Подібно як Ісус говорить до Натанаїла, покликаного
Филипом (читаємо у першому розділі Євангелія від Йоана). Натанаїл питає Ісуса: «Звідкіля
знаєш мене?» А у відповіді чує: «Перш ніж Филип закликав тебе, бачив Я тебе».
Тому не ти є тим, хто так насправді Мене (Христа)
віднаходить, тільки Я першим віднайшов тебе. То не ти першим полюбив Мене, але Я
(Христос) полюбив тебе. І перефразовуючи глибше: то не ти будеш Мене адорувати,
але Я буду адорувати тебе.
Можемо увійти в перифразу євхаристійну, бо ми переважно є
після прийняття Пресвятої Євхаристії. Те, що промовив Ісус до Катерини
Сієнської: «Не так ти мене приймаєш, скільки я тебе приймаю в Пресвятій Євхаристії».
Тобто, коли йдеться про суть, то це навпаки, аніж бачать людські очі.
У християнстві є все навпаки: не стільки людина має культ,
направлений до Бога, скільки людина отримує культ, що походить від Бога. Тобто любов.
Послідовно. Між іншим, любов адоруючу.
Бо немає любові без адорації. Кожна любов – це адорація. Хоча
не кожна адорація – це любов. У кожній любові є аспект адораційний. Є також
інші аспекти. Як, наприклад, афірмація, яку я люблю. Але одним із початків дії любові
є адорування.
Бог дивиться на нас. Про це розповідає один із псалмів (Пс.139:1-7):
«Проникаєш і знаєш мене, Господи. Знаєш мене, коли сідаю,
і коли встаю. Думки мої здаля розумієш. Бачиш, коли дію я, і коли відпочиваю; Тобі
відомі всі мої дороги. Бо ще немає й слова на язику у мене, а Ти, Господи, вже
все знаєш. Ти ззаду і спереду мене оточуєш…» З минулого, з майбутнього, з
теперішнього, з-понад часу, з вічності, з відхлані, «…кладеш на мене Твою руку. Що за предивне
знання! Для мене занадто високе, недосяжне воно! Куди мені піти від духу Твого?
Куди мені втекти від обличчя Твого? Зійшов би на небо – Ти там єси, ліг би я в
Шеолі – і там Ти. Взяв би крила зірниці, осівся б на край моря – і там рука
Твоя мене б водила, і Твоя десниця мене б тримала. Темрява мене не покриє перед
тобою, бо темінь для Тебе як день, а морок як світло. Ти створив моє нутро…» – тобто,
усю емоційність, – «Ти мене виткав в утробі
матері моєї. Хвалю Тебе, Ти душу мою знаєш вельми добре, моя сутність Тобі не –
таємнича…» – для мене є таємничою, але для Тебе не таємнича – «… коли постав я
таємничо, коли творено мене в землі глибоко, Ти виткав. Очі Твої бачили мої
вчинки…» – Ще батько і мати мої не бачили їх, а Ти вже дивився.
Ти знаєш, адоруєш мене впродовж усіх моїх днів. Так само
тих, які ще не настали. Це все незбагненне, цього величезна кількість, більше,
ніж піщинок на морі. Для Тебе нема межі і краю. О, Господи, знищ усіх моїх ворогів,
і досліджуй мене, Боже. І дивись на мене, і веди мене.
Яким же адораційним є цей псалом. З двох сторін
адораційний. Він є адорацією Бога – це споглядання на Бога, який дивиться, це звернення
до Бога, який раніше був звернений до нас, це спроба діяти для Бога через культ,
через слово, звернення до Бога, який діє значно більше.
Тут можна побачити ту подвійну, взаємну з обох сторін,
адорацію. Адорацію Бога людиною, і адорацію людини Богом.
Подивімося на цю адорацію Богом нас на прикладі Симона
Петра. Андрій зустрів спочатку свого брата і йшов до нього: «Знайшли ми месію»...
А Ісус, подивившись на нього сказав: «Ти вже не є Симон, син Йоана, але
відтепер будеш Кифа, тобто Петро, син Ісуса».
Це адорація, яка від давна дивиться, а тепер облагороджує,
щось змінює, щось удосконалює, вивищує,
Або інший момент адорації: життя Петра і почуттів Петра. Ситуації,
в якій був Петро, тієї зовнішньої, яка часто генерувала ту ситуацію внутрішню. Коли
прийшли до Капернауму, приступили до Симона Петра збирачі драхм (монет): «Чому
Петро не платить податку?»
Коли Петро пішов додому, Ісус попередив його, сказавши: «Симоне,
аби ми не створили для них приводу для згіршення, іди до озера, закинь вудку,
візьми першу рибу, яку спіймаєш, відкрий їй рот, і знайдеш перлину, і дай її за
мене і за себе».
Очі Ісуса – це божественне пізнання. Вони бачать і тих
збирачів драхм, і Петра, і бачать те, що відбувається в думках Петра, ту
прикрість, ту спантеличеність, але і ту перлину, і в роті якої саме риби вона
схована, і де та рибка буде плисти. Бог адорує все і всіх. Дивиться на усе. Звичайно,
з любов’ю. А отже,
адораційно.
Також інший момент: відповів Симон Петро: «Ти є Месією». На
що Ісус сказав йому: «А ти є благословенний». Бо Отець мій об’явив тобі це. Тому
і я скажу тобі: «Ти Петро, скеля. На цій скелі збудую церкву. А пекло не
переможе її. І дам тобі ключі. Що буде зв’язано на землі, буде зв’язане і на небі. А що розв’яжеш
на землі, буде розв’язане і на небі».
Одночасно Бог дивився на Петра на засаді пробачення гріхів. Коли в третій раз Петро звернувся до Господа, як написано: «А Господь обернувся та подивився на Петра». Згадав Петро, як Господь сказав йому: «Сьогодні ще до того, як заспіває півень, тричі відречешся мене». Вийшов звідти, він (Петро) гірко заплакав...»
Господня адорація і споглядання несе прощення, а також
здатність до того, аби людина почала дивитися на своє життя, давала раду у своєму
житті, своєму сумлінні, а ще у справі провидіння. Аби це споглядання, ця
адорація та контемпляція змінилися в плач – вдячності і сокрушення.
І останній текст (Йо. 21): «А коли спожили їжу, сказав
Ісус до Симона: «Симоне, сину Йоана, чи любиш мене більше, аніж вони?» Це не
була лиш іронія, це була правда. Бог дивився на всіх, і дивився тверезо. Міг порівняти
любов Петра, і любов інших апостолів. Це не була іронія, це не був сарказм. Бог
знав, що найбільше з усіх апостолів любив його Петро.
А потім: «Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що люблю тебе».
І сказав до нього Ісус: «Паси мої ягнята... Воістину кажу тобі, був ти молодший,
сам підперізувався, і ходив, куди бажав. А коли постарієш, свої руки
простягнеш, і інший тебе підпереже, і поведе, куди не захочеш…» Сказавши це,
розповів, якою смертю Петро прославить Бога, а потім сказав до нього: «Іди за
Мною».
Так я показав
лише декілька аспектів, як Бог дивиться на нас, і що означає, що то Бог адорує
людину.
Це є для добра людини, є це одночасно для того, аби
відкинути зло в людині. Бо Бог відвертає свої очі, аби не дивитися на зло. А те,
на що не дивиться Бог, рано чи пізно, зникне.
Тому, споглядаючи Бога, не забуваймо, що Він дивиться на
нас. І у значно більшій мірі Він, аніж ми. І добре нам в тім буде.
Брат Петро Куркєвіч, коментар перед виставленням Пресвятих Дарів. В середу, 5 лютого 2025 року. Вроцлав, Польща
Немає коментарів:
Дописати коментар