Мої пригоди і «Рухаємо Вінницю 2016»

Взяла участь у міському забігу. Взагалі, мені, як людині, яка любить перебувати між різних людей, це було вкрай цікавою пригодою. Просто є таке поняття, як маса. І кожна маса має свій настрій, свою атмосферу і свої цілі. 

От буває така маса, яка називається мітингом. Коли сходиться багато людей однаково обурених і чогось вимагає. Коли потрапляєш у таку масу, одразу мусиш зайняти якусь позицію – або ти прийшов подивитись, що це за маса, або ти обурюєшся разом з ними, або ти ними не задоволений, або ти їх підтримуєш і хочеш допомогти. Ну і ось. Буває мітинг. Буває маса людей, яка зібралася, скажімо, на весілля – всі задоволені, залишили позаду свої справи – стоять собі, заглядають, придумують тости. Буває маса, яка зібралася на концерт. Це люди, свідомі, що вони не вміють так співати, як зірка, але вони не проти послухати цю зірку і отримати естетичне задоволення. А буває отака маса – як масовий забіг.

От на такому збориську як масовий трохи хаотичних забіг я не була. Чому хаотичний – бо тут ти не знаєш, чи ці люди, що  з тобою поруч, добіжать до фінішу, бо, в принципі, не край, чи будуть вони змагатися за головний приз, чи ні – тобто, конкурента особливо в цих людях не бачиш. Першою цікавою комунікативною пригодою була черга за номерами. Поприходили люди, досить багато, отримати хаотичні номери. Ну, думаю, треба перевірити, чи будуть вони якось реагувати, якщо полізу без черги. Ну, кажу: «А це черга, чи так можна пробиратись за номером?» Люди кажуть: "Ну, черга". А хто, питаю, крайній. На що люди оглянулись один на одного – крайнього не знайшли. Ну, думаю, спробую пробратися без черги, чи скаже хтось, що він прийшов раніше. Роблю пару кроків вперед, люди без проблем пропускають. Роблю солідарний крок, пропускаю собі, а, ні, кажуть, беріть, раз уже залізли. Ну, ось така атмосфера.

На старті зібралися в невеликий натовп. А ми, кажу, як буде свисток, одне другого не затопчемо, часом, як буває на концертах? – люди всміхаються, і дивляться одне на одного – якісь підлітки між собою: «Вася, попробуй меня только затопчи, когда будем бежать». Тим не менш, організаторки – якісь тітки в спортивних штанях і в вишиванках задумались, чи дійсно, часом, ніхто нікого не знесе з ніг, і почали кричати до людей, щоб ставали у шеренгу. Люди спокійно собі розходяться в шеренгу та розказують, що бігти довго, пів кроку нічого не вирішить. Тим часом якісь двоє хлопців біля мене вирішили підхопити хвилю і стали розповідати, як торік бігали забіг і що треба бігти добре, що ті, що перші четверо отримають призи, а ті, що в другій десятці, мають бонус, бо торік, вони прибігли 14-ті, і заробили йогурти. Люди почали дискутувати, чи можна бігунам йогурти. І почався старт.

Під час масового забігу у мене було таке відчуття, що у нас колективні танці – люди пропускають одне одного, махають сусідам, щоб наздоганяли. Трохи спортивними були перші метрів 200 – там хотіли всі вирватись в лідери. Потім якось маса потрохи розсіювалась і позаду залишались ті, що вирвались вперед, деякі вже біля облдержадміністрації вирішили, що далі можна дійти пішки, і вже йшли, як на прогулянці :). Найбільш чесними були школярі віком десь по 13-14. Ось ці хотіли прийти першими :)

Але загалом, атмосфера виглядала святково.  Людям корисні такі пригоди :) На фініші ніхто ні на кого не був злий, люди усміхалися, а наймолодші змагалися за воду від спонсорів :)

Загалом, для мене цей забіг був підсумком посилених тренувань з метою відновлення здоров’я, що тривають з жовтня. Думаю, за ці місяці я справді трохи підкріпила свій організм. Що варто продовжувати. Це був типу, як концертний номер :) після семи місяців занять.