Ліна Костенко. Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала.

Згадайте чарівну казку Андерсена "Снігова королева". Там все починається з того, що один дуже лютий чорт зробив дуже дивне дзеркало. "Це дзеркало, - цитую, - мало незвичайну властивість: все добре і прекрасне зменшувалося в ньому до неможливого, а все негідне й погане виступало чіткіше і здавалося ще гіршим"... Тоді поплічники чорта полетіли на небо, ще й там хотіли порозважатися. Але дзеркало відбивало такі страхіття, робило такі гримаси, що аж випало з їхніх рук, брязнуло об землю й розбилося на мільйони скалок. ... ті скалочки літають по світу й досі, і люди з такими скалочками в очах бачать зовсім не ту Україну. Але все це реверберації старих імперських дзеркал з облізлою вже амальгамою. ...

На щастя, дедалі більше людей не хочуть, щоб такі скалочки потрапляли їм в очі і в серце...
Тільки не треба чекати, щоб хтось вам зробив ваше власне індивідуальне дзеркало і вмонтував його в систему суцільних дзеркал. Кожен має зробити це сам. (Л. Костенко).

Я теж, здається, трохи часу про щось подібне думала, але ніяк не могла внести це в словесні рамки. Хай в моїй історії життя дзеркало тримають ангели. Я їх покличу, розкажу, що мені подобається в собі, людях, ситуаціях життя і місці під сонцем. І ми разом будемо дивитися. І певно було б непогано відправити їх в турне до раю, щоб дзеркало лопло від переповнення прекрасним і засипало усім очі.
Я це люблю!