6 добрих пророцтв для нас. Мессія, на якого чекали. Бр. Петро Куркєвіч OFMCap

Пророк Ісая, подібно до євангеліста, приносить добре пророцтво, добру новину про кілька гарних речей.

Ісая 11:1-10

І вийде Пагінчик із пня Єссеєвого, і Галузка дасть плід із коріння його. І спочине на Нім Дух Господній, дух мудрости й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього. Його уподобання в страху Господньому, і Він не на погляд очей своїх буде судити, і не на послух ушей Своїх буде рішати, але буде судити убогих за правдою, і правосуддя чинитиме слушно сумирним землі. І вдарить Він землю жезлом Своїх уст, а віддихом губ Своїх смерть заподіє безбожному. І станеться поясом клубів Його справедливість, вірність же поясом стегон Його! І замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме! А корова й ведмідь будуть пастися разом, разом будуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба! І буде бавитися немовлятко над діркою гада, і відняте від перс дитинча простягне свою руку над нору гадюки, не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі, бо земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває! І станеться в день той: до Кореня Єссеєвого, що стане прапором народам, погани звертатися будуть до Нього, і буде славою місце спочинку Його!

Перша радість – це воскресіння Месії Духом Божим. Походженням Помазанника є зішестя на Нього Духа мудрості та розуму, поради та мужності, знання та страху Господнього.

Що найважливіше з усього? Тома Аквінський сказав би мудрість, розсудливість та розуміння. Я б обрав більш динамічні – мужність та страх Божий.

Друга радість. Цей Дух помаже Людину, яка буде з племені Єссея, батька Давида. Він буде, як Давид, покірним пророчому голосу Господа, спасе добрих від злих, буде правити над ними, даючи їм безпеку та мир, і наближаючи їх до створення Святині Божої.

Перш за все, він виконуватиме обов'язки судді, який правитиме не на основі зовнішності чи пліток, чи особистих заслуг, а справедливо, вірний аксіології (світу цінностей), не лише даруючи перемогу скривдженим, справді бідним, але й караючи насильників вироками.

 

Третя радість. Влада, як справедливий суд для усіх, призведе до усунення насильства, сили зла, на користь сили добра. Це призведе до сутнісної рівності, ненасильницького різноманіття, плюралізму, який започаткує справжню спільноту (засновану на правді, а не на чомусь іншому), аж до родинності та приватності дому, рай для всіх людей, тварин і рослин.

Клімат і ландшафт Царства Божого: спільне мешкання, спільне лежання, аби потім пастися і їсти, а пастирем є Дитятко Ісус; і знову, приязно відпочивати та лежання, гратися та ніжно дотикати одне до одного, не завдаючи нікому шкоди, не прагнучи нічиєї погибелі.

 

Четверта радість. Додатковим джерелом ненасильства в месіанську епоху буде глибоке пізнання Господа, аж до близькості з Ним. Це буде знання Божих чеснот, участь у них, насолода їхньою солодкістю, сп'яніння ними, особливо тими крихкими, м'якими, швидкоплинними: любов'ю, лагідністю, скромністю, поступливістю, миром і тихістю (мовчанням, служінням, старанністю).

 

П'ята радість. Вона розпочнеться з пришестя Месії, який започаткує Царство Боже, що вже певним чином видимим. Як незнищенне, сповнене мудрості та краси, навіть після смерті Помазанника, воно стане святинею (місцем паломництва, орієнтиром для духовності та аксіології), домом миру та університетом для всього людства.

 

Шоста радість. Ми, безумовно, говоримо тут про Церкву Христову, Церкву Помазаника, яка за своїм походженням та безперервністю триває та існує в Католицькій Церкві, але як Божественна, Таємнича (загадкова), виходить за межі її соціологічних (видимих) рамок, охоплюючи людей доброї волі, етичних людей (людей Його уподобань; пор. Лк. 2:14) з інших християнських конфесій, релігій та духовностей, аж до атеїзму тих, хто не завинив.

 

Церква має свою світлу та неосвітлену сторону, як Місяць. Інша, темна сторона, неосвітлена Сонцем — Христом — це гріхи її членів, як ієрархів, так і вірних, видимі в історії Католицької Церкви, але також гріхи Церкви як інституції, певної структури абсолютної влади (папської, єпископської), яка іноді реалізується не так, як задумав Христос, а так, як навчає світ.

Мк 10:42: «Ісус покликав їх, і сказав їм: «Ви знаєте, що ті, кого вважають правителями народів, панують над ними, а їхні вельможі ними володіють. 43 Між вами не так буде. Але хто хоче бути великим між вами, хай буде вам слугою. 44 А хто хоче бути першим між вами, хай буде всім слугою. 45 Бо Син Людський прийшов не на те, щоб Йому служили, а щоб служити та віддати душу Свою як викуп за багатьох».

Ось виклики останніх часів:

• невидима, зазвичай прихована сторона Церкви: котра ніколи не притягується до відповідальності засобами люстрації, яка виходить за рамки modus vivendi у співіснуванні – співпраця місцевих Церков з комунізмом;
• педофілія, що вчиняється, приховується та не стримується достатньо репресивними, радикальними діями проти гомосексуальної мафії в Церкві;
• адміністративне насильство, яке часто зустрічається в Церкві на всіх рівнях її структури;
• єретичні, сепаратистські та розкольницькі тенденції щодо Святого Престолу серед деяких національних єпископатів (наприклад, німецького).

Напевно, найбільшим злом, яке переслідувало Католицьку Церкву впродовж століть — у пастирській практиці:

По-перше, ставлення віри (світогляду, що динамічно впливає на існування), богослужіння (публічних, сакраментально об'єктивних стосунків з Богом), відданості (суб'єктивних стосунків з Господом) та катехитичної та євангелізаційної місії (до вірних та язичників) вищими за істину, публічну правдивість, справедливість і, зрештою, етичність.

Як наслідок, це призведе до насильства проти слабких — відсутність захисту аксіології, совісті, сестер і братів, що не мають зв'язків, і слабкості перед сильними — примирення зі злим світом (втрата солі, згасання світла, згасання вогнів міста на горі вночі; пор. Матвія 5:13-16).

Це несумісно з моральною ортодоксією та ортопраксією, які описані визначальними текстами, а отже, тими, що є достатніми для спасіння, у вченні Господньому:

•  Вісім Блаженств (Мт. 5),
• Страшний Суд (Мт. 25),
• Гімн Любові (1 Кор. 13),
• Плоди Духа (Гал. 5),
• Мудрість, що згори походить (Як. 3).

Вони представляють, як того вимагав Спаситель, виключно етичні параметри, а не конфесійні чи культові.

Етичність по суті стосується благородства Нової Людини: 

• не завдавати шкоди, 
• не допускати шкоди, 
• стверджувати кожного, 
• вступати в сімейні стосунки з тими, хто цього гідний, 
• прагнути повноти Царства.

Щоб прийшло Царство Боже, царство істини та справедливості, царство любові та миру, царство свободи та радості, Церква повинна позбутися удавання та змови мовчання, що прикривають її наготу, позбутися сорому брехні, що приховує насильство.

Кругом це удавання (що приховує насильство) скрізь, навіть у найсвятіших персонажів, у найвеличніших діяннях Церкви.

Це огидно, гидко!

Тож сама Церква також потребує Спасителя та Його благої звістки, і завжди нової доброї сили.

Вівторок, І тиждень Адвенту. Вроцлав. 2025

Бог посилає Ангела, щоб тебе стерегти. Бр. Петро Куркєвіч OFMCap

Мета ангелології з одного боку полягає в тому, щоб показати трансцендентність та винятковість Бога як Всевишнього, Того, Хто вище, Абсолюту, Всевишнього, Єдиного Я – тільки Мене. 

А з іншого боку – гарантувати та запевняти нас, що Його воля завжди буде виконуватися також завдяки служінню таких могутніх/більш могутніх духів, завдяки яким світ перебуває в єдності зі своїм Творцем. І тому залишається Божою родиною. 

І світ є родиною, подібною до сімейної – приємною, тихою та безпечною. А Ангели розкривають інклюзивність Бога, який бажає піднесення всіх та співпраці з усіма.

Вих. 23: 20-22

Ось Я посилаю Ангола перед лицем твоїм, щоб він охороняв у дорозі тебе, і щоб провадив тебе до того місця, яке Я приготовив. Стережися перед лицем Його, і слухайся Його голосу! Не протився Йому, бо Він не пробачить вашого гріха, бо Ім’я Моє в Ньому. Коли ж справді послухаєш ти його голосу, і вчиниш усе, що говорю, то Я буду ворогувати проти ворогів твоїх, і буду гнобити твоїх гнобителів. 

Ранги Ангелів

Хори Ангелів

(за Псевдо-Діонісієм Ареопагітом, грецьким монахом, який писав у Сирії на рубежі V та VI століть, учень неоплатоніків, можливо, спираючись на рабинські вчення):

• Серафими (котрі люблять),
•  Херувими (котрі знають),
•  Престоли (що протилежні до тих, хто вище – вони перевершують, підносять над усіма почуттями, концепціями чи діями),
•  Князівства, Панування, Влади (щоє посередниками – вони зближують, керують меншою Тріадою; розділяють, віддаляють),
•   Володарі (над матеріальним світом),
•   Архангели (важливі сотеріологічні місії),
•  Ангели (сотеріологічні та місії провидіння над громадами та окремими особами).

Кожен небесний дух, кожен ангел є різним видом, тому що вони є простими, духовними істотами, тобто все в них є суттєвим та важливим. Отже, кожна відмінність є суттєвою, важливою, і тому не індивідуальною (як у випадку тілесних або духовно-тілесних істот), а видовою специфічністю.

Кожен ангельський хор – це окремий всесвіт, можливо, багатший формами існування ніж наш матеріальний.

Боже ім'я в ангелі

А саме, Божа присутність, ідентичність, місія (а також наше керівництво та провидіння), взаємозв'язок.

Бог в ангелі, ніби в колісниці, в кареті. (Тобто, в ангельському Благовіщенні Марії, не лише Архангел, але вся Трійця, ніби в кареті, в колісниці).

Послух ангелу

Його наслідком є ​​єдність творіння з Творцем і повний зв'язок між Творцем і творінням, включаючи гарантію безпечного керівництва, захист від ворогів, перемогу над великими спільнотами, над цілими народами, над усім світом.

Непослух ангелу

Його наслідком є ​​ворожнеча з Богом і ворожнеча Бога.

Віддання себе Господу та життя близькості з Ним призводить до ангельської допомоги: звільнення від ворога, звільнення також від самого себе (слова недбалого), а також до захисту та охорони.

Ангели захищають гідність кожної людини, навіть найменшої, найскромнішої.

Життя в гармонії з ангелами, у певному сенсі ангельське життя, включає не заподіяння шкоди слабким, а також їх захист та схвальне прийняття кожної людини.

Вроцлав 2 жовтня. День ангела-охоронця

Проблемою не є багатство. Бр Петро Куркєвіч OFMCap

Проблема не в багатстві: ні у відпочинку, ні у комфорті, ні у вишуканій кухні, ні у розвитку мистецтва, ні у фізичному догляді. Авраам, Йов, Давид були багатими, що вважалося благословенням.

Христос був багатим завдяки гаманцю, з якого Юда міг фінансувати себе, завдяки заможним жінкам та їхньому провіанту, завдяки одягу, витканому зверху донизу, який вони не розрізали на чотири частини, завдяки похованню, багатому на пахощі та хустки.

Амоса 6:1а. 4-7: Горе безпечним на Сіоні, тим, хто надіється на самарійськую гору. Ви вилежуєтеся на ложах зі слонової кости і вивалюєтесь на постелях своїх, і їсте баранів із отари та ситих телят із обори. Під гусла співаєте ви, мов Давид, ви музичні знаряддя собі видумляєте. Ви вино попиваєте чашами, і намащуєтесь добірною оливою, і над спустошенням Йосипа не вболіваєте. Тому вони підуть тепер на вигнання на чолі полонених, і перестане крик випещених.

Прагнення багатства є праведним, як і бажання єпископства (пор. 1 Тим. 3:1), тобто влади, якщо воно мотивоване бажанням підтримати нужденних.

Проблема не в багатстві, а у самозакоханості, безтурботності та самовпевненості (надмірній впевненості у власних здібностях та безгрішності) та відсутності турботи про занепад нації...

Прикладом цього є третя спокуса (Мт. 4), або друга (Лк. 4) Господа в пустелі від сатани: взяти багатство та владу (щоб покласти край несправедливості та встановити соціальну справедливість, звичайно), але не чекаючи Бога (Він дасть вам це хто знає коли; частково зараз у хроносі через кайрос – час благодаті, повністю – в есхатоні, через славу воскресіння, вознесіння, посідання ad dexteram Patris), але від сатани, нетерпляче тут і зараз, віддаючи йому навіть невелику шану, ідучи на компроміс, співпрацю та залежність.

Церква, включаючи Польську Церкву, також у відомі нам часи, часто стикалася з цією спокусою. Посудіть самі, чи піддався він цій спокусі.

Що дало Христу, і що дасть нам, силу в спокусі бути автономними щодо Бога та відхилення/скочування до споживацтва?

Досвід Божої любові стверджує нас, наповнює нас Божим задоволенням.

 

Христос отримав це після свого хрещення в Йордані. І, безумовно, пережив це в молитві, особливо внутрішньо:

«А ти, коли молишся, увійди до своєї кімнати, зачини двері за собою і помолися Отцю своєму, що в таємниці. І Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6:6).

Що дасть тобі Отець, який в твоєму втаємниченні  і бачить і діє в тобі? – Відчуття Його багатогранної любові до тебе.

 

Християнство не проти багатства, але воно вимагає належного використання багатства...

Щоб те, що є реляційним (стосунки з Богом, з іншими), було важливішим, ніж те, що є споживацьким (влада, слава, їжа, еротика, психологічний досвід); коли воно адекватно та оптимально соціалізовано, бо інакше воно здається перешкодою до спасіння.

Спасіння досягається не через споживацтво, а через утвердження іншогота можливі реляційні стосунки з іншим.

Багач жив заради розваги та споживання...

Проблема полягала в тому, що передусім, і, можливо, виключно, це.

Щастя та спасіння полягають у доброті, у гарному житті, розумінням якого є допомога іншим, особливо тим, хто її потребує.

І таким був хворий, голодний і стражденний Лазар.

Якби багатій чоловік зробив це, він би не був таким безтурботним, самовпевненим, байдужим та соціально незалученим, він би міг використати своє багатство і розвинути музичну культуру.

Любов, з одного боку, є підтвердженням, а з іншого – вимогою розвитку...

Бідний Лазар потребував підтвердження від безіменного багатія, а отримав його від собак та Авраама/Бога.

Але перед бідним також стояли етичні вимоги: не проклинати багатія, його життя/страждання, себе/зі схильністю до самогубства, та Бога/Творця/за відсутність Провидіння.

Тому він також повинен приймати Бога, багатіїв і себе, радіючи дружбі з «псами».

Він виправдовував це, бо, на відміну від багатія, він має ім'я, дане йому Сином Божим, і тому має обличчя, і тому є особистістю, і тому є людиною (а не так, як інший, індивідом), за що він отримав винагороду.

Ім'я людини означає, що вона має ідентичність, сильну особистість...

Це також означає, що вони перебувають у стосунках, перебувають у комунікативному, утверджувальному ставленні до інших.

Це також означає, що вони виконують певну місію, певне покликання, що вони послані до чогось (це позначається іменами Ісус, Мойсей, Петро).

Нагорода – це виняткові стосунки з Богом, в лоні Отця та в ролі та природі Сина Божого.

Вроцлав, 28 вересня 2025 року

Підготовка до півмарафону 2025 – нові знання

Традиційне поповнення багажу знань під кінець бігового сезону. За матеріалами Bieganie.pl та Rezultaty.

     -  Дбати про відновлення після тренувань – давати собі принаймні годину бездіяльності після інтенсивного тренування для розвитку м’язів, добре приймати тривалий, можна контрастний душ

     - Якщо під час тренування немає сил займатися, пропустити один день і відпочити, потім продовжити, а не гребсти з останніх сил

     - Слідкувати за якістю сну

     -  Якщо треба відновити бадьорість в ранковий час, робити двічі на тиждень підйоми на годину раніше традиційного часу – тоді традиційний буде комфортнішим

      - Якщо трапляється безсонна ніч, 4 години вдень достатньо для відновлення, щоб не зіпсувати наступну ніч

     - Якщо потрібно швидко відновитися поспавши вдень, треба навести будильник на 30 хвилин сну – щоб прокинутись в правильній фазі і мати сили

     - Під час осінньо-зимового періоду призначити 1-1,5 місяця на відновлення ніг, порятунку від травм тощо, зменшивши навантаження

     - Взимку вводити чергування бігу з велосипедом, кардіо в залі чи плаванням, заміщуючи таким чином години бігу і покращуючи загальний стан організму

     - Чергувати біг на довшу дистанцію з прискореннями 1:2

     -  Краще зробити 2 тренування в один день по 6 км з перервою на відпочинок, аніж одне на 10, якщо треба збільшити інтенсивність бігу

     - Під час забігу перші 10 км бігти повільніше, другі 10 км швидше, а не навпаки

     - Краще робити спочатку силове тренування, а потім біг, а не навпаки. Перед другим в один день бігом – дати час на відновлення і в ідеалі  щось з’їсти

     - На силових закачувати сідниці окрім інших частин тіла

     - «Підвішений прес» розвиває і не шкодить спині

     -  Перед силовим тренуванням варто робити тривалу розминку/розтягнення, щоб не було травм

     - Найкращий спосіб мати гарно накачані ноги – біг, бажано гірки

     - Перед забігом типу марафону/половинки за два дні до початку вжити вуглеводної їжі, яка годує м’язи (напр. в п’ятницю, якщо акція в неділю)

     - Каву пити за 8 годин до сну – стільки часу тримається в крові кофеїн

     - Під час забігу гелі з кофеїном на самий кінець, не пити перед забігом кокаколу, бо діє як кава

     - Невелика кількість жиру замість пресу корисна для здоров’я

     - Якщо є бажання підсушитись перед забігом, робити це найкраще за 3 місяці до акції

     - Перед самим забігом маса тіла може дещо зменшитись без сильної дієти – на фоні психічного навантаження

     - Не варто худнути безперервно 6 місяців і більше, краще робити перерви, щоб організм відпочивав і не протестував

     - Якщо є проблеми з пульсом та високим тиском – 2 тижні вживання магнію (можна + В6) можуть виправити ситуацію

     - Cолодощі краще їсти з основним прийомом їжі, а не як перекус, бо викличуть зайвий голод

     - Сидячий спосіб життя смертельний для здоров’я – кожні 30-40 хвилин треба вставати і рухатися для обміну речовин, крові та травлення

     - Важливо вивчати та відчувати свій організм і діяти на випередження: пити воду під час забігу до того, як з'явиться відчуття спраги, робити перекус до того, як почне мучити голод, відпочивати між тренуваннями до того, як організм скаже "З мене досить"

-

Навчання про стосунки – в групі, спільноті, суспільстві. Бр. Петро Куркєвіч, OFMCap

Для кожних стосунків та спільноти: дружба, шлюб, сім'я, група, місцева громада, нація, громадянське суспільство. Не боротися за верховенство — владу (над тілами), престиж (владу над душами), а увійти в беззахисну слабкість дитини, яку можуть або відкинути (покинути, вбити), або прийняти (народити).

Mт. 18, 1-5. 10. 12-14 – навчання про стосунки – в групі, спільноті, суспільстві.

Слабкість будує стосунки та спільноту, а не сила. Сила будує акцію та групу.

Сила, таланти, здібності та навички, необхідні для цільових груп та спеціалізованих груп: релігійних (молитовна група, група поклоніння, група вивчення Біблії, команда євангелізації, благодійна група, церковний хор тощо), світських (оркестр, антитерористична група, медична команда, вчителі, Рада міністрів).

Чому слабкість будує стосунки та спільноту?

Тому що вона ґрунтується на дедалі повнішій правді про нас самих (у процесі зростання довіри та вдячності — радості).

І ця правда завжди виявляє нашу слабкість, безсилля в певній справі, нашу крихкість та наше зло.

Якщо ця правда про нас самих як слабких, недосконалих і навіть злих доброзичливо приймається іншими (іншими) і не використовується проти них, то в обох особах/сторонах вона породжує довіру, вдячність, радість, бажання симетричної взаємності та ще більшу відкритість — як довіряючись іншому, так і приймаючи його.

Чим більше ми стаємо перед іншими як діти, тобто у власній слабкості, залежності від інших та довірі до них, та у дитячій готовності увійти в сім'ю, тим більше ми будуємо стосунки, спільноту та перетворюємо світ на сім'ю, чинячи Царство Боже уже тут.

Що означає приймати інших як дітей?

Тут нам самим слід бути дорослими, зрілими, сильними, готовими служити чужим слабкостям.

У спільноті кожен у певному сенсі схожий на дитину: слабкий, злий, хворий, непривабливий, нецікавий, нудний, некомпетентний, без зв'язків чи талантів, бідний, потребує допомоги, поглинає наш час, як темна космічна діра.

Найслабших, найменш цікавих, найхворіших чи злих не слід зневажати, експлуатувати чи виганяти, бо вони мають божественну гідність, оскільки мають ангельських духів як слуг та лакеїв.

Чи означає це терпеливість до дурнів, гордих, егоїстичних, паразитичних, нарцисичних, психопатичних, кривдників, маніпулятивних у громаді?

Ні, бо це не сприятиме їхньому зціленню — їхньому наверненню — і поставить під загрозу здоров'я громади, благополуччя окремих людей та необхідні високі стандарти стосунків.

Тому кожного слід обіймати та любити, що, з одного боку, означає прийняття, акцептацію та ствердження, а з іншого — відповідні вимоги.

Про кожного слід піклуватися належним чином, також відповідно до його хвороби, відповідно до принципу: ми любимо тебе, тому, з одного боку, ми вже стверджуємо тебе в тому, що є добрим, але ми також чогось вимагаємо, тобто ми терпляче відмовляємося дозволити тобі залишатися таким поганим, яким ти є.

Якщо хтось через своє зло, буття злим дистанціюється від спільноти, то слід, знову ж таки, адекватно, відповідно до аксіології (світу цінностей), але також психології (світу природи), слідувати та шукати цю дику, загублену, поранену вівцю, іноді лише чекаючи та молячись.

Тоді ми вступаємо в бажання Бога, який не хоче, щоб ніхто був втраченим. Ми стаємо мініатюрним, місцевим Богом у нашому селі.

Посилаючись на перше читання та вірш «Алілуя», додамо чотири пункти:

По-перше: Ми не повинні приписувати собі заслуги за успіхи в стосунках чи діях у громаді.

Це те, що зробив Мойсей, коли він черпав воду зі скелі, ніби сам без Бога; в результаті він був покараний тим, що не ввів людей до Обітованної землі, і тому не будував Царства Божого в громаді, бо це вимагає благодаті.

По-друге: Ми повинні бути мужніми, тобто хоробрими та сильними, у побудові стосунків.

Це стосується мужності твердо стояти на суттєвій істині — хто є хто, who is who; а також сили твердо стояти на формальній істині — як вміло передавати цю суттєву істину, щоб з цього вогнища було якомога більше вогню, але якомога менше диму.

По-третє, будьмо у тому спільнотовому діянні, будуючи ці відносини (в Бозі, з Богом і для Бога), лагідними та смиренними.

Четверте, якщо ми це зробимо, Бог буде з нами та буде ефективно співпрацювати.

Вроцлав, 12 серпнч

Бога не вбили за добрі вчинки людям, але за правду, яку проголошував. Брат Петро Куркєвіч OFMCap

Ціллю приходу Христа на землю було дві справи. Перша - кинути вогонь, щоб усі душі на землі запалити, аби вони перемінилися. А друга справа – аби уже перемінені врятувати від пекла. Бо людина сама тут на землі навіть з благодаттю божою не має змоги так перемінитися та так спокутувати гріхи, аби піти до неба.

Недостатньо змінити людину вогнем та запалити, але треба також звільнити та спасти через хрещення, занурюючи в кров Христа. Христос мусить зануритися у крові, аби через свої страждання нас негідних вчинити гідними. Він буде запалювати нас і змінювати аби ми стали сповненими вогню, палаючими, духовними. Також Він відкупив нас і через Його страждання і хрест будемо в небі.

Але ми, вже перемінені, не можемо погодитися з брехнею.

Той вогонь, яким Він нас підпалює, Дух Святий, благодать – це не лише благодать добродійства, але також благодать правди. 

Зрештою, вона також об’явиться як благодать краси.

Христос не був замучений та вбитий через те, що у своїй любові чинив добро і допомагав людям та служив. Ніхто не сприймав за зло те, що Він чинив добро людям. Не з цієї причини Його вбито. Але через правду, яку проголошував. Правду як про себе самого, що є Сином Божим, що є Богом, хоч виглядав як людина, і то часом мізерна.

Він проголошував правду про них. Що є як гроби побілені, з непоганим фасадом зверху, але всередині виглядають трагічно. І тоді, хотів того чи ні, чинив в їхньому єврейському середовищі, а потім римському, а згодом європейському, і польському, зокрема, і світовому поляризацію, поділ, суд. Вівці направо (ті, що кохають правду про Бога і кепську істину про людину), а наліво козли (які кохають неправду про Бога, які применшують Бога, і котрі кохають неправду про людину і про себе та надмірно вивищуються і задирають носа).

Тому правда ділить людей на дітей Бога і дітей диявола. 

Діти диявола не люблять правди, не люблять дискусії, академічного колоквіуму, розмови, диспуту, не люблять суду. Не наближаються до світла правди. Не хочуть відкрити правду і увійти в її орбіту, в її світло. Втікають від світла в морок. В мутній воді з їх егоїзмом і пихою буде легше, аніж в тій, урочистій.

Люди, піддаючись поділу, не піддаються правді історичній, моральній, логічній.

Цей поділ бачимо в історії пророка Єремії. Єремія переповнений любов’ю до Бога та приймає Його волю, тобто, правду. Правда є виразом волі Бога.

Часом правда формальна є важливішою від правди мериторичної (фактичної). Наприклад, коли є переслідування, ворог питає, чи є тут такі і такі люди, але треба рятувати життя людське – правда про необхідність порятунку є вищою, аніж правда про те, є чи ні. 

Правда моральна є важливішою від правди фактичної.

Ідучи за більшою правдою коштом меншої не мусимо сповідатися. Мусимо бути беатифіковані.

Бути пророком в суспільстві означає бути людиною правдомовною. Як щодо мериторики (щодо фактів чи природи речей), так і щодо правди формальної (щодо промоції життя, афірмації осіб, їхнього добробуту, щастя).

Пропрок Єремія для добра народу, бажаючи бути для нього помічником (і в цьому проявляється ця правда формальна – що хоче афірмувати народ), вимушений їм проголошувати правду, що оточення Єрусалиму є карою Божою, яку заслужили, бичем Божим. Тому треба цю кару прийняти, упокоритися під рукою Бога, яка нині нас упокорить, але завтра піднесе.

Каже: «Віддайте жителям Вавілону місто»...

Єремію сприйняли за зрадника люди з середовища патріотичного, які хотіли боротьби, оборони, хотіли битися за незалежний Єрусалим… А пророк Єремія казав їм, що ні, в цьому моменті не треба битись. Бо є моменти, коли треба битись, бо ворожа армія – не є долонею Бога караючою, але то ворог і сатана, а з сатаною треба битися. Але тепер є бичнм божим, і треба упокоритися. Його вважали за зрадника, і присудили до смертної кари.

А за кого б вважали священика або єпископа під час повстання листопадового, коли пани поручники з пістолетами й шаблями бігали по Варшаві? – Коли б хтось сказав: «Діти, не треба цього робити, Бог того не хоче». Знаємо, що б зробили пани поручники, які очолили повстання. Порубали б шаблями, підвісили б на ліхтарях. Так чинили з тими генералами та єпископами, які не були з ними згодні.

Часом пророк є один проти всіх. 

Виглядає, що пророка Єремію ніхто в місті не підтримував. Усе місто було проти нього. Але то він мав рацію. А не вони. То ксьонз Петро Скарга зі своїми проповідями, критичними до польських вад мав рацію. А не цілий народ, який на зламі 16-17 століття був на вершині потужності. За 12 років ми мали дійти до Москви. Але мало хто його слухав.

Так, правда часом буде боліти...

Але правда – це Бог. Який хоче нас запалити. І хоче провадити нас до добра. Не біймося тієї правди. Лише вона є, як казав Юзеф Мацкєвіч, один з найбільших поляків 20-го століття, «тільки правда є цікавою». І як він же казав: «там, де треба противитися (тобто, чинити поділ), треба битися». Тобто, чинити поділ. Бо лише спір веде до правди.

Без правди немає нічого, що нам здається, що є. 

Без правди подружжя не є правдивим, і родина не є правдивою, покора не є правдивою, і відвага – це не відвага без правди.

Без правди любов – це любов неправдива. Найчастіше самолюбна, яка видає себе за правдиву. Без правди наша батьківщина не буде батьківщиною, лише мачухою.  

Правда відкриває нам світ цінностей Божих і любові. 

Покора і любов, милосердя і справедливість є вищими від правди. Але лише правда до них провадить. Немає одного входу ані до світу цінностей, ані до правдивого життя. Ані, зрештою, до неба. Правда – то мала фірточка. Є багато на перший погляд гарних дверей, які мають туди провадити. Але ці гарні двері різняться від правди. Зрештою, тебе затримає стіна вегетації, смерті.

Полюбімо правду. Дозвольмо Христу кинути на нас той вогонь. Вогонь правди. Він вчинить, що наше добро буде правдивим. Станемо дійсно добрими людьми. Все інше не варте нашої уваги. В цьому будьмо безкомпромісні. Бо навіть добре живучи не потрапимо до неба. Але до чистилища. Там вогонь правди буде більш болісним.

Вроцлав, 17 серпня 2025 року