божої. Яка тим відрізняється від нашої, що є більш ніж наша земна, фізичною, реальною, матеріальною. Більше – бо вона є ближчою Його божої сили, у вічний спосіб, який не минає. Не так, як все, що ми бачимо. Тому будемо на Вечері (Євхаристії) приймати реальне тіло Ісуса, але вже тіло прославлене, обожнене.

Він, котрий каже: «Беріть і їжте, це є Тіло моє, беріть і пийте, це є Кров моя». Євреї казали так: «День і ніч означали добу, небо і земля означали світ, а тіло і кров означали людську природу або особу людську». Тому Ісус не так дає на Тіло і Кров, як дає нам себе. І це не так просто зустріч, як зустріч героїчна. Бо то Тіло буде – тобто Я буду за вас виданий. Це не лише зустріч героїчна, але теж зустріч нареченства. Бо той келих і та кров – то новий завіт, союз, завіт шлюбний. Тому це героїчний, люблячий нас наречений, мученик, який є нареченим.

Звертаючись також до Євангелії від Йоана – вона ні словом не згадує про те, про що ми говорили досі. Йоан пише своє Євангеліє кілька десятків років після Євангелій від Матвія, Марка, Луки.  Це не лише про те, що не хочеться повторювати.   Йому йдеться про розкриття іншого аспекту, який інші апостоли не зафіксували. І, можливо, не йдеться про звернення уваги на інший аспект, інший бік дійсності. Але, можливо, йдеться про те, щоб показати фундамент тієї дійсності.

Якщо так, то Євхаристія в такому вигляді, в якому ми бачимо, ще не є остаточною дійсністю, визначальною. Бо в небі її не буде. Як говорить Йоан в Апокаліпсисі: «А святині там не побачив».

У небі, у вічності Євхаристії не буде. В небі не буде таїнств, не буде там літургій. Ми, священики, будемо звільнені від своїх обов’язків відправляти службу. А якщо так, то те, в чому зараз беремо участь хоч є початком неба. Бо в Євхаристії Ісус, який у Великий Четвер дає їм Тіло своє і Кров, уже в той Четвер дає їм Тіло і Кров прославлені. А, значить, воскресле. Той Ісус, який ще не пішов на хрест, дає їм Тіло і Кров, які вже є по хресті. Вже є розп’ятим.

Це Ісус, який ще не помер, і не воскрес у Великий Четвер, дає їм тіло, яке є тілом воскреслого. Це тіло, яке увійшло до неба і сидить по правиці Отця. Це тіло в хвалі, тіло Христа, який прийде в кінці часів.

Ісус з апостолами сидить в Четвер, але те, що відбувається в Євхаристії, це і Великий Четвер, і Велика П’ятниця, і Велика Субота і Неділя Воскресіння, і Вознесіння Господнє, і повторний прихід Христа на землю, і наше спілкування в небі. Все є тут, на Тайній Вечері. Не на основі символів, що заповідають, якихось пророцтв, але в реальності. У цьому таїнстві насправді є все.

Тому таїнство Євхаристії, яке ми приймаємо, виходить поза хронос, поза час. А ми разом з ним вже є там. Хоч ми і далі волаємо.

Ісус в Євангелії від Йоана починає вмивати ноги учням. А потім їм каже: «А тепер ваша черга». Ісус похиляється, упокорюється. Хоч тут йдеться не про упокорення. Ісус вочевидь і не думає про упокорення. То Ісус думає, як нас піднести, думає про наше спасіння, про втішення нас. Як згодом сказав Павло: «Милість вам і мир». Тобто, спасіння і втіха. Вічне спасіння від пекла і втіха земна тут, де ви є тепер.

Ісус там спасає, омиваючи ноги, але також потішає. Можливо, цей жест більше про втіху, бо спас їх наче вже раніше – через Слово. Але бракує вам ще потіхи – то займемося цією втіхою. Тому торкаюсь ваших місць інтимних – бо стопи, то вже такі місця, не для дотиків будь-ким. Торкнусь вас у цих місцях дуже інтимних, дуже приватних, дуже недоступних. Для того, щоб вас втішити, щоб мали мир серця, аби тут, в серці, там, де ви є, могли куштувати життя вічного. Бо для Мене надто мало, що ви чисті та відкуплені. Я хочу, щоб ви почували себе гарно. Людина, яка має спітнілі ноги, і брудні, хоч би уся була чистою, почуває себе дискомфортно. Тому Ісус хоче нас втішити.

І тут людина має відкуплення, внутрішній мир, внутрішньо зінтегрований, внутрішньо напоєний любов’ю та солодкістю божими, леліяний внутрішньо. Така людина зможе жити.

І тому тепер, коли Ісус вчинить це з нами, коли передасть нам цю втіху, коли торкнеться нас відповідним чином, і коли будемо мати глибокий спокій, радість, і напоєння в серці, тоді ми є здатними пробачати, здатними терпеливо зносити, тоді нам хочеться працювати, жити.

Коли Ісус умиє нам ноги, а як бачимо по реакціях Петра, з нашої сторони також, це є Ars vivendi, це є мистецтво жити. Це не таке просте. Тоді ми здригаємося, є якісь причини, чому не хочемо цього, є причини заради яких цього не хочемо. Хочемо без цього. Але тоді без Нього, без тієї втіхи та дотику місць інтимних – значить без Нього. Але коли вже дозволимо, коли нам вже вдасться те Ars vivendi, та Ars amandi (мистецтво кохання), тоді будемо здатними робити це делікатно, не нахально, для інших. І лише тоді можна сказати, що спасіння досягнуто. Бо наша святість досягнута. І тоді з’являються християни – досягнуті, правдиві. Бо бути правдивим означає бути як Бог. А в майбутньому, можливо, бути як Бог буде означати бути Богом.  

Цінність церкви. Або чому святиня має бути збудована на горі. Бр. Петро Куркєвіч OFM Cap

Мене, як поляка, втішає той факт, що, може трохи з перебільшенням, але немає або мало є таких місць в Польщі, де б ми, принаймні на горизонті, не знайшли віри церковної.

Не у всіх країнах це є. Варто тішитися, що маємо стільки святинь. Святині в небі уже не буде. Бо там усе буде, як святиня. Все буде божим та божественним. Але маємо тут, як видимий знак церкву. Багато у цьому кліматі світу не є божим, однак святиня є наче епіфанією (проявом – прим.) Бога в світі чужинному, небожому. Церква має бути згадкою, іспитом совісті, принадою, запрошенням.

Тому, як розповідає одна зі сцен з російського фільму – навіщо вулиця в малому населеному пункті, яка не веде до храму?

Навіщо вулиці? Навіщо площа, на якій би не було святині або кафедрального собору?  

Тому в селах церкви будують на пагорбах. Щоб були понад дахами. 

У містах будують високо, щоб возносились понад нашими багатоповерхівками камінними.

У деяких метрополіях, нажаль, згори споглядають хмарочоси на колишні найвищі пагорби церков. Однак які тепер є маленькими.

Бог мусить це терпіти. І проявляти себе в скромності, покорі та терпеливості.

Але бридко виглядає, коли біля святині, так як в Нью-Йорку, будуються багатоповерхівки та великі хмарочоси. Бридко це виглядає. Принаймні, для мене.

Але що ж.

Символом Христа є святиня. 

Однак річка, нехай буде символом Духа Святого. Цікаво, чому та ріка стає все глибша і глибша. Це нормально з огляду на те, що до неї припливає та наповнює.

Однак дивно, якщо черпати своїх джерел лише зі святині.

І над одним, і над другим можна було б розважати…

Як святиня, так і та річка, не є самі для себе. Святиня для того, аби текла ріка. А ріка тече для того, щоб наповнити ділянку. І, між іншим, дати життя яблуням і грушам. І моїм улюбленим сливам.

І як Бог-Син тут на землі, як і Бог Дух, є для нас. Набагато більше, аніж ми для них. У цьому сьогоднішньому описі не земля і не дерева є для святині і для ріки. Але святиня, як джерело, і ріка, є для землі. І для яблуні.

Бог є для світу. Набагато більше, аніж світ для Бога.

Бог є для того, аби давати світові життя, тобто себе самого. І без Бога нічого з того не вийде. І це добре, що яблуні нічого не дають святині. Як і ті груші. А святиня дає яблуням і грушам. А вони святині нічого.

Наслідуймо дерева. Не даваймо Богу нічого. А тільки приймаймо.

На цьому полягає християнство – що ми можемо Богові так насправді дати. Якщо не лише те, що можемо приносити плоди.

І виповниться логіка тієї святині, динаміка тієї ріки в нашій плідності. І коли будемо просто жити щасливим життям, а не може бути щасливого життя без аксіології та етики, і для декого – без віри, релігії, то тоді це радість для Бога.

Приносити плоди дерев – це єдине, що можемо так насправді Богові дати.

Наш мир, і наша радість, яка походить з чистого сумління та з відносин. Часом з відносин з Богом, для когось передовсім з Богом.

Це те, про що йдеться Богу. Він нічого не хоче від нас окрім нашого щастя.

І в рамках того щастя може бути наш культ і наша відданість. Якщо хтось буде рухатися ще далі – то аскеза.

Ілюстрація - Тарас Шевченко. Церква Покрови в Переяславі