Жінки і спортік

Я, звичайно, не є експертом з фізкультурних справ, навпаки, є споживачем послуг фітнес-клубів, та й то невитривалим, але, думаю, про різницю підходів у фітнес-тренуваннях маю право сказати. Як спостерігач.

На початку скажу про спорт, як професію. Коли ми подивимось на людей, які професійно займаються, скажімо, легкою атлетикою, чи фігурним катанням, чи силовими видами спорту – ці люди мають спільну рису – витривалість у симбіозі з високою здатністю перебувати тривалий час у конкурентному середовищі. Поруч із цим, як і у кожній професії, спортсмени мають свої професійні деформації. І цим деформаціям особливо піддаються жінки. Бо якщо для чоловіка здорово і більш-менш нормально змагатися за лідерство, жінка, створена у більшій мірі, для домашнього затишку, ніж для агресивних змагань, коли потрапляє у не зовсім властиве для неї середовище, стає трошки чоловічнішою за деяких чоловіків. Особливо за тих, які не з її середовища. І тоді вона може конкурувати у своїй твердості з друзями по цеху. Добре це чи погано – не мені оцінювати, бо всі люди різні і суспільство має запит на різні характери. Але, тим не менш, коли говорити про заняття непрофесійним спортом, або розвагами типу фітнес-залів, варто враховувати, хто качає пресик – чоловік чи жінка.

Можу про це говорити, бо маю досвід занять у залах, де були тільки жінки. Не скажу, що мені підходить тільки така форма тренувань, але бачу в такій формі деякі плюси.

Перше – в оточенні собі подібних жінка здатна оцінити рівень навантаження, який не буде для неї стресовим.

Ми живемо в дійсності, коли в офісах, на конкурентних місцях роботи багато жінок переживають емоційне вигорання. Це особливо притаманне дійсності життя в великих містах. Потрапляючи в спортзал, вона часто може переключити свої емоції «самозахисту» на фізичні вправи і перебрати в навантаженні, що небезпечно для психіки і може нашкодити. Я часто зустрічала у Києві колежанок, які розповідали, що коли ходили до залів після роботи, через якийсь час починали частіше потерпати від перепадів тиску і навіть хворіти на распіраторні захворювання – тобто відбувається парадоксальна річ – там де має укріплюватись серцево-судинна система і імунітет, навпаки здає здоров’я.

Друге – багато жінок, м’яко кажучи, некомфортно почувають себе з зайвими кілограмами чи недосконалими в чомусь формами, а в чисто жіночих клубах є певна солідарність

Звичайно, жінка, яка має трошки більше років, ніж 30 і зайві кілограми також трохи більше 30 J швидше піде туди, де є дамочки, схожі на неї, де можна вдягти майку і не стидатися недосконалих, на її погляд, форм, або простої людської слабкості, коли на певному етапі занять вона більше не має сил продовжувати.

Третє -  більше стосується тренерів-чоловіків

Правда, що багато чоловіків із великим досвідом занять, додатковою освітою, можуть багато знати про особливості жінок, їхньої психіки і так далі. Але цикл жінки – це не циклічна справа. Тобто фізіологічно може і циклічна, але є ще емоції, різні життєві обставини, на які чоловік реагує більш-менш стабільно. Жінка – це як човен – ніколи не можна передбачити її точну траєкторію руху. І жінка-тренер на рівні інтуїції відчуває іншу жінку. Звичайно, якщо у самої тренера немає професійної деформації, про яку говорилося раніше.

Звичайно, жінки можуть займатися з чоловіками-тренерами, можуть ходити до залів, де є багато чоловіків, але тут має бути хтось, хто проконсультує і пояснить, що твої заняття – це заняття жінки – яскравої, десь слабкої, багатогранної. Що твої заняття – це не просто робота над тілом, як працюють чоловіки, але глибоке спілкування – з собою, людьми, які тебе оточуть, що коли ти щось робиш у залі і це не приносить тобі бажання плисти – не бігти, не рухатись, не пробивати стіни, а плисти – значить, ти не на своєму місці. І це серйозно.

Так само про силові навантаження – це має бути як танець – коли ти дозволяєш партнерові тримати тебе на руках за два метри над землею. Коли якщо ти відчуваєш себе абсолютно у безпеці, довіряєш і знаєш точно, що твій партнер (читати - навантаження) тебе не вдарить, можеш іти у руки партнера, а як ні – танцюй на землі.

Я зараз теж пішла в зал, де багато чоловіків. Але я думаю, що, хоч і не сильно розбираюсь в процесі тренувань, мій партнер міцно тримає мене в руках. А хто не відчуває себе настільки впевнено – раджу любити і берегти себе.

Лю.

Ага. І ще. Варто завжди пам’ятати, що внутрішне почуття щастя і задоволення життям важливіше гарних, навіть найдосконаліших форм, які ми так любимо.