Про спортік і мою першу спортивну вчительку

Чому це великий привілей мати можливість займатися спортом і чому трагічно, коли люди не можуть дозволити собі це задоволення

Я чула дуже багато про те, що люди якщо хочуть займатися спортом, їх не обмежить нестача грошей чи абонементів в спортзал, що можна бігати по лісу, віджиматися від підлоги в своїй квартирі або на турнічку в дворі. Але я з тих людей, які не люблять працювати, а займаються спортом, коли приємно і коли гуртом. А в сучасній дійсності це означає, що для занять потрібні кошти, тому я підтримую таких, як сама, і  хочу вступитися за тих малюків, які не можуть мати класні заняття у своїх школах і універах. А тепер детальніше.

Коли мені було 8 років, я дізналася, чому люди стрибають з парашутів, і коли жінкам не можна погоджуватись на екстремальний спорт. Якщо, можливо, вам цікаво – в жодному разі не можна жінці погоджуватись на стрибки з парашута без інструктора, коли вона морально втомлена, пережила стрес, або хоче підкріпитися адреналінчиком. Справа в тому, що адреналінчик справді може вилікувати від міцних життєвих переживань, але за таких умов є дуже великий ризик, що психіка зробить неочікуваний реверс, і реакція на враження висоти може коштувати життя і здоров’я. Навіть якщо людина стрибає не вперше. Натомість розважатися парашутними польотами варто, коли хочеться розважитися, відкрити нові приємні відчуття, коли перебуваєш на злітній смузі у житті, і бажаєш зробити життєвий політ більш дивовижним. Ось ці корисні поради я колись отримала від моєї вчительки з художньої гімнастики Ніни Валентинівни. Вона мала досвід професійних занять парашутним спортом, і поки ми робили колеса і стояли на руках на час, розказувала про екстремальний спортик. Нам, школярам, точніше школяркам, бо на заняття з гімнастики приймали тільки дівчаток, насправді дуже пощастило, що ми могли після уроків ходити на заняття з майстром спорту.

У старших класах, коли в жіночому оточенні займатись спортом не так цікаво, до нас приходили різні тренери, які запрошували на легку атлетику, гандболи-футболи-волейболи. Тренери з легкої атлетики у порівнянні з Ніною Валентинівною мені здавалися паршивими скаженими звірями, які гавкають на дітей, і я їх боялась. Але такі тренери натренували у майбутньому олімпійську чемпіонку Наталю Добринську, яка вчилась у паралельному класі, тому тепер я розумію, що ця скаженість має сенс. Але мені цілком вистачило волейбольчика, щоб подружитися з кількома своїми однокласницями, які теж ходили на заняття, кількома хлопцями, старшими на рік, які ходили грати. Одного разу високий старшокурсник Саша необережно бахнув мені по носі баскетбольним м’ячем, але потім так тепло повибачався, що досі думаю, що волейбольчик – це найкраща командна гра.

Я не знаю, за якою схемою у наші пострадянські шкільні роки фінансувались такі спортивні позакласні навчання, але я думаю, що якщо сьогодні діти для занять мають виключно іти в платні групи, то має бути створена система, навіть не лоу-кост, але безкоштовних занять, де малюки можуть отримати важливий життєвий навик.

В універі ми з подругою на першому курсі пішли на кафедру фізкультури, щоб подати заявки на другу спеціальність «Менеджмент фізкультури і спорту» (я навчалась у політесі). Спочатку нам сказали, що беруть, прийняли заявки, ми брали навіть рекомендацію у викладача фізкультури, але потім там передумали, і відмовились нас брати. Після чого ми образились і скористались законним правом, встановленим універом, ходити замість фізкультури на танці. Мінус цієї справи, що хай би той менеджмент був, плюс – це що на танцях під час навчання в чоловічому виші я мала можливість спілкуватися з дівчатами, які понаприходили з економічного факультету, що значно сприяло підвищенню мого EQ :) Ну і, звичайно, навчання проводились коштом універу, який запросив викладача спорто-танців. Танцюристки з мене не вийшло, бо я коли маю перегружені мізки погано запам’ятовую порядок рухів. Моїй подружці ця справа вдавалася краще. Але, тим не менш, впродовж 5-ти років по 4 години тренування помножити на три рази в тиждень – чудовий бонус до навчання в нудному універі.

Думаю, цей досвід навчив мене у ситуаціях, коли не вдається переварити вантаж знань, ліквідовувати страх перед невдачами у аудиторії, а це означає, що більш вдало переварювати нежіночі розумові навантаження. Я досі так роблю – коли бачу, що з чимось не справляюсь і хочу розібратись, але мене це грузить – вдаватися до спортіка.

Ну а далі – цікавіше. Коли я працювала на своїй майже першій роботі, наш редактор в обмін на рекламу робила спортивну програму і мала безкоштовний абонемент в басейн. І взяла мене з собою. І я досі не пам’ятаю, яких творчих речей вона мене вчила мене на моїй майже першій роботі, хоча вчила багато, але коли згадую її ім’я – згадую про басейнік. В басейніку я порушила правило, якого мене вчила в школі Ніна Валентинівна, і коли виявилось, що мене не любить жених, пішла стрибати з вишки. Добре, що вода – то не кущі чи камінці, стрес з мене як рукою зняло, і я погналася на 5-тий канал.

Думаю, 5-тий канал має бути вдячним за вінницьких редакторів, і їхню любов до здорового способу життя. Але поки до них ця інформація не дійшла, бо вони продовжують масово відвідувати курилку на каналі, і травити своє здоров’я. Тим не менш, я думаю, якби не спортік, я б не витримала там два роки на ранковому проекті, коли мене привозили у першій годині ночі додому, а в період кризи 2008-2009 зарплати вистачало тільки на вівсянку ))). Тим не менш, у ці кризові роки я познайомилась з модною структурою жіночого фітнесу FitCurves, під час занять в якому я зрозуміла, що майбутнє – за потужними мережами фітнес клубів.

У 2013-му році під час поїздки в Білорусь я не знала, що привезти до Мінська з України, пробіглася по хаті – і подумала – треба привезти їм який-небудь FitCurves. Не знаю, що було раніше – моє волонтерсько-рекламне подорожування з сумкою від фіткурвів на плечах до Мінська чи активне вдихання грошей з Києва на північ, але, наскільки знаю, мережа FitCurves з тих пір розкачалася в Мінську, і коли в 2014-му я їхала автобусом Київ-Мінськ – була страшно радісно здивована побачити в 6-тій ранку при в’їзді в білоруську столицю вивіску фіткурвів на будинку. Словом, міжнародний спортивний бізнес – це цікаво. У цій жіночій мережі працювали кілька моїх давніх подружок, і я вірю в розвиток жіночих спортзальчиків.

У жіночому спортзальчику я часто згадувала Ніну Валентинівну з її розповідями про спортик і про ненасильство в залі. Що якщо спорт – пристрасть – тоді ти зможеш робити багато справ поза спортом, але захочеш знову туди повернутись. У FitCurves немає надриву над жіночою природою. Ти можеш качати свій пресик на тренажері, і почувати себе щасливою жінкою. Мені це імпонує.

Я не готова платити за спорт. Я хочу робити це для задоволення, а якщо навіть давати гроші, то так, як на проїзд в метро – ну, метро. Думаю, сучасні зали мають рухатися у напрямку створення спортивних корпорацій, які одночасно тренують таких ловців задоволення, як я, майстрів спорту, і тих, в кого немає грошей, але для кого важливо здоров’я. Бо здворов’я – це сила, яка належить не лише людині, яка його має, але усьому суспільству.

Коли пишу це мало думаю про форму, тому не вкладаю в логіку, але в ідею – спортік це важливо. А ще дуже поважаю тих роботодавців, які замість медичної страховки дозволяють своїм працівникам взяти абонемент до спортзалу.

Здоров’я нам усім.    

Сила и принципы видения. Ключи к исполнению личного и общественного предназначения. Майлс Монро

Предположим, я пришел к вам и предложил: «Давайте встретимся». Вы говорите: «Хорошо! Где?» Я отвечаю: «Где-нибудь».

 

Вы спрашиваете: «А когда?», и я говорю: «Когда-нибудь». Каковы, по вашему мнению, шансы встретиться? Практически нулевые. Так и видение должно быть конкретным, а не общим и расплывчатым.

Я многим людям задавал вопрос: «Что вы собираетесь совершить в своей жизни? Каково ваше видение?» И обычно  я слышу в ответ: «Я собираюсь построить большой дом, стать владельцев нескольких автомобилей и иметь хорошую семью», «Я хочу жениться», «Хочу когда-то открыть свой ресторан». Это не видение, это просто цели.

***

Видение генерирует видение. Мечты всегда порождают новые мечты.

Если я чувствую себя удрученным, я всегда звоню своим друзьям, имеющим большие мечты. Однажды я позвонил своему другу Питеру Моргану. Услышав мой голос, он поинтересовался: «Что случилось?» Я ответил: «Просто позвонил, чтобы поговорить с тобой». Он спросил: «В чем проблема?» - «Нет никакой проблемы. Просто поговори со мной.» - «Что ты имеешь в виду?» - «Просто поговори. Скажи, что ты собираешься совершить в своей жизни. Скажи, куда направляешься. Дай мне почувствовать, что я не одинок в осуществлении своего видения».

Чтобы вы могли возгревать свое видение, вам нужны рядом люди, верящие в мечты еще масштабнее ваших. Существует слишком много людей, которые посоветуют вам успокоится и не делать ничего. Но человек разумный будет возгревать ваши цели. Человек разумный заставит ваши мечты подняться из глубин вашей души и поможет вам сделать шаг в направлении вашего видения. Вы начнете верить, что откуда бы ни вышли, там, куда лежит ваш путь, гораздо лучше. 

Мої відкриття про бізнес-Америку

Цікавинкою у моїй творчій діяльністю виявились емігранти в США. Це люди, які приїхали з пострадянських країн – України, Росії, Узбекістану, Латвії до Америки. Багато із них уже більше ніж 10 років живуть у США, деякі вчаться, інші – працюють за прогресивними спеціалізаціями типу програмування, просування продуктів або електронної оптимізації. 

Як виявилось, російськомовні емігранти, які вивчили англійську, успішно приживаються в американських офісах, народжують там малих американців та навіть займаються музикою.

Мої перші три статті про США вийшли швидше у стилі Менс-хелф, бо в них більшість головних героїв – активні чоловіки, задоволені своїми успіхами та які не мають наміру зупинятись на досягнутому, або дівчата і дружини, які готові жити гарно. І я за всіх них щиро рада.

Загалом зазначу, що для наших медіа придумала 20 тем про бізнес-Америку. Хотіла, щоб першим і головним їх читачем стали українці. Наші медіа на мою пропозицію швидко не повідшукувались, але три статті ми таки опублікували у російськомовному порталі «Финансы в Украине и в мире». Кажуть, що 20 статей для них забагато, тому, сподіваюсь, що у інших виданнях, бажано україномовних, ще з’являться мої публікації про бізнес-Америку. Бо те, що в поки архіві – найцікавіше.

Статті, які вже опублікувала, були про винаходи американців, корисні для нас, харчі в США та обіди в американських офісах та про норов американських поліцейських і швидкісні платні автошляхи. (Нагадаю для тих хто забув, коли пан Гройсман вперше балатувався у мери Вінниці, казав, що місто у майбутньому має стати спальним районом Києва завдяки швидкісним дорогам ;) ).

Цікаво, що люди, які переїхали в США дуже охоче розповідають про свої відкриття там, щасливі ділитися досвідом, говорять про багато стереотипів, які розвіяли, коли приїхали жити в Америку. Наприклад, говорять про те, що жителі Америки навіть дуже сімейно орієнтовані люди, але люблять дбати про своє здоров’я, не багато куховарять, але намагаються щотижня мати сімейні обіди, де можуть обговорити спільні справи та спитати одне одного про важливі пережиття та потреби. А ще – жителі Америки з тих, які сприймають автомобілі як звичайний побутовий транспортний засіб, а не нагоду похизуватись потужністю двигуна, хоча застосовують найпотужніші. Натомість емігранти від вишуканих американських авто в захваті і переживають щирі ю-ху, коли можуть орендувати класне авто та поганяти на ньому американськими автошляхами.

Истории о толстых и неподвижных жителях США, любителях гамбургеров и фастфудов – далеко не миф. Большинство американцев мало ходят пешком, так как в стране принято на работу, в магазины или в гости ездить на автомобилях, в больших городах люди много времени проводят в офисах, а также охотно перекусывают в магазинах быстрого питания. О предпочтениях обитателей Штатов рассказывают эмигранты из постсоветских стран, которые прилетели в Америку, чтобы погостить, получить там образование или работу. Приезжие в США заметили, что хотя внешне американцы и кажутся слегка расслабленными людьми, в вопросах здоровья, экологии и организации качественного отдыха они трудятся изо всех сил и с максимальным творчеством. 

Любимая еда в американских домах – бекон, яйца, драники из картошки и кофе на завтрак, более плотные обед и ужин. Семьи, как правило, хранят продукты в двух холодильниках – один стоит на кухне с пищей на ближайшие дни, другой – где-нибудь в гараже, с запасами на неделю-месяц. 

Скоростные автомобили с мощными двигателями и полным приводом – родные на американских дорогах. Жители этой страны предпочитают скорость и часто выбирают для путешествий платные шоссе (toll roads), где можно ехать быстрее и комфортнее, чем по бесплатным городским или сельским трассам.

Экономим правильно: выбор стратегии

Вам понадобились дополнительные средства на внедрение новых проектов, ваш бюджет не отвечает ожиданиям и не вмещает достаточно денег на образование и достойный отдых, или же вашу семью или бизнес настигли финансовые трудности, которые требуют затянуть пояса потуже. Правильный выбор стратегии экономии денег поможет вам не только мягко пережить переломный период, но и позволит преумножить средства, которые вы имели ранее.

Существует несколько типов стратегий экономии денежных средств, в зависимости от характера управления финансами. Первый – экономия  путем сокращения традиционных расходов, второй – основан на принципе внедрения инноваций, третий – психологический  подход к вопросу экономии, когда решая проблемы отношения к финансам в своем сознании,  человек приобретает способность преобразовать статьи доходов (некоторые уменьшая, некоторые увеличивая) и, извлечь из этого экономию средств.

Экономия путем сокращения расходов на быт и организацию бизнеса

Создатели такого рода стратегий советуют пересмотреть свой бюджет в статье ежедневных расходов и определить направления, в которых стоит урезать траты.

Например, в расчете семейного бюджета, рекомендуют завести специальную тетрадь с подшивкой товарных чеков и определить, куда сливается самое большое количество средств. Это и есть первая строка сокращения расходов. Дальше – сократить на несколько процентов траты на мелкие товары.

Например, если семья ежедневно покупает прохладительные напитки – выбирая эквивалент подешевле, к концу месяца можно накопить неплохую сумму. В этой модели экономии советуют заведомо определить статьи расходов, которые не будут сокращаться ни при каких обстоятельствах. Например, если семья ведет здоровый образ жизни и ежедневно употребляет определенное количество белков, жиров и углеводов, то, даже экономя, из списка покупок не может быть исключено определенное количество яиц и килограммов мяса.

Не может рассматриваться, как экономная, статья выплат за коммунальные платежи или парковку автомобиля. Хотя существуют случаи, когда люди, которые переходили на режим экономии, и определяли, что, например, их ЖЕК не обеспечивает качественными услугами вроде вывоза мусора или ремонта лифта, отказывались от такого рода платежей. Правда, в подобной ситуации, стоит учитывать расходы на юридическую поддержку и решения вопроса в соответствующих службах.

Еще одна стратегия из группы «затягивания поясов» – долгосрочное сокращение содержания собственного шкафа, загруженности офиса работниками или же отказ от развлекательных акций.

В этом случае, эксперты предлагают излечить свою душу от «шопоголии» и переодеться в более дешевую одежду и обувь, поменять личное авто на общественный транспорт, а вместо ночных баров отдыхать в парках с передвижными пицца-машинами. В разрезе офиса – предлагают оптимизировать штат и оставить тех сотрудников, которые кажутся наиболее эффективными.

Такого рода стратегии поддерживают своим примером бизнесмены миллионеры, которые согласились прибегнуть к минимализму. Например, Марк Блумберг с состоянием в $34,3 миллиарда, на протяжении более десяти лет ходит в своем офисе в простеньких мокасинах и не заводит более двух пар обуви. А основатель ІКЕА Ингвар Кампрад, известный состоянием в $53 миллиарда, предпочитает самолет эконом-класса частному, а в своем офисе 30 лет пользуется одним креслом. А самый молодой миллиардер, основатель facebook Марк Цукерберг (его состояние составляет $30 миллиардов) пользуется простым автомобилем Acura за $30 000.

Стоит отметить, что такого рода экономия не означает замену качественной одежды, обуви или предметов обихода на менее качественные. Ведь будь кресло Кампрада ширпотребом, оно бы не выдержало своего шефа несколько десятков лет.

Еще один способ сокращение трат – замена товаров более дорогих марок на менее дорогие. К этой группе принадлежат охотники за всякого рода скидками и распродажами, когда, например, весной, покупаются популярные в прошлом сезоне сапоги и шуба такого же качества, но по меньшей цене, чем их продавали несколько месяцев назад.     

Противники такого рода стратегий обращают внимание покупателей на то, что приобретенная вначале сезона одежда, кроме функционального действия (согревать, быть удобной), имеет еще и особенность радовать своей новизной, актуальностью мировым тенденциям, и оригинальностью.

Экономия путем внедрения инноваций

А вы, кстати, знаете, что в Украине опять дорожает услуга стационарного телефона, и будет обходиться в 40 грн в месяц, тогда как услуги мобильных операторов предлагают множество интересных предложений, позволяя за 40 грн в месяц общаться в любом уголке страны без ограничений? Некогда инновация в виде мобильных телефонов сегодня вытесняет рынок стационарной связи. И имеет на это право. Создавая и внедряя новинки техники, мы можем сэкономить немало личного бюджета или расходов своего бизнеса.

Замена лампочек на энергосберегающие – это уже прошлый век. Хотя и этой технологией не стоит пренебрегать. Сегодня – время внедрений экономных систем отопления, мини-трансформаторов, которые накапливают энергию и обеспечивают питанием все электроприборы в доме, подключения к системе так называемого «Умного дома», который экономит наше время в пути к выключателю света или электроприборам на кухне. Известно, что  изобретатели IPhon-ов уже придумали гаджет, который определяет момент, когда человек, сидящий перед телевизором или компьютером, погружается в сон, а техно-новинка отключает в такой момент прибор от питания.

Многими инновациями мы уже пользуемся, но не знаем об удобности их применения. Как, например, функционал, предложенный нам мобильными операторами, который присылает сообщение «Абонент появился в сети». Не многие пользователи мобильной связи, которые предпочитают отзваниваться на номера пропущенных звонков, догадываются, что при помощи «Абонент появился в сети» можно самостоятельно мотивировать людей, которым необходимо с вами поговорить, перезвонить во второй раз. Для этого достаточно на тот период времени, когда вы на деловой встрече или романтическом свидании, отключить не только звонок мобильного телефона, но и трубку. Тогда, после включения телефона, все операторы, которые не дозвонились к вам, получат сообщения, что вы в сети и перезвонят.

Экономия ресурса путем изменения мышления

В основе этого принципа лежит понимание, что тратить деньги, как и зарабатывать их – это весьма хорошо. И если вам не хватает денег на важное, не грех поменять работу на более оплачиваемую, поднять цены на свой товар, или же – попросить  о финансовой помощи других людей, готовых вкладывать в ваше развитие, или – в продвижение вашего бизнеса.

Еще один важный принцип – отдавая средства на развитие других людей, проектов, собственное образование, социальные проекты, мы становимся более счастливыми, а значит, приобретаем силы и энтузиазм, чтобы зарабатывать больше.

Жадная экономия может забрать огромное количество нашего времени и мыслей, а ведь это то, пространство, которое могут занять наши новые творческие идеи и мечты.

Жизнь в состоянии «затянутых поясов» не может продолжаться бесконечно, и оправдана лишь в ситуациях, когда экономия служит очень великим целям. Таким образом, если ограничения вас напрягают, необходимо или снять экономнагрузку, или – увеличить  объемы ваших перспективных желаний.

Стоит понимать, что в каждом из нас одновременно живет жмот, дармоед и неаккуратное создание, которое тратит средства не по счетам. Искусство управления финансами – в способности узнать этих личностей вовремя, обличить или поблагодарить за активность.

А теперь несколько советов из психологических стратегий экономии:

- представьте себя на пенсии, на те деньги, которое дает государство, и подумайте, как можете улучшить свою жизнь в старости

- положите в свой кошелек или в чехол с банковской картой то, что напоминает о вашей важной цели, на которую вам необходимо отложить денег

- определите время, когда чаще всего совершаете импульсивные траты и вместите в него что-нибудь приятное, что не требует трат. Например, если в первый день после получения зарплаты вам охота пойти в магазин и накупить на все деньги туфель или платьев, заведомо купите на этот вечер билет в кино, а шопинг совершите на холодную голову

- определите процентное распределение направлений финансирования из собственных доходов. Например: 15% оплата аренды и коммуналки, 10% благотворительность, 10% средства на образование и развитие, 10% обеспечение будущих проектов, 15% отдых, забота о близких, подарки друзьям, 40% спонтанные и другие расходы.  

10 правил для достижения финансового успеха

Вы уверены, что способны достигнуть финансового успеха незамедлительно? «Делать деньги» для вас звучит так же сладко, как песни утренних птиц? Вы точно знаете, чего стоит ваш труд, и цените ваш творческий потенциал? Специально для вас жизненные правила, которые послужат обретению финансового успеха.

 1. Любите деньги

Люди, которые создают бизнес-инновации, делятся на две категории – фанаты денег и фанаты дела. Первые готовы на все, лишь бы добыть побольше финансовых средств, даже путем продажи некачественного товара и совершения незаконных сделок, вторые – озабочены  продвижением своего бизнес-детища, иногда даже в ущерб собственному финансовому состоянию.  По-настоящему любить деньги – значит, в обращении с ними уважать себя, свои ценности и безопасность. Тот, кто любит деньги, ни за что не станет их рабом, и тем более, не пойдет ради них в тюрьму или в бомжи. Любовь – это партнерство.

2. Работайте

Джины в кувшинах, жаждущие встретить людей для исполнения их желаний – далеко не персонажи из сказки, они вполне реальны в нашей жизни. Но для того, чтобы найти такого джина, необходимо работать сверх сил, или, по крайней мере, чуть больше твоего соседа по квартире. Это может быть труд как физический, так и умственный, эмоциональный. Пока другие распространяют теории о том, что отличники, как правило, лузеры в жизни, так как двоечники побеждают их изворотливостью, повышайте свой уровень IQ и изобретайте ловушки на изворотливых. А если, вдруг, изворотливым удастся навредить вашему бизнесу, вы сможете продать свои ловушки и сколотить на этом состояние. Главное, не ограничивать объемы труда.

3. Будьте дружелюбны

 

Более того – стройте с людьми семейные отношения. Верный и надежный финансовый партнер стоит многого. Окружая себя хорошими людьми, мы не только обеспечиваем свой моральный комфорт, но и позволяем приходить в нашу жизнь новым бизнес-идеям, знаниям, опыту других людей. Ищете новые актуальные идеи для создания своего товара, его цвета, запаха, формы упаковки, мест распространения? – Искренне общаясь с людьми, мы открываем их истинные потребности и открываем новые рынки.

4. Планируйте

Пусть ваши планы будут наполнены не только пошаговыми инструкциями на ближайший год, пять, двадцать, но и содержат ваши мечты. Пусть то, что сегодня кажется нереальным, завтра удивит вас и весь мир своим воплощением. План финансового успеха – это не взрослая копия школьного расписания уроков на неделю, где все пункты продуманы дирекцией, в согласовании с министерской программой обучения. Ваш финансовый успех зависит не от погоды на рынке или настроения партнеров. Финансовый успех – это вы сами. Насколько уверенными, смелыми, прогрессивными вы являетесь, таков ваш финансовый успех.

 5. Доверяйте

Если те или иные жизненные принципы позволили другому человеку заработать огромное состояние, это значит, что применяя их, можно достигнуть успеха и в вашей жизни. Если ваш конкурент опирается на ценности, которые вам не претят, не стоит избегать их лишь потому, что ими уже успели воспользоваться по ту сторону фронта.

 6. Экономьте

Не тратьте свои средства, силы и время на вещи, которые не принесут очевидного финансового успеха. Жадность в вопросе денег – качество очень полезное. Человек, который обдуманно тратит свой ресурс, понимает его ценность. Ведь даже если сегодня вам удалось заработать большую сумму денег с легкостью, завтра ваше дело может продвигаться более поступательно и сэкономленные средства станут хорошей поддержкой для дальнейшего развития бизнеса.

7. Дарите

Добро в мире имеет оборотную силу. Дарите людям, когда для них это важно – средства, товар, участки бизнеса. Благотворительность в отношении людей, которые болеют, страдают от одиночества или находятся за чертой бедности очень нужна миру. Но также дарите подарки людям, которые вам симпатичны. Не зависимо от их жизненной ситуации. Просто, сделайте себе приятно.

8. Танцуйте

Да, да – танцуйте. Во всех традициях мира хорошую жатву праздновали зажигательными танцами. Это  создавало гармонию между телесным и духовным, между человеком и творчеством, между трудом и его результатами. Заботьтесь о своем теле. Пусть оно будет здоровым, полным сил и способным к спонтанной радости. Ваши подчиненные принесли хороший отчет? – не сажайте их в то же кресло, в котором они сидели, когда вы давали им строгие указания. Просто спляшите. Вместе.

9. Считайте деньги

Ведите учет своих доходов и расходов, кредитов и депозитов не хуже, чем ваш финансовый директор. Время подсчетов отлично подходит для создания новых проектов, методов управления бизнеса, определения более эффективных и менее эффективных направлений. А что, если вы слишком много тратите? Возможно, существуют вещи, о которых вам не договаривает финансовый директор? Деньги, пущенные на самотек – утерянные деньги.

10. Отказывайтесь от банальности

 

Ведь зачем вам такое дело, о котором никто и не вспомнит через год или десять? Зарабатывайте сногсшибательные суммы гениальными идеями и уникальными проектами. Создавая что-либо, проверяйте на историческую конкурентоспособность. Не конкурируйте с теми, кого имеете под рукой, конкурируйте с теми, кто зарабатывал на несколько сотен и тысяч лет до вас, и теми, кто еще не родился, но через несколько сотен лет решит создать вам конкуренцию. Зарабатывайте на том, что вечно.

P.S. Я люблю тебя режисера Річарда ЛаГравенеса

Ох, давно не писала рецензії до фільмів. А тут не маю сил. Розчулилася. Мушу написати. Історія вічного кохання, випробувана часом і життєвими подіями. Давно не бачила чогось такого. Про почуття. Справжні. Сильні. Які назавжди. І які закладені в душі людини.

 

Напевно, дуже актуальний для мене цей фільмік, бо якраз брат у Росії забрав з роддому свою дружину з донечкою. Тепер їх четверо, Тупальских побільшало. І це прекрасно. (це був ліричний відступ)

 

Ох. І про фільмік. А що про нього скажеш. Ми вже так звикли до чогось підробного, несправжнього, що до останнього не хотілося вірити у вічне кохання. Так от. У режисера Річарда ЛаГравенеса (вперше прочитала це прізвище :) ) Але от у цього прекрасного режисера вічне кохання існує. У нього воно не просто вічне, але і живе, справжнє. Пречудовий фільм. Всім раджу.

 

Це фільм, який очищує розум. І народжує до чогось чистого і справжнього. Сприяє наверненню душі. До краси. Фільм, який звільняє натуральність.

Пусть радость ваша будет совершенной. Рецензия о.Романа Лабы OSPPE

Рецензия о.Романа Лабы OSPPE

"Книга Оксаны Тупальской Пусть радость Ваша будет совершенной достойна внимания по нескольким причинам. Во-первых, это первая книга о молитве прославления, которую написала католичка, участник Католического харизматического движения в Украине. Во-вторых, эта книга – хороший мотиватор для того, чтобы самому взяться за прославление Бога.

И во третьих, это глубокое личное свидетельство действия Бога в жизни автора книги, благодаря молитве прославления.
Показати повністю..

Автор книги множество раз ссылается на Священное Писание, таким образом, показывая библейские корни молитвы прославления, как целого процесса поисков Божьего Присутствия. Кроме того в книге можно увидеть многочисленные примеры действия молитвы прославления в жизни и деятельности Святых, что делает книгу особенно доступной для католического и православного читателя.

Книгу характеризует экуменическая открытость. Автор ссылается как на католических святых, так и на православных подвижников, а также наводит примеры из жизни известных протестантских проповедников. Особенное внимание уделено Святым Киево-Печерской Лавры.

Желаю всем читателям, чтобы чтение этой книги пробудило в Вас горячее желание прославлять Бога!"

Від автора :) Маю такий намір значну частину книжечок доставляти поштою, бо як виявилось, коли в одній коробці з 50 штук, ноша трохи не жіноча. Тому звертайтеся, давайте свою поштову адресу, перекидайте 50 грн на картку Привату і я повідправляю. journalistoksana@ukr.net

Яков Кротов. Об истине и господстве

З ефіру Радіо «Марія» в гостях у ведучого Сергія Іваницького

Чим особливий мій майже рік роботи в Католицькому Медіа-Центрі

Уже кілька тижнів, як пішла з КМЦ і збираюся написати цей міні-звіт. 

Не можу в заголовку сказати, що для мене це рік «неймовірний» чи «мегацікавий». Рік, як рік. Напевно, були речі набагато в професійному плані цікавіші. Але, думаю, той факт, що я там була, був корисним і для мене, і, сподіваюсь, для цієї церковної структури. І розкажу чому.

1. Перше – я мала можливість познайомитися з єпископами і священиками, які мають різні харизми в католицькій церкві. Думаю, це корисно бачити в своєму регіоні трошки ширшу картинку, аніж навчили в своїй парафії чи у власному колі спілкування.

2. Окрім того, в період після виборів, коли іде війна, а наші телеканали переживають дуже швидкі і неочікувані часом зміни, мені було важко до кінця зрозуміти, де сьогодні є правда, про що необхідно почути, дізнатися глядачеві.  Цей шлях – говорити про віру і любов – має більшу передбачуваність позитивних наслідків.

3. Наступне – впродовж кількох останніх років я мріяла втілити в життя промо-справи, боюсь назвати це голосно проектами, але мені хотілось випробувати ці технології на міцність. Для свого особистого блогу не хотіла це робити, бо акції чийогось імені переважно сприймаються зневажливо. Та й навіщо.

Зрештою, за згоди керівництва КМЦ зробили зимовий конкурс новорічно-різдвяних історій «Почну новий рік молитвою». З призами від Медіа-Центру, добрими словами.

Ця акція, так би мовити, народилась, трохи раніше. З політичних причин. Вірніше не мала політичного характеру, але внаслідок політичних подій. Коли працювала на каналі ТВі знімала сюжет про людей, які не бажають в ніч на Новий рік дивитися промову Президента Януковича. З різних причин. Я кілька днів носилась з цією темою і думала: ну так, ми принесли з радянських часів традицію бухати під ялинкою і слухати президента. І так воно з року в рік. А що ж тоді робити, якщо не бухати? Ну і вирішила запросити людей до молитви. Тоді до групи в соцмережах приєдналося трохи людей, але не багато. Більшість писали у перший день Нового року – мовляв, а чому не організувалися раніше, не зробили ширше. Цього року, коли акція мала частину, так би мовити, другу, я не говорила про жодні причини чи політику. Але виключно про молитву. Ну і коли презентувала свою ідею КМЦ, теж не згадувала про жодну політичну історію. Бо, може б і не погодились, не знаю. Але, зрештою, люди відгукнулися на заклик молитися, до групи приєдналося багато людей, разом із представниками телеканалу EWTN та Радіо «Марія» – людьми молитви, проголосували  за переможців конкурсу історій. Сподіваюся, традиція молитви у перші дні нового року житиме і процвітатиме.

Цікавим для мене експериментом було використання для акції «Почну рік молитвою» онлайн-іграшки «Елочка-2015». Я не ігроман, але способом експерименту навіть за допомогою такої забавки залучила трохи людей до акції.

Ще одну пригоду разом з друзями з Білорусі зробили в час Великого Посту. У різних соцмережах українською, російською, англійською мовами писали про піст, ділилися цікавими роздумами. Думаю, коли робиш щось спільно, це дуже цікаво.

4. Я змогла відкрити деякі свої харизми. Вони не дуже відповідали потребам КМЦ, але є цінними для моєї наступної діяльності. Наприклад, мобільність у співпраці з іншими людьми. Зазвичай у волонтерство важко залучити людей, які працюють у престижних компаніях і мають авторитетні роботи – хоча б тому, що бояться, що не впораються з основними завданнями в місці праці, не люблять комусь наобіцяти, а потім виправдовуватись, що не можуть вкластися в графіки тощо. І ось я втрапила точно у цю аудиторію своїми пропозиціями про спільні справи, оскільки пропонувала їм робити це недовго – півтора-два місяці. За такий час ми встигали ефективно попрацювати, отримати нові навики в здійсненні он-лайн проектів і не набриднути одне одному. Думаю, оце відчуття завершеності мотивує мене до наступних справ уже з іншими людьми і допомагає знайти друзів.

5. Співпраця з католицьким проектом допомогла мені врешті зустрітися з католицькими журналістами. Я збиралась зробити це кілька років і ініціатива єпископа і керівництва КМЦ організувати з’їзд для колег була, напевно, корисною.

Залишитись надовго в подібного роду організації мені не дали кілька моїх особливостей: це що я все ж таки почуваю себе світським телевізійником, а не консультантом з питань куди пішов і кому що сказав Папа і його кардинали. При всій повазі до ієрархії, мені це не цікаво. Це як в школі урок хімії – він може і корисний, але я не особливо про нього мрію. Мені пощастило досі працювати з інформацією, яка викликає в мені живий інтерес. Навіть розповіді про американських бабів, які брали участь в талант-шоу, а тепер позують для українських фотографів мені цікавіші, ніж поважні навчання. Ну бо там можна подумати, подивитися в метро на наших, перепрошую, бабів, порівняти, в чому вони ходять. Ну а які почуття і думки може викликати чергова промова кардиналів, що типу як одружуєтесь, то робіть те-то. Ну, хіба я одружуюсь? Може колись і зацікавлюсь. Але я знаю, що є у кардинальських новин своя аудиторія, є люди, які всі ті справи люблять, вивчають, аналізують – от не буду перебивати в них хліб.

Краще як робити щось, то чесно.

Думаю, світським журналістам типу мене варто отримувати подібного роду досвід у структурах своїх церков – православних, католицьких, протестантських – хто звідки. Може, не на довго, але приходити, попрацювати, поділитися своїм досвідом, отримати церковний. Ми ж ходимо на курси з підвищення кваліфікації.

До слова, про курси – поки була в КМЦ, пройшла курси з Піару і Фінансового менеджменту, записалась на заняття про стрес, вже довчилася пізніше – просто графік роботи, який близький до того, який вказаний в українському законодавстві, дозволяє забезпечити собі невеликі можливості навчання назовні.

Також, поки працювала, понапридумувала собі деякі ідеї. В КМЦ не вдалося їх втілити, бо найважливіше, що зараз потребують подібні структури трохи прокачує (це я про гроші), ну, це тому, що люди, які керують такими проектами, не вважають, що це найважливіше. Перебір ідейності над реальністю людського споживацтва – це хвороба не лише церковних медіа.

Отака історія. Місце, де багато молитви, ідейності, трохи релігійності, трохи актуальності. Сподіваюсь, я не нашкодила цьому медійному  проекту, який є можливим завдяки тому, що Україна є незалежною і вільною від атеїстичного гніту. Ну і Слава Богу.   

О христианской «нормальности»: мой замечательно-неправильный характер

Вот уже несколько месяцев думаю, в какие слова вложить эту тему, которая мне показалась важной. О людях, и о характере. А также об их взаимодействии в кругу христиан, и христиан, которые выходят за пределы привычного для них сообщества. Ну вот, да, речь пойдет о вменяемости.

Пишу на русском, поскольку мой блог имеет международный трафик, а мне хотелось бы, чтобы почитать захотелось многим.

Я воспитывалась в семье, где не было христианских примочек типа «братья и сестры», «жизни по-благодати», подчинения по Писанию, и тому подобного. В моей семье не матерились при детях, в общем то, назидали и вдохновляли вести человеческий образ жизни – уважать старших, говорить «Спасибо», не обижать слабых и сочувствовать бедствующим. То же самое школа – школа как школа, с интеллигентными учителями и наилучшими пожеланиями. Но вот когда я стала взрослой, и начала попадать так сказать «в тесные христианские круга», в некоторых из них я начала себя чувствовать мягко говоря, некомфортно.

Вот не знаю почему, но есть люди – церковные, верующие, активные, с которыми мне прекрасно, которых я могу слушать днями и годами, к которым всегда хочется прискакать. А случается, что вот попадаешь куда-то, и тебе словно перекрыли кислород. Вот так у них все правильно и торжественно, что прямо тошно. И сразу хочется собрать оттуда свои чемоданы – и сразу на окружную, или в бар, или еще не знаю куда ходят наиболее непутящие девушки )).

Думаю, вот много тысяч лет назад был создан человек. Тот который Адам и Ева. А у него был характер. Обычный человеческий. И этот характер был предназначен для рая. То есть для комфортного пребывания в реалиях жизни рая. Он себе жил. Муж жену любил, жена мужа. Ели они че там было у них на деревьях. Ходили со зверушками.

Но потом у них произошла деформация. Ну – где-то начали врать, где-то убивать, где-то шляться. И непонятно чем заниматься. В общем. Это одна деформация. А вторая деформация – это от реалий, в которых они находятся. Например, когда слишком много чего-то, кто-то начинает зажираться, кто-то ни во что не верить и так далее.

Но вот христиане, которые такие ревные и «аллилуйные» (в смысле того, что в третьем абзаце), которые такие борцы за свои принципы и понятия – они, мягко говоря, тоже деформированы. Ну, потому что, куда это годится, например, взять и стукнуть по голове ребенка за то что он во время совместной молитвы церкви вдруг начал болтать и шуметь. Ну, он еще не деформирован правилами, его окрестили, как бы он свободен от первородного греха и чувствует себя как в раю. И ему в 4 года отроду охота бегать, прыгать. Короче, делать, все, чем бы занимались его предки в раю. А тут на тебе – ограничения. Но это такая, маленькая деформация (наверное, полезная, кто знает) родителя.

Но есть еще другая деформация. Например, человек пил-курил-валялся, потом окрестился и стал служителем, священником, важным участником церкви. Но все его окружение ему говорило – ты че, дурак, а некоторые даже бранили, и может даже выгнали из-за этого с работы – ведь разная бывает работа. Ну и все вроде и ничего. И работа появилась более полезная обществу, и человек перестал пить-курить-валяться. Но вот эта деформация по поводу враждебного прежнего мира, всякого рода воинственности, осталась. И теперь этот человек изо всех сил оберегает свою чистоту и непорочность, и сражается за великую, может и гениальную миссию. И Слава Богу за него. Честно. Только вот я тут причем? Потому что, когда попадаешь в такую тусовку с их позитивной деформацией,  вот мама караул. Но и главное, непонятно – потому что есть люди, которые туда приходят и прекрасно уживаются. Не то, что некоторые, типа меня.

Я хочу сказать о том, что все мы жертвы выхода из рая. Кто от собственной несовершенности и нераскаянности, кто от недовольства реформа-деформаторами, но не понятно, стоит ли нам терпеть друг-друга.

Недавно была с одними друзьями, или скорее коллегами католиками, которые пили пиво. Ну и не знаю, планировали они со мной это пиво разделять, или нет, но задержались мы на таком пиве. Я вообще не люблю пиво. Не потому, что католичка, а потому что ну оно мне не очень. Если бы вино, мартини, то да. А пиво – фу, не оч. Но вот эти люди с пивом мне почему-то приятней, да и пива выпить с ним было охота. Ну, видно, потому, что у нас совпадает угол деформации. Как то так.

Но вообще мне бы хотелось почитать исследование какое-нибудь о христианской деформации.

Христос Воскрес!!!

Напомню, что жду не дождусь издания своей книги, где много пишу о молитве «Пусть радость ваша будет совершенной». Ух, ну вот верю, что она приведет к реформации деформаций. И все у нас получится.

Норов пророка і прославлення. З моєї книги "Хай радість ваша буде досконалою"

Поки чекаю від видавництва на свою книгу "Пусть радость ваша будет совершенной", поділюсь одним фрагментом з її україномовної версії – про норов пророка. 

Коли ми подивимося на різних персонажів у Біблії, які були пророками, всі вони мали певні характеристики життя і особливості характеру.
1. Пророки були людьми, які перебували на виду у народу. Всі знали, що ця людина – пророк. Пророк супроводжував армію під час війни і кожен знав про призначення цієї людини.
2. Пророки були поруч з тими, хто приймає важливі рішения в народі. Вони були підтримкою для полководців і царів, вони не залишали царів і думали про долю  народу і царя. Для цих людей дуже важливим був цар і кроки царя.
3. Пророк повинен був бути сміливим. Тому що якщо ризикував життям цар і військо, пророк знаходився у тій же зоні фізичного, та і духовного ризику.
4. Пророк був чоловіком. Це дуже цікава особливість – тому що він натурально мав чоловічі якості – певної стриманості, мудрості, слухання Бога, а не людей, він не говорив зайвого і був врівноваженим.
5. Пророк був тим, хто залишав слід в історії народу. Він був дуже важливим історичним  персонажем.
6. Про пророка піклувався цар, так як ізраільський народ розумів важливість пророка.
7. Пророк покірно приймав ті людські блага, які давав йому цар і при цьому залишався вірним Богові. 
8. Пророк знав свою цінність і відповідальність за своє покликання.
9. Пророк – це не работа на короткий проміжок часу, але на все життя.
10. Пророк – людина молитви, посту і вірності Богові.

Розвиваючи в собі особливості характеру пророка, ми розвиваємо прославлення, а відповідно, наші відносини з Богом. Пророк – це той, через кого і разом з ким росте і розвивається церква в момент його життя на землі та в історії.  

Дар бути пророком – це частково вроджений дар, частково дар, який Бог дає з плином життя

Как я однажды заработала на первом апреля

Скажу сразу, если у Вас мало времени, не читайте этот статус – займитесь своим делом. Это скорее статус для тех, кому нечем заняться вечером или в другое время суток. Но бывает и такое. Так вот. Моя история о первом апреля в году так 1998-ом.

Я тогда была нормальной винницкой школьницей и в моем доме из популярной прессы был «33 канал» и газета «Винниччина» то ли «Винницкая правда» - детали уже не помню.

Но вот, первого апреля того года я открыла популярную доныне газету «33 канал» и прочитала о конкурсе. В газете необходимо было выбрать 10 статей, содержание которых не отвечало истине. То есть, было фейком. Слова фейк я тогда еще не знала и в «33 канале» об этом не писали, но поучаствовать в конкурсе мне захотелось. Потому что за победу был приз 20 тысяч гривен (или 20 гривен – не помню какие тогда ходили деньги, но точно помню, что сумма была 20). Для понимания весомости этих денег – когда через пару лет я поступила в универ, моя стипендия составляла 40 гривен то ли тысяч. Точнее – 37, а повышенная 40.

Ну, призовой фонд довольно приличный.

Самой большой сложностью этого задания было то, что до конца дня необходимо было позвонить в редакцию. Но домашнего телефона у меня не было. И я пошла со своей газетой к подружке двумя этажами выше и сказала, что пришло время победить в конкурсе. Девочка была не против поучаствовать, и я пообещала, что если выиграем, поделим приз пополам.

Мы выбрали статьи, которые показались подобными к тому, чтоб стать неправдивыми, но нам сообщили, что мы угадали лишь треть. Тогда мы проверили в объявлении,  можно ли звонить несколько раз. В тексте ничего подобного не было. Тогда мы выбрали новый набор и начали звонить снова. В редакции ответили, что мы угадали половину. Мы снова и снова перечитывали статьи, пробовали различные варианты, пытались объяснить друг другу в чем же ложь, спорили, и звонили опять. В редакции спокойно отвечали, правильно на 50%, теперь на 70%, теперь 6 правильно, а 4 неправильно. А мы звонили и звонили и спрашивали снова. Часов 5, раз 50, может больше. А в редакции спокойно брали трубку, иногда переключали на другое подразделение и с нами разговаривали разные люди в редакции, но мы не останавливались, а журналисты не запрещали нам звонить вновь. В итоге, то ли в редакции решили закончить рабочий день, то ли пожалели нас, то ли решили вознаградить за старания, но сообщили, что мы заслуживаем приза и пригласили в редакцию.

Моя подружка заявила, что ей стыдно идти за гонораром и что выиграли мы нечестно, а вследствие длительного подбора. Тем более, напомнила, что в один из часов нашего обзвона нам сообщали, что есть два других кандидата, которые заняли второе и третье место по количеству правильно отслеженных вариантов. Ну и отказалась идти за деньгами. Меня сей факт не обеспокоил, и я пошла за призом.

Это был первый в моей жизни визит во взрослую журналистскую редакцию, поэтому я вырядилась в голубое платье и тапки на каблуках. Тогда были популярны такие тапки на высоком каблуке и широкой подошвой, как у спайс-girls. И пошла в «33 канал». Редакция находилась напротив Двора пионеров в высоком здании с модным лифтом, корда я зашла в рдакцию и сообщила при входе, что я за своим призом к первому апреля, мне вручили газету, где было написано Первое место – Оксана Тупальская, Второе место – кто-то, не помню уже, Третье место – тоже не помню. Я гордо прочитала о себе и пошагала в зал, где сидели журналисты. Все они внимательно на меня смотрели и говорили: «Ах, да, вы та самая школьница. Мы вас помним». А из двери на колесиках вышла хрупкая, но бодрая женщина на каблуках и вручила мне конверт. Поблагодарила за участие в конкурсе и сказала, чтоб я внимательно впредь читала газету.

Моему восторгу не было предела. Это было лето, и на вырученные деньги я купила катоновую юбку-колокольчик на пуговицах. Помните, были такие юбки, которые сверху до низу застегались на шурупные пуговицы? Это было тогда крайне актуально.

Только теперь я понимаю глубину смысла этого первоапрельского конкурса J

Ну и, слушайте, звонить несколько часов по одному и тому же номеру, чтобы достичь результата и при этом соблюдать абсолютное спокойствие и радость – это же какая способность.

И что самое интересное, история эта абсолютно правдивая. В Виннице даже есть фотка в той великолепной Катоновой юбке на железных клапанных пуговицах. Она на две пяди выше колена, насыщенного синего джинсового цвета. J

Связаться с западными учеными всегда проще – Карен Шаинян о производстве новостей про науку

«Мне всегда проще договориться об интервью с человеком в Гарварде, чем с человеком в МГУ. Потому что в МГУ есть пресс-служба. А ничего страшнее пресс-службы не бывает.
В Гарварде ты звонишь ему напрямую и его телефон прямой есть на сайте – у него на личной странице университета. Это удивительно. Ты ему пишешь е-мейл, он подтверждает время, ты ему звонишь. Это происходит в течении суток – они  тебе отвечают. То есть, связаться с западным ученым всегда проще. И даже вот из российских ученых как правило самые интересные, и врачей, это те, которые легко идут на связь, которые печатаются в международных журналах. На них и надо делать ставку. На заслуженных трижды маститых профессоров и членов-корреспондентов делать ставку не надо. Потому что, как правило, это никак не связано количество регалий и званий, академий или медицинских академий, никак не связано, насколько человек интересно может рассказать что-то или насколько он в потоке мировой медицины. 

А отдельно отделить российскую науку и медицину невозможно от мировой. И все вот эти разговоры про то, что у нас есть что-то свое уникально – не верьте им. Уникального – нету. А есть общемировая наука, частью которой является российская. А все остальное – оно просто за бортом».  

Карен Шаинян из выступления для «Большой перемены» телеканала «Дождь». (Выпуск «Как делать новости про науку интересными»)

Очень важный признак фашизма — ложь. Борис Стругацкий

Двадцать лет назад культовый советский и российский фантаст Борис Стругацкий опубликовал в газете «Невское время» заметку под названием «Фашизм — это очень просто. Эпидемиологическая памятка». Приводим ее текст целиком.

Психотип фінансового менеджера. Олексій Геращенко. З курсу «Фінансовий менеджмент» від Prometheus.

Фінансовий менеджер – це особливий психотип. Не кожній людині підходить ця професія.
Не кожна людина зможе нею добре займатися. Так само, як людина, яка найбільше, можливо, підходить до цієї професії, вона може бути не надто успішною в якихось інших сферах.

Адже фінансист – це акцент на результат, на кінцевий результат у вигляді задоволеності акціонера, у вигляді віддачі на його інвестиції, це дуже велика системність, здатність осягнути надзвичайно великі, потужні обсяги інформації і це розуміння сутності бізнесу і погляд у майбутнє – як бізнес буде розвиватися, що ця точка, у якій ми знаходимося сьогодні – це лише окрема точка. І ми лише фіксуємо, що маємо на сьогодні, але не задля того, щоб довгий час тут зупинятися, а щоб іти надалі, іти у майбутнє.

Відповідно, слід тестувати себе, наскільки це є ваша професія. Якщо вона є ваша, можливо, ви зможете себе тут знайти, якщо вона є не ваша, то це означає, що в якихось діях, проектах, вам потрібен буде інший член команди, з функціями, можливостями, специфічним складом характеру і розуму, який найкраще підходить для роботи з фінансами.

Ніхто не думає так про власника, як фінансист.

Іцхак Адізес пише про ефективність і результативність.

Ефективність – коли ми робимо все правильно, чітко і напевно це нам може принести результат, але не гарантовано.

Результативність – йдеться про безпосередньо досягнення результату, який ми запланували і правильно ми все робили чи ні, це неважливо.

Коли ми подивимося на приклад тих чи інших військових баталій, то часто можемо побачити ситуації, коли військовий не діяв згідно військового мистецтва, а тим чи іншим чином відхилився від правил і отримав результат.

Ефективність і результативність – дві функції, які ставляться в конфлікт.

Згідно з Адізеса існує помилка ставити в одному кабінеті фінансового директора і головного бухгалтера. В більшості українських компаній є фінансовий директор і йому підпорядковується головний бухгалтер…  і ті, і ті люди працюють з цифрами, з фінансовою звітністю, з великими масивами інформації і здається, що вони мають бути разом.

Ця схема не є правильною згідно Адізеса – він каже, що ми змішуємо ті речі, які змішувати неможливо. 

Бухгалтер дивиться  на те, що сталося раніше і аж до сьогодення. 

Фінансиста минуле цікавить лише з точки зору того, чи несе воно вплив на майбутнє. Його цікавлять плани, стратегічні плани, розподіл відповідальності, оцінка, контроль, але це все з точки зору досягнення у майбутньому результату - чи всі ці дії які ми робимо, забезпечить потреби основного клієнта фінансиста – власника.

Брат Петро Куркєвіч про сповідь з усього життя та духовне наставництво

У коментарі-зверненні до Теологічної Комісії КУЛю, яка розкритикувала в документі "сповідь фірткову" отець брат-капуцин Петро Куркевич між іншим говорить про своє бачення проблеми духовного наставництва та сповіді з усього життя. 

Хрещення не є екзорцизмом

Таїнства діють в глибині, а демони діють на поверхні. Таїнства є дечим іншим, ніж те, про що йдеться в роботі екзорциста. В таїнствах йдеться про справу спасіння, натомість в екзорцизмі про вигнання злого духа і зцілення фізичне.

Ні хрещення, ні сповідь, жодне таїнство навіть єлеопомазання не є екзорцизмом і для того існує окремий літературний жанр – молитва екзорцизму чи в простіших ситуаціях молитва про звільнення.

Ясно, що Ісус може екзорцизмувати і в таїнствах. Але не мусить і найчастіше цього не робить.

Помилкою, на мою думку, є необґрунтоване просування (промоція) генеральної сповіді. 

На мою думку генеральна сповідь не є адекватною у відношенні до актуальних почуттів споживачів (пенітентів), не відповідає на їхні реальні потреби.

По-перше – через брак приводів до генеральної сповіді. Якщо людина тиждень тому сповідалась, а сьогодні йде на фронт на АТО і просить про генеральну сповідь і я питаю: «А з яких гріхів я маю тебе посповідати?» Адже там нема гріхів, то то не є таїнство, бо нема приводу до того таїнства. Всі вони відпущені. Навіть ті, які ми не усвідомлюємо собі, навіть ті, які забули під час іспиту совісті. Сповідь генеральна суперечить вірі у відпущення гріхів. Бо постійно звертаємось до гріхів, яких немає, про які вже давно можна сказати, що ніколи не існували. Бо Господь їх так відпускає ніби їх ніколи не існувало в нашій історії.

Бог який з нічого створив усе може все повернути в нічого і може робити це з гріхом. Після відпущення гріха можна сказати, що пані ніколи не робила аборт. Не знаю.

Але хочу сказати, що та сповідь генеральна може провадити до певних скрупул, до певного нарцизму.  Але я хочу сказати про певний не раціоналізм, бо вона маже збуджувати в мені почуття вини, почуття покути, замість концентрувати мене на благодаті пробачення. Генеральна сповідь не мотивує мене вірити, що все те вже відпущено. Не будує мою віру в милість, як би хотів Августин, але як би хотів Пелагій мотивує мене то тривалого жалю, тривалої боротьби, тривалої покути. Але це є другорядним. Першорядним є радість – всі гріхи відпущено – нема. Не було.

Але при цьому генеральна сповідь не дозволяє діагностувати. Не дозволяє радити, не дозволяє звільняти від демонів, не дозволяє радити, не пробуджує до зміни, до розвитку, не вказує на реальні причини. Гріхи швидше є ознакою хвороб, а не хворобою, яка є глибша і не називається під час генеральної сповіді.  

Може краще замість сповіді генеральної щоб була медитація над історією свого життя. Щоб медитувати: ким Ти є, Боже, в історії мого життя, а ким я є.

Наступна помилка, на мою думку є безкритична промоція духовного керівництва. 

З одного боку духовне наставництво є добрим, є потрібним. Я ніколи не мав духовного наставника і живу. Але з іншого боку – як педагогіка – добра педагогіка – виховання має провадити до самовиховання. Так само духовне наставництво має провадити до якомога швидшого припинення духовного наставництва. Аби людина сама навчилася божого ведення. Дякувати Богові, що Франциск з Асижу не мав духовного керівника в перші роки свого навернення. Бо єпископ Гвідон допомагав йому лише в справах церковних, дипломатичних, юридичних питаннях. Ну, часом, якісь там акценти розставляв духовні. Але не під час розпізнавання головних благодатей. І Франциск звертає на це увагу наприклад в Заповіті: «І ніхто мені не говорив як маю жити, але сам Найвищий мені об’явив через Євангеліє. І сам Бог запровадив мене і дав таку любов до священиків церкви. І Бог дав мені братів і Бог казав мені молитися в храмах». І тут Бог, там Бог. Весь час я і Бог, Бог і я. Жодного духовного наставника. І Богу подяка, бо не було б такого Франциска з Асижу. Бо не був би настільки великодушний,  якби не мав такої благодаті. А керівник духовний не має тієї ласки, яку має клієнт.

На певних етапах керівник духовний потрібний, а потім добре, якби був усунутий. Будуть такі етапи, коли його слова навіть не будуть промовляти.   

Илона: Очередная попытка внести немного здравости в современный мир

На днях меня пригласили на кастинг «супер-модель по-украински» (ну, как пригласили.. написали в вк. видимо недобор был :)). 

Я не имею ничего против модельного бизнеса, но не нравится мне шоу эти всякие циничные. Ответила, что я им не совсем подхожу. Меня заверили, что там все прилично, да и это всего лишь кастинг.

Я таки решила исследовать, что за шоу и насколько все у них прилично после кастинга. Стала переглядывать видео 1 части шоу. Дошла до той части, которую надеялась не найти – эротические фотосессии. Отмечу, что в шоу участвовали дети, да-да именно – дети, от 16 лет.

Так вот, когда их осталось пятеро. Понятное дело нужно было придумать что-то горячее, чем фотосессия с тушами животных, вот и раздели они участниц. Точнее, сначала они их просто оделись в нижнее белье и рубашки. Затем девушки по очереди заходили в «тайную» комнату, а их там.. оп! и трое раздетых по пояс «мачо» ждали на.. кровати.

В общем, дальше уже процесс разворачивался, как захочет Ричард Дрыщ, ой, простите, Ричард Горн. Оговорилась. Расплакалась там одна 18-летняя девочка из Львова, которая ему в дочери годиться, после того, как он ее заставил догола раздеться. Нет-нет, что вы? Не силой. Просто немного надавил на нее бесхарактерную. Подумаешь, действительно, как он выразился, «забила себе голову какими-то принципами еще», тю. Но не смотря на все давления, девочка не смогла. Ричард был очень раздражен, швырнул в нее рубашк и промолвил непослушной ученице что-то типо «пошла вон!». Достойное поведение мужчины, не правда ли? Ух! Но это же все шоу. Подумаешь..

В общем, девочка с чувством стыда покинула комнату и вышла к другим участницам, которые стали ее утешать и говорить, мол, «чего ты? Это же будет тебе стоить победы. Ничего в это такого и нет». Нормас, девочки, че? Это же современно. Мы ж в 21 веке. Подумаешь, папа голой увидит, да еще и как обжимают тебя три мужика. Тю, ниче такого и нет.

Далее на финальном выставлении оценок все судьи снова взялись показывать ей «айяйяй» и говорили, как она плохо поступила, ведь всем моделям приходится сниматься в таких фотосессиях, у нее нет модельного будущего. «Этот мир сошел с ума», - подумалось мне в очередной раз и захотелось «вырубить» эти жюри. Что говорить о молодых девушках, которые проигрывают своим принципам, когда старшее поколение гнобит их только за наличие этих принципов.

«Мы ищем оригинальную. мы ищем уникальную..», -заявляют в анонсах кастингов. А сами при первом же проявлении этой оригинальности и уникальности убивают все эти качества. Пожалуй, тут нужно уточнить, что именно они подразумевают под уникальностью и оригинальностью. Впрочем, это как всегда просто красивый текст… Разочарована 

frown emoticon

Проблема обесценивания девушки - это моя боль сегодня. Боль за то, что вижу, как они понижают свою планку и начинают думать, что они много не достойны. Боль за то, что многие парни не воспринимают девушек, как что-то нежное и беззащитное. Боль за то, что сделать с этим ничего не могу. Вот и остается пописывать свои посты для очень узкой, не совсем целевой, аудитории.

P.S. Небольшая ответка на реплики жюри шоу, что модели должны во всяких фотосессиях сняться.

Известная модель Коко Роша считает, что модель имеет право выбирать, как и где ей сниматься. Сама она отказывается сниматься в эротических и обнаженных фотососесиях, с сигаретой или же целующейся с моделями мужчинами. И в ее 26 она добилась немалого успеха, как мне кажется. Ее радикальные принципы не особо помешали, а может быть даже и поспособствовали, ее успеху. Проблем на этой почве у нее особо не было. Хотя о чем мы говорим, она же живет в Америке, а там человека как личность ставят несколько выше, чему нас.

Кстати, некоторые модели признаются, что они неловко чувствуют себя, когда снимаются обнаженными, но вынуждены это делать. А Кейт Мосс и вовсе поначалу перед откровенными фотосессиями запиралась в туалете и плакала.

Вопрос: зачем заставлять себя и уж тем более других делать это через силу? Разве так выглядит свобода? А по-моему это изнасилование.

В общем, цените друг друга. Нет высшего создания в этом мире, чем человек.

А я пожалуй лучше буду ненормальной, старомодной, древней, и другое блабла, но зато свободной. Знаю, нас таких не мало.

Фейсбук