четвер, 28 березня 2013 р.

Лежні з грибами

Взялася проти ночі за лежні з грибами. Вийшли ось такі чудові. Цілком можна назвати це блюдо національним, тому пишу рецепт. Для нащадків.
Варимо 5-8 картоплин - в залежності від розміру картоплі
Мнемо картоплю в пюре без води, студимо
Додаємо пригорщу борошна, два яйця, перець, сіль, змішуємо

Тим часом смажимо гриби, теж хай будуть теплі не гарячі.
Виліплюємо лежні - руки мочимо у борошно(я використовувала паніровочні сухарі, бо борошна вистачило тільки в картоплю, а вночі було темно йти за борошном :) - вийшло теж цілком смачно) - практично - робимо млинець, вкладаємо в нього грибів, заліплюємо.

Смажимо на середньому вогні. Якщо в сухарях вимагають багатенько олії. Вночі спробувала лише один - смакував. Завтра матиму на сніданок зі сметаною. Усім смачного приготування!
 

понеділок, 25 березня 2013 р.

Бабка



 
Ось така макаронова бабка за рецептом від бабки :).
Варимо 250 грамів дрібного макарону із цільнозернової пшениці(він дієтичніший і смачніший)

Взбиваємо 3-4 яйця
Пів пачки масла або маргарину натираємо на крупну терку
Сіль, перець
Трошки тертого твердого сиру
Змішуємо промитий кип'яченою водою макарон з яйцями, маслом та спеціями, викладаємо в формочку, посипаємо тертим сиром і в духовку на хвилин 30 поки припечеться на середньому вогні.

Їсти зі сметаною.

Як твердять дієтологи - споживати треба повільно, отримувати задоволення від їжі. Тоді можна наїстися меншою кількістю бабки, не хвилюватись за фігуру та не залишити без порції ближніх :)

субота, 23 березня 2013 р.

Покликаний до мармуру. Мікеланджело

 
Завтра понесу до бібліотеки перший том Ірвінга Стоуна "Мікеланджело". Надзвичайно цікава історія скульптора, і така ж чудова робота автора, який взявся за біографію художника.
 
Мікеланджело полюбив мармур. Він зустрічався із різними митцями, вчився у скульпторів, які вправно працювали із глиною, чудово заробляли різьбою по дереву. А Мікеланджело полюбив саме мармур. У його відчутті світу це був найкращий матеріал.
 
"В мире бушует хаос, но мрамор - надежная вещь. У мрамора есть своя воля, свой разум, у него есть постоянство. Когда в твоих руках мрамор, мир хорош".
 
І як завжди, там, де є місце покликання людини - там є місце змагання. Коли Мікеланджело потрапив на перші заняття до художника Гирландайо, той не дозволяв йому працювати із твердими матеріалами. Доручити учневі роботу із мармуром означало дозволити виготовляти скульптури на замовлення та отримувати за це гроші. Гирландайо мав інше завдання - навчити хлопця терпеливості та пильності в праці над виробами мистецтва. Відтак, минуло більше року, поки Мікеланджело робить перший удар по твердому каменю.
 
Згодом, коли митець іде на свої хліби, йому постійно пропонують різного роду підробітки - виготовлення скульптурних форм, картин. Проте Мікеланджело почуває себе нещасним, поки не отримує замовлення на роботу з мармуром. Колеги називають його божевільним, друзі відвертаються, бо вважають, що хлопець зазнається та не вважає їх за собі рівних. А Мікеланджело і далі шукає роботу з мармуром.
 
Шалена справа великого покликання.
 
Одного дня Мікеланджело вирішує, що хоче зображати тіло людини. Без довгих одеж, але таке, яке викликає подив. Щоб досягти своєї мети він відчуває, що конче має вивчити нутрощі людей. А так, як в ті часи, робити розтин було заборонено, домовляється зі священником та розрізає тіла в трупарні. Впродовж місяців щоночі ходить до трупарні та як прискіпливий паталогоанатом вивчає органи людини.
 
Щоб здійснити велике покликання, треба шукати більше, ніж можуть побачити очі більшості.
 
Захоплення Мікеланджело рисами людського тіла породжує не менше захоплення своїм тілом - собою, як створінням. Яке велике розчарування і біль переживає митець, коли у розпалі сварки друг розбиває йому ніс на робить викривленими риси обличчя! Зіпсовано роботу Найвищого митця! Горю Мікеланджело немає меж.
 
Пізнаючи своє покликання людина віднаходить себе та починає цінувати своє життя, як дар.
 
Після тривалих пошуків, перших вдалих спроб у мистецтві та гарних заробітків, Мікеланджело переживає кризу. У Флоренції, де він жив і працював, розпочинається політична криза, він переїздить до Риму, але і там не одразу знаходить замовлення на роботу із мармуром. А коли знаходить, його батько погрузає у борги та починає хворіти, тому мусить більшість своїх заробітків віддавати рідним. Але саме у цей період Мікеланджело отримує замовлення на скульптури, які згодом прикрасять базиліку Святого Петра.
 
Після років голоду, самотності у пошуках та змагань за покликання, настають часи, заради яких митець прийшов у цей світ. Коли він почувається нікчемно, Бог приводить до нього своїх людей.
 
Цікава деталь, що саме у час кризи Мікеланджело знаходить примирення зі своїм братом-монахом. Коли хлопці росли у батьківському домі, а згодом брат пішов займатися богослов'ям, мистецтво було для Буонаротто гріховним нікому непотрібним заняттям. Тепер же  чи то досягнення Мікеландело, чи може його впертий спосіб життя, спонукають  брата, попри рясу, придивитися до особливих творінь. Буонаротто навіть приїздить до Риму, щоб пожити у Мікеланджело.
 
Особа і Бог єднаються у реалізації покликання, коли перша вірно тримається своєї місії та робить свою справу, не чекаючи слави ча визнання.
 
Любов до мармуру, зрештою, відточила Мікеланджело не менше, ніж монастир відточив брата-монаха. Захоплений красою людини і світу митець не може припустити, що втілення своєї місії можна забезпечити, обманюючи інших, живучи за рахунок когось або принижуючи особу.
 
Кожне замовлення митець виконує, як найголовніше у своєму житті.
 
У Римі Мікеланджело отримує можливість малювати із натури. У Флоренції таке заняття вважають нижчим людської гідності. Проте саме у час пошуку та душевних страждань у митця з'являється можливість здійснити задумане. При чому і тут фігурує питання гідності - він вважає немудрим малювати з оголеного тіла жінки. Як і не розрізав жіночі тіла у трупарні. Мовляв, про форми жинок він може здогадатися з того, що бачив, коли мав особисті відносини з юними леді, в яких закохувався - Контесіною та Кларисою. Цього йому достатньо, щоб зобразити красу жінки. Жінка Мікеланджело - Марія, яка оплакує Христа, яка тримає на руках Бога. Обличчя Марії - юне, як обличчя матері Мікеланджело, яке він запам'ятав з дитинства(мати померла у молодому віці). Щоб зобразити Марію, скульптор місяцями ходив вулицями Риму та вдивлявся в обличчя жінок. Захоплюючись, вивчав природу матері.
 
Чудово.
 
PS. Ще є другий том біографії від Ірвінга Стоуна. Планую і його перечитати.

Ирвинг Стоун. Микеланжело. О художнике

Адриан ван Остаде (1610-1685) «Художник в мастерской»

У него не было теперь времени ни на встречи с приятелями, ни на отдых и развлечения, и Бальдуччи с упреком говорил, что, застряв с головой в мраморе, он совсем покинул мир.

Микеланджело признавался другу, что в его словах есть большая доля правды, скульптор переносит в мрамор видение мира более яркого, чем тот, который его окружает.

Но художник не укрывается, не бежит от мира, он преследует его. Напрягая все свои силы, он старается ухватить видение.

И отдыхал ли Господь Бог на седьмой день своей созидательной работы? В прохладе того долгого вечера, когда он дал себе спокойно сосредоточиться, не спрашивал ли Он себя: "А кто будет говорить на земле от моего имени? Надо сотворить там еще какое-то существо, совершенно особое. Я назову его "художник". Пусть его заботой будет вдохнуть смысл и красоту во всю поднебесную"

пʼятниця, 22 березня 2013 р.

Млинці

Поки діє безкоштовний Ді-Джус і мама в зоні досяжності навчилася смажити млинці. І не кажіть, пліз, що типу ха - шо то ті млинці. Чимало моїх знайомих не вміють, як і я досі робити млинці. Тому будь ласка.

Робимо млинці:
1 літр молока
2 яйця
пів склянки цукру
3 столові ложки олії
трошки солі(я сіль намагаюсь не їсти, тому не кидала - теж смачно)
борошна так, щоб маса була досить рідкою

Добре гріємо пательню, смажимо на середньому вогні. Пательню нічим не мастимо - в тісті є олія. Я загорнула всередину сир з тертими грибами та однією вареною і перетертою в пюре картоплею.

Не їсти пізніше, ніж за 4 години до сну :) 

четвер, 21 березня 2013 р.

Дорога на Ельдорадо. Мультфільм :)

Сьогодні мій день прикрасило коротеньке вивчення історії Венесуели, та заодно - міфу про місто Ельдорадо у Південній Америці. Про дивовижне місто багатства та золотих запасів писали чимало книг на казкових історій, а у 2000-му році компанія DreamWorks зняла повнометражний мультфільм із повчальною історією.
 
Ельдорадо - країна втілених мрій та щастя. І кожен, хто у неї потрапляє, отримує те, чого потребує найбільше. Герої мультика їхали за грішми, а зустріли сонце, любов та захопливі пригоди. Вони не тримали задоволення лише для себе, а бажали щастя іншим - відтак, заслужили прихильність жителів чарівного міста. А злі та жадібні, як Ельдорадо не шукали, навіть на поріг міста не потрапили. Фільм з хепі-хвилинами від перших сцен аж до фіналу. Іхали швидко, шукали недовго, і враження після турне до Ельдорадо повезли у щасливому ритмі. Саме так, як і має плинути життя.
 
До слова, мультик не отримав великих касових зборів, тому автори не змогли зняти його продовження а-ля Ельдорадо-2. Також пригода - кіношна :). Саундтреки до "The Road to El Dorado"  від легендарного Елтона Джона.

середа, 13 березня 2013 р.

Про зустріч

 
Продовжую читати Ірвінга Стоуна і думаю, чи більше відчуваю, як якісна література дає людині, яка читає, відчуття реальності. Відчуваю себе твердим партнером, який зустрівся з іншою особою з іншої епохи та країни. А та передає своє світосприйняття, ідеї, ділиться баченнями та демонструє свою інакшість і унікальність. Поруч із такими відчуваєш гостріше свою індивідуальність. І розумієш, що люди - далеко не маса. Дуже цікава штука. Не думала про це раніше. Але завжди так було. Точно завжди.

Ірвінг Стоун. Мікеланджело

Ось - знову читаю свого улюбленого Ірвінга Стоуна. А це означає, що я у найліпшій кондиції. В руках біографічний роман про чудового Мікеланджело. Такий же улюблений формат. Книжку вже зачекалися в бібліотеці, тому хутенько читаю, отримую задоволення і фіксую цитати.

Когда Граначчи действительно вновь взялся за кисть, Микеланджело стал злиться еще больше, так как Лоренцо заставил своего управляющего малевать декорации для пьесок-моралите и расписывать знамена и арки для праздничных процессий.
 
- Граначчи, глупец, как ты можешь петь и веселиться, расписывая карнавальные декорации, которые выбросят сразу же после праздников?
- А я люблю делать подобные пустячки - так ведь ты их называешь? Не все же на этом свете должно быть глубоко и вечно. Праздничные шествия или вечеринки тоже очень важны, так как они доставляют людям удовольствие, а удовольствие - одна из самых важных вещей в жизни, столь же важная, как еда, питье или искусство.
- Ты... ты - истинный флорентиец! 

вівторок, 12 березня 2013 р.

У пошуках божих провідників. Августин Пеляновський

Багато цікавих думок автор пропонує про відносини духівника і людини, яка піддається наставництву. Підсумувала для себе.
 


Принципи духовного наставництва.
  1. Керівник не назавжди
  2. Найкраще одразу визначити кількість зустрічей і не переступати визначеного часу
  3. Виключити телефонні дзвінки, листи, іншого роду розмови поза визначеним часом
  4. Дати особі простір роботи над собою
  5. Людина – не предмет. Тому не сприймати її як об’єкт для випробування психологічних чи інших практик
  6. Духовне наставництво не може тривати більше ніж шість років. Найкраще рік – це зосереджує обох до праці
  7. Бути щирими – як тому, хто прийшов по наставництво, так і наставнику
  8. Керівництво мусить мати конкретну мету – звільнення з небезпеки, залежності, гріхів, що повторюються, зцілення почуттів, впровадження в життя церкви, до спільноти, поглиблення взаємин з Богом (Святе Письмо, молитва, медитація)
 
А тепер варта, думаю, уваги цитата про вихід з батьківського дому на дорозі до зрілості:
 
"Доки ти ще дитина свого батька і живеш у тіні страху по відношенню до нього, не можеш стати вповні батьком для своїх дітей. Треба вирішити, чи ти прагнеш бути вічною дитиною, чи, може, сам прагнеш бути батьком. наважитися повірити в істинність Божого Батьківства, відкритого для мене в Христі. Якщо хтось не вірить, що Господь для нього є батьком, то шукатиме абсолютної підтримки в іншій людині. Коли вивчаю книгу Буття й читаю про Авраама та його покликання, то завжди чітко бачу, що Бог покликав його бути батьком народів тільки після смерті його батька, Тераха. (Бут.12).
 
Але хоча Терах уже не жив, однак Бог скерував до Авраама відомий заклик: "Вийди з дому твого батька!" Чому Він так сказав, якщо Тераха вже не було на світі? Деякі батьки навіть після своєї смерті так сильно, так глибоко живуть у пам'яті дітей, що людина не може вийти з цього простору спогадів, почуттів, переконань, взірців, механізмів, схем поведінки та стереотипів.
 
Терах мав дійти до Ханаану, мав свою мету,  але так її не досягнув. Помер у Харані. Деякі отці проголошують дітям промови на тему своїх життєвих цілей, своїх амбіцій і намірів, яких, проте, ніколи не досягли. Така схема фатальна - навчити дитину бачити розбіжності між тим, що говориться, й тим, що насправді робиться.
 
Деякі батьки прагнуть і примушують дітей до успіху не тому, що їм важливі діти,  а лише тому, що їм самим це не вдалося. Це може народжувати спротив, а також і сліпе прагнення досягти не своїх цілей - схильність до реалізації не свого покликання.
 
Щоб отримати своє потомство, треба вийти зі свого намету, поза власні інтереси, поза межі, що окреслюють наші особисті цілі.
 
Бог, однак, не дав йому потомства відразу, але дозволив наважитися на нього. Сара зачала Ісаака в тілі, Авраам зачав його у своїх думках, прагненнях, в дусі, вистеленому найдорогоціннішими прагненнями, які згодом роками формували сина Ісаака..."


Вчимося здорового харчування

Після нетривалої, але нашокомувонапотрібної триденної хвороби отримала особливий стимул до здорового харчування. Хоч в хаті немає пароварки, зробила на пару м'ясні котлети з гречкою. Без солі, звичайно. Правда, додала одне яйце, щоб трималися купи. Просто ставила на киплячу каструлю друшлак, а туди м'яско. Їсти таке можна :) Виявляється :)))

неділя, 10 березня 2013 р.

Он коснулся меня. Книга Бенні Хінна

 
Цікавий момент у книзі Бенні Хінна "Он коснулся меня". Автор розповідає про сон, який мав, коли одиннадцятирічним хлопцем жив в Ізраїлі. Тоді йому приснився Ісус, який дивився глибоким поглядом та простягував відкриті долоні. Бенні вважає такий момент у своїй біографії часом особливого благословіння.

За останні кілька років служіння в церкві я кілька разів чула свідчення людей, які розповідали, що у час першого щирого навернення до них приходив уві сні Ісус з відкритими долонями. Подібний сон 12 років тому мала моя мама, у також поворотний момент в її житті. Згодом вона вже на іконці побачила подібний образ Ісуса Милосердного Фаустини Ковальської.

Цікаво, що Бог приходить до людини з жестом відкритих рук - як Бог-миротворець, Бог любові та приязні.

Католики та православні досить часто розважають над об'явленням Марії у різних точках світу, на чудотворних іконах. Я звернула увагу на те, що Марія передовсім приходить видимим чином - як ангели та пророки. Ісус - об'являється особисто і віч-на-віч. Можна навіть сказати, що у таємній кімнаті, коли розпізнання належить конкретній людині у діалозі з Богом.

Дуже цікава деталь...

четвер, 28 лютого 2013 р.

Теологія покликання. О. проф. Вальдемар Хростовський. Варшава (з сайту QUO VADIS)


Повний текст тут:

Першим таким прикладом є покликання Авраама… Читаємо в ньому(єврейському тексті Біблії) так: Бог промовив до Аврама...
 
Звернімо увагу, що тут немає жодного попереднього приготування. Навіть не знаємо до кінця, ким є Аврам. Цей фрагмент Книги Буття показує нам, що покликання ніколи не можна передбачити. Не можемо бути в ньому впевнені. Воно з’являється в ситуаціях, яких не можна запланувати.

З одного боку Бог закликає, а з іншого боку дає людині здатність відповісти на Його покликання. Цю здатність відповісти на Божий заклик в християнської термінології ми звикли називати словом благодать. Якщо Бог кличе, то дає силу. Якщо Бог кличе, то дає міць для того, щоб відповісти на цей заклик. Тому не бракує таких перекладів на різні сучасні мови, які звучать так: звелів Бог... або наказав Бог... або навіть Бог видав наказ...

Феномен покликання є чимось, що відбувається між Богом і покликаною людиною. І тому брак відповіді на покликання означає зраду того, що Бог вимагає від людини. Брак відповіді на покликання не є чимось нейтральним, чимось, що немає значення – воно означає „Ні!” сказане Богу.

Тому ще раз: Вийди ти! Власне ти! З землі твоєї, з місця твого народження, з дому твого батька. Покликання, яке розуміємо таким чином заключається, щоб зірвати з минулим. Передбачає, що треба залишити минуле, але не будь-яке минуле, але дуже близьке, дороге, таке минуле, яке визначало певну дорогу нашого життя. Залишити минуле, яке не має у собі нічого гідного осуду – вітчизна, місто, родина – все це становить певну вартість.

Бог вимагає від Аврама, щоб залишив те, що було добрим. Не тому, що це стратило свою вартість, але тому, що існують речі, які мають ще більшу вартість. Тією більшою вартістю, вартістю гідною більшої любові і більшої посвяти (про що можемо переконатися, адже дуже добре знаємо історію Авраама), є сам Бог. Залишаємо те, що добре, щоб ще більше наблизитися до Бога.

… ми хочемо бути, як інші люди. Але істота покликання полягає саме у тому, щоб відрізнятися… Йшли ми колись в Єрусалимі до Стіни Плачу. Існують в тому місці контрольні пункти, де шукають потенціальних терористів. Таким потенціальним терористом є кожен, хто має на собі хрестик. Треба його сховати. Інакше не можна підійти до Стіни Плачу, тому люди його ховають. Одна така черниця підходить до контрольного пункту і до неї звертається єврейка, що сидить на перепустці: „сестро, ви мусите зняти хрестик”. Черниця каже, що не зніме його. Тоді жінка говорить, що в такому випадку вона не ввійде далі. Сестра каже: тоді я почекаю. Я залишив її в стороні. Черниця чекала. Ясна річ, що це не нормально, коли сестра не може увійти. Коли вже усі ввійшли, жінка-контролер підходить до черниці другий раз і питає: „А чому ти не хочеш сховати цей хрестик?” „Бо я не тому вступала до Ордену, щоб його ховати.” „Тоді проходь.”

Добре розпізнання в Господі є обов’язковою умовою, щоб до Бога тим більше намагатися зблизитися. Не може бути такого, що образ Бога, який має в собі особа, яку Господь кличе, по двадцяти, тридцяти, або п’яти роках є такий самий, як тоді, коли він вирішив відповісти на голос Бога…

Буває так, що образ Бога, який маємо приступаючи до Першого Причастя, залишається в нас аж до часу одруження, або навіть ще довше. З покликаним діється подібним чином. Ким є Той? Яке Його ім’я?

Дуже важливою річчю є те, щоб форматори, тобто ті, що формують сумління інших мали свідомість того, що іменем Бога є „Я є”. Найбільш відповідним місцем для покликаного завжди залишається каплиця.

Коли Бог каже: Моє ім’я „Я є”, то дуже часто я порівнюю цей образ до образу матері, яка сидить біля ліжка своєї дитини. Дитина хворіє і має велику температуру. Мати зробила все, що від неї залежить і зараз може тільки потішати: Я тут! Я є! А тому нічого тобі не загрожує. Я з тобою. Таким є Бог. Якщо людина, яка розвиває своє покликання відчуває цю близькість Бога, то напевно обмине різноманітні повороти долі і відважиться навіть на дуже важку місію, завдання і виклик, на зразок Мойсея, який повертався до Нилу, де йому загрожувала смертельна небезпека.

вівторок, 26 лютого 2013 р.

Сирний тортик

Перейняла рецепт сирного тортика у менеджера FitCurves та Місій в бізнесі Інги Герич. Готується швидко, весело та результат - смачний!

Купуємо 2 кубики сиру(творожная масса) по 200 грамів. Один пакунок в тісто другий - в помадку.

Тісто:
2 яйця, 200 грамів сиру, 100 г вершкового масла, 150 г цукру, ваніль, пакетик розпушувача для тіста, 150 грамів борошна.

Масло натерти на крупну тертку, додати яйця, сир, ваніль, розпушувач та цукор, збити міксером,  додати борошно. Тісто має бути м'яким та легким. Змащуємо форму для випікання маслом чи маргарином, кладемо туди тісто, розліплюємо і випікаємо хвилин 40. Перевіряємо на готовність зубочисткою.

Крем:
250 г сметани
200 г сиру
цукор

Взбиваємо міксером

Готовий корж накриваємо у формі, чекаємо поки вистигне, дістаємо, розрізаємо ножем на дві частини, змащуємо кремом.

Після цього ставимо у холодильник, щоб застигла помадка. Їмо.

субота, 23 лютого 2013 р.

Десертні млинці


Вивела гарний рецептик млинців, які на ура підуть, як для гостей, так і для дітей. Бо солодкі і схожі на печиво :)

Склад:
0,5 літра молока
склянка борошна
2 ложки картопляного крохмалю
більше ніж пів склянки цукру
Збила це все міксером
50 грамів маргарину натерти на крупній терці прямо в тісто

Смажила на олії.
Виходять млинці трошки з жорсткими краями - як у м'якого печива чи чіпсів, середина, звичайно, м'яка

Їсти - з чим хоч - зі сметаною, варенням до чаю :)

Маю ребристу сковорідку, тому вийшли такі ще й милі - кубиками :) Кльо!

пʼятниця, 22 лютого 2013 р.

Михаил Казиник. Пример-комментарий из зарисовки «Антонио Сальери – в поисках Бога»

Эта история произошла в Минске. Когда после московской премьеры запрещенной 13-той симфонии Дмитрия Шестаковича на запрещенные тогда стихи Евгении Евтушенко на тему Бабьего Яра и всех ужасов тогда сталинского коммунизма. После выполнения в Москве – симфония была запрещена. И тут звонят из Минска и говорят: «Ну что ж нам делать, у нас объявлено и Дмитрий Шестакович приедет на премьеру – что делать?»

Тогда Москва сказала: «Ладно, один раз исполните, но при одном условии – на следующий день в главной газете Беларуси и во всех газетах должна появиться рецензия – разгромная, убийственная, страшная».

Но вот теперь   нужно найти кого-то, кто напишет эту рецензию. Нашли одну женщину, она как раз защищала десертацию по естетике и она очень легко защитит десертацию, даже докторскую, если она напишет разгромную статью.
 
И она написала эту статью. И Шестакович был на премьере. И зал стоял. И сел, и погасили свет в зале. И Шестакович сидел на темной  без света сцене, а публика сидела в зале. И то аплодировали, то просто чувствовали друг друга. Это было что-то невероятное. А потом Шестакович прочел рецензию. Ему принесли рецензию – страшной, в духе 37-го года статьи, после которой, если бы это был 37-мой год, Шестаковича бы конечно уничтожили.

Шестакович прочитал эту статью и сказал всего лишь два слова. Своим тихим голосом, совершенно безучастно Шестакович сказал: «Смелая женщина».

О, Боже мой! Действительно смелая! Она войдет во все компьютеры и во все книжки для тех, кто знает, как символ нелепости. Ее имя будет стоять рядом с именем Шестаковича. И сколько человечество будет помнить Шестаковича и его симфонию, оно будет помнить эту замечательную смелую женщину, которая осмелилась написать страшную рецензию на эту гениальную музыку.

Как так?.. 

четвер, 21 лютого 2013 р.

Яешня по-житомирськи

Вирішила назвати по-житомирськи, бо до її приготування надихнув візит до однієї кльової житомирської родини. Це вже зрілі чоловік і жінка, які виховали сина-священика, дочку-монахиню та ще одного сина, який зараз разом із дружиною та двома дітлахами живе у їхньому домі. Приклад сім'ї, яка вповні виконала своє покликання - виховала дітей, які принесуть чимало плодів на ниві духовній та душпастирській, продовжать рід та допоможуть багатьом дітям духовним. Дай Бог кожному таку прекрасну зрілість.
 
Ну а тепер маємо омлетик.
Склад: трошки вареного рису, консервована квасоля "Верес", смажена цибулька та три яйця. Вичитала, що для того, щоб омлетик був пухким, у яйця необхідно влити трошки кип'яченої води та взбити. Їсти теплим.
 

Секрет доброго плову

Освоїла секрет плову, який не злипається, не липне і не горить разом із кастрюлею та цілком їстівний, щоб подавати його навіть поважнам гостям.
 
Так от - перед приготуванням рис необхідно замочити щонайменше на 30 хвилин. Обсмажену цибулю, моркву(хто любить), смажені томати та м'яско кидаємо на дно посудини на зверху рис, вода. Не перемішуємо хвилин 20. Оскільки хочемо, щоб плов був пропитаний м'яском - перемішуємо, коли до верхнього вису пробереться червоний колір томату, який на дні.  
 
Ну і фотка-підтвердження.
 

середа, 20 лютого 2013 р.

Элизабет Элиот «Лучше я останусь женщиной». Об организации церемонии бракосочетания. Цитаты


Из Клайва Льюиса (Из предисловия к «Потерянному раю»)

«Главное – избавиться от нелепой мысли (которой мы обязаны общераспространенному комплексу неполноценности), что пышность и роскошь, принятые в особых случаях, порождены суетностью и чванством.
 
Священник, подходящий к алтарю, король и принцесса, открывающие бал менуэтом, командующий военным парадом, - все эти люди одеты необычно, и поступают с подчеркнутым достоинством. Но не оттого, что они суетны или тщеславны, а оттого, что покорны; они повинуются hoc age (так поступай), которое диктует им правила поведения в торжественных случаях.
 
Нынешнее нецеремонное отношение к церемонии отнюдь не свидетельствует о смирении; напротив, оно доказывает, что нарушитель традиции не способен поступиться собой во имя торжественного обряда и готов с легким сердцем испортить удовольствие всем остальным.»

Признание единого замысла формирует мироощущение человека, приучает его ценить достоинства церемонии.  В земном порядке мы видим отражение порядка небесного.
 
Твое бракосочетание станет не просто  поводом собрать друзей и родных, чтобы они могли «разделить нашу радость» (жеманный оборот, принятый в сегодняшних нецеремонных приглашениях на свадьбу), это будет празднование брака – института, установленного Богом от начала рода человеческого, в который полагает вступать не только радостно, но и торжественно.

Элизабет Элиот «Лучше я останусь женщиной». О сексе. Цитаты


Когда я училась в колледже, обычно, один из моих преподавателей греческого, утомившись, ворчал: «Увлечешься формальностями – упустишь благодать». С сексом обстоит точно так же. Остерегайся практических пособий. Анализ всегда чреват опасностью. Ты не постигнешь сущность розы, разорвав ее по лепестку. Ты не раскроешь секрет горящего уголька, вытащив его из костра.
 
Разобрать по косточкам – значит умертвить. Есть нечто мертвящее в беспрестанных попытках исследовать механику секса – эти прожекторы, фотокамеры, искусственные органы и всевозможные приспособления, наблюдатели с раскрытыми блокнотами и чудовищно детальные репортажи, опубликованные на усладу всему миру, - я уже не говорю о добровольцах, которые участвуют в коллективных экспериментах и во имя науки охотно выставляют себя напоказ, сводя тем самым этот драгоценный дар не то что до уровня банальности, а просто к телесной функции, так, словно она одинаково заурядна и для человека, и для животного.
 
Нам напоминают, что все это «совершенно естественно», а отсюда, конечно же, следует, что нет здесь ничего таинственного и глубоко личного, что стоило бы окутывать покровом молчания. Боюсь только, что речь тут идет не столько о свободе, сколько о новом дьявольском закрепощении. То, что прежде было бесценным, стало самым дешевым товаром на рынке.

Джордж Стайнер: «Интимная близость должна быть одной из цитаделей уединенности, тем укрытым от чужих глаз местом, где мы могли бы собирать разрозненные, рассеянные осколки своего сознания и некое целостное, упорядоченное, покойное единство»

Новейшие порнографы разрушают  и этот последний, столь важный для нас оплот уединения: они берутся фабриковать наши грезы. Отнятые у ночи слова они выкрикивают на всех перекрестках, делая их пустыми и лживыми. Картины нашей любовной близости, бессвязный лепет, который мы приберегаем для постели, доставляются нам заранее расфасованными… Но я не хочу при виде плоти оставаться беспристрастной, без тени удивления взирать на выставку плоти. Я хочу, чтобы глубоко личное было скрыто от постороннего взгляда, - ведь тем оно будет драгоценнее, - и не хочу, чтобы оно выставлялось напоказ, - ведь это ведет к его разрушению.  Скромность всегда была своеобразной системой защиты. Но теперь все сигналы тревоги отключены. Двери дома распахнуты настежь – заходи и грабь.

Это - только твое, единственное и неповторимое, и не нужно претворять его в нечто заурядное. Пусть то, что происходит между вами, будет для тебя священно. Как писал Рабиндранат Тагор, «Запечатленные Богом мгновения моей жизни – не для базарных пересудов».

Преданность принесет тебе страдания. Это муки, которые способна причинить любовь. Если ты горда своим мужем и предана ему, тебе будет больно, когда его станут критиковать. Ни один мужчина, чья жизнь проходит на виду у всех, не избегнет порицания, и когда это случится, ты должна быть с ним рядом. Если тебе вдобавок придется признать, что нападки справедливы, твоя преданность мужу заставит тебя страдать еще больше. Тебя будут отождествлять с ним, а значит, и осуждать вместе с ним.

Элизабет Элиот «Лучше я останусь женщиной». О распознании призвания, женитьбе и прочих важностях


Обращение к Элизабет будущему зятю:
Думается мне, что на твоем пути встали страх и робость, свойственные человеку. Не зря ведь говорится, что только храбрец отважится обзавестись женой. Стало быть, чтобы расхрабриться, ты теперь более всего нуждаешься в ободрении, увещевании, поощрении и понукании. Итак, любезный и достопочтимый мой сударь, зачем эти долгие колебания и размышления? Чему не только можно, но и должно случиться, то и произойдет. Оставь же ненужные раздумья и с радостью ступай навстречу своей доле. Этого требует твое тело, этого желает Бог, и Он Сам ведет тебя к этому. Что толку противиться… А потому лучше всего, уступая своим чувствам, поскорее подчиниться Божьему велению и совершить то, чего Он от нас требует. J

 Обращение к дочери:

Имеет ли свободный человек моральное право поступать так, как ему вздумается, и не делать того, чего не хочется? Свобода – это значит послушание. Это право поступать в согласии со своим предназначением. К чему же призваны мы, женщины, которые подчиняются Богу?

20 вопросов, на которые стоит ответить прежде чем принимать решение о создании семьи:

1. Уверена ли ты, что в этим мужчиной хочешь прожить всю жизнь – день за днем, неделю за неделей, месяц за месяцем, год за годом, - до тех пор, пока смерть не разлучит вас?

2. Пунктуален ли он или всегда и всюду опаздывает?

3. Аккуратен он или неряшлив?

4. Любит читать или предпочитает смотреть телевизор?

5. Домосед или любит проводить время вне дома?

6. Нравится ли ему твоя семья?

7. Обращается ли он с тобой так, как, по твоему мнению, подобает общаться с женщиной?

8. Есть ли у него друзья-мужчины?

9. Соответствует ли хотя бы приблизительно его уровень образования твоему?

10. Нравится ли ему то, что ты любишь готовить?

11. Получил ли он воспитание, сходное твоему?

12.  Нравятся ли ему твои друзья?

13. Можно ли назвать его «душой компании»?

14. Была бы ты горда тем, что он сидит во главе стола?

15. Смеется ли он над теми же шутками, что и ты?

Сходно ли ваше отношение:

16. к сексу?

17. к родне со стороны супруга?

18. к детям и их воспитанию?

19. к деньгам?

20. к роли мужчины и женщины в семье?

Я знавала счастливые пары, где жена была домоседкой, а муж терпеть не мог сидеть дома, где по мужу можно было сверять часы, а жена вечно опаздывала. Но подобное возможно только при условии, что муж и жена терпимы друг к другу. И если в один прекрасный день тебе захочется взбунтоваться против несносных привычек мужа, вспомни, что когда-то ты пообещала себе быть снисходительной к ним.

Женщины плачут

Конечно, многие это делают не так уж часто, но, в принципе, мужчина должен быть к этому готов. Мужчины должны знать, что такое иногда случается, а женщины – что объяснять что-либо в таких случаях бесполезно. Это просто еще одно доказательство того, что мужчина есть мужчина, а женщина есть женщина.
Ситуация, которую припомнил муж:
«Я прихожу с работы, в великолепном настроении. Улегшись в постель, перебираю в уме события прошедшего дня. Очень доволен собой, я вспоминаю, какое блестящее решение сегодня принял и какой замечательный хук нанес противнику в спортзале. И тут до моего уха доносится какое-то шмыганье:

- Ты что плачешь? – спрашиваю

- Нет

- Но я же слышу, что ты плачешь!

- Нет, не плачу

- Да что с тобой такое?

- Ничего такого! – говорит она
Что ж, мы женаты достаточно долго, чтобы я понял: предстоит трехчасовой разговор, для чего придется зажечь верхний свет, надеть домашние халаты и заварить кофе».

О дарах

Люди от природы одарены по-разному, и с этим можно как-нибудь смириться. Какими бы дарами ты ни обладал, они даны не для того, чтобы ими кичиться, а для того, чтобы применять их во благо другим. Тогда, поженившись, мы обнаружим, что наши разнообразные дары самым поразительным образом сочетаются друг с другом.   

Об иерархии. В отношениях, ролях и ценностях

Где поставишь границы – там жди сражения.

Пример - история ректора университета, которого каждый год просят понизить ограничения для студентов, связанные с правилами аттестации, нормами визита в общежития и посещения лекций. Но мудреный опытом ректор отказывается ради результата. Там, где разрешается свобода поздних визитов в общежитие, нарушается свобода тех, кто нуждается в отдыхе и приехал учиться, да еще платит немалые деньги за образование.

В браке, когда двое зрелых людей любят друг друга, вопрос власти, по сути дела, сводится, в основном, к безмолвному взаимопониманию. Я могла бы на пальцах пересчитать те случаи, когда вообще об этом вспоминала. В таких случаях, конечно, приходилось говорить себе, что существуют границы, поставленные не мужем – нет! Но Богом. Я от начала была создана для того, чтобы помогать, а не противостоять своему супругу.

О ролях

Здравый смысл во все века подсказывал женщинам всех народов, что заботы о доме возложены на их плечи. Мужчины всегда были добытчиками. Но в современном мире люди иногда вынуждены применяться к обстоятельствам.
 
Я знаю женщин, которым приходится работать, чтобы оплачивать обучение мужа в семинарии и счета от бакалейщика. Естественно, что их мужьям приходится брать на себя кое-какую работу по дому и заботиться о детях. Но ведь все это только на время и оба надеются, что придет время, когда вернутся у нормальному укладу жизни. Сохранение ролей – вопрос зрелости двоих…
 
Подчиняться добровольно не значит покоряться просто потому, что ничего другого не остается. Это значит посвящать себя супругу, потому что женщина сама этого хочет. Это значит покоряться в радости, потому что в добровольной покорности – ее сила. И муж, видя радостную готовность, с какой она исполняет порученное ей Богом, сам укрепляется духом.

середа, 13 лютого 2013 р.

Поп. Цікава деталь у стрічці - роль актора-зірки

Дивилась фільм "Поп" режисера Володимира Хотиненка. Цього разу не відчула, що маю писати ідеологічну рецензію. Насправді класна стрічка про священика, який у роки війни служив людям, не зважаючи на те, на чийому боці - радянському чи німецькому вони воювали. Віддав роки життя, пройшов крізь випробування та залишився вірним Творцю. Фільм, який насправді варто подивитися кожному.
 
Напишу про деталь - акторську роль Ніни Усатової, яка у фільмі зіграла матушку Алевтину. Річ у тім, що під час перегляду постійно відволікалась, бо дивилась на неї, як на актрису, яка грала у багатьох відомих фільмах. І замість дружини священика бачила відому жінку, яка потрапила у гармонічну історію. І грала, ніби, гарно. І роль цікава. Але після смерті Алевтини - тобто з моменту зникнення з екрану відомої акторки, я, як глядач, історію відчитувала переконливіше.
 
Після перегляду розважала над темою відомості. З одного боку, важливо, щоб центральну роль у фільмі виконувала людина, як вміє майстерно передати настрій. Зірка у будь-якому проекті - це бонус для піарників. Бо нерідко глядачі добирають кіно для перегляду за акторами, імена яких читають у анонсах. Відомі і улюблені обличчя викликають позитивні емоції. І заради цього чимало людей роками працюють на свій яскравий імідж. Водночас нове, але ще маловідоме обличчя, часом може забезпечити більш комфортну атмосферу, якої потребує людина.
 
Бо якби Алевтину зіграла інша, не відома для мене жінка, переконана, що уважніше вглядалася б у її образ. Бо тоді виникає бажання придивитись і вдуматись. Не заважають стереотипи, коли певне враження про героя змушує очікувати від нього відомих раніше реакцій.
 
Хто б краще зіграв Алевтину - Усатова чи інша, не так розкручена, актриса, видніше режисеру. Переконана, що він думав, перш ніж запрошував людей у свою стрічку.
 
Але мій висновок наступний. Якщо подивитися на зіркову проблему у контексті творчого рішення - для телепрограм, політики, шоу-бізнесу - нова талановита кров не менш важлива за досвідчених зірок. останні, як відомо, беруть за свою роботу великі гроші та нерідко є  непростими у співпраці. Хоча залежить від характера конкретної людини і ситуації.
 
Ідеальна ситуація - зірка із серцем початківця і початківець зі здібностями та амбіціями зірки. Але оскільки ідеалів не існує,  успіх тієї чи іншої справи залежить від харизми менеджера. Він мусить відчути, який засіб кращий для того чи іншого продукту.
 
Мій меседж - як до зірки, так і до скромної маловідомої особи - ти є цінним, якщо з'являєшся у потрібній ролі у потрібному місці. А останнє - справа долі та результат вічного пошуку. 

понеділок, 11 лютого 2013 р.

Будемо мати нового Папу

Щойно прочитала цю новину.
 
Бенедикт, який багато в чому став продовженням политики Йоана Павла ІІ вирішив залишити престол для свого послідовника. Кажуть, востаннє таке було у 15-му столітті.
 
Не знаю, що про це скажуть католицькі вчителі. Але думаю, причина відходу Бенедикта не в банальній хворобі. Просто Бог захотів відкрити нові харизми католицькій церкві та поставити на новий етап служіння. Це як П'ятидесятниця - коли після своєї смерті Ісус Воскрес - Після Йоана Павла ІІ прийшов Бенедикт. А тепер Бенедикт відходить і залишає місце(простір) для нового діяння Святого Духа.
 
Цікаво, що він навіть каже, що "бракує сили" - себто сили Бенедикту так насправді не бракує, просто сьогодні він покликаний, щоб передати цю силу Святого Духа іншій особі. Щоб та примножувала дари, приймала рішення та провадила церкву в нову землю.
 
Мені вже цікаво, що буде далі. Але на нас чекають дуже цікаві часи. Живемо в епоху мультимедійних технологій.

І ще вирішила додати. У багатьох західних ЗМІ колеги стурбовані, як же то так, що Бенедикт не добув на престолі до самої смерті, як його попередник. А нічого страшного - тепер його наступник буде мати ще й колегу, який його розуміє і, переконана, буде за нього молитися. Бо хто краще зрозуміє Папу, ніж екс-Папа. І за роз'ясненнями буде до кого піти і за молитвою про передавання благодаті служіння.

Також варто не забувати, що Бенедикт, який не рік служив поруч із Йоаном Павлом ІІ, отримав від нього багато мудрості. То може це і буде добрий час, щоб цю мудрість передати, а не забрати з собою у вічність.

Словом, маємо подвійне(та чи тільки подвійне) благословіння для церкви.

А Бенедикту дай Боже укріплення  і радісних років життя.

Після 28-го лютого на час sede vacante (вакантного престолу) Папа Бенедикт XVI буде жити в Кастель Гандольфо, а потім поселиться у монастирі споглядання на території Ватикана.  

Вміння слухати(і слухатись) Бога значно більший дар, аніж міцне здоров'ячко. 

Холодна гора. Чому гинуть на фініші

Історія кохання з хепіендом без хепіенду. Закоханий долає кілометри, щоб зустрітися із музою, перемагає десятки, а то й сотні перешкод на шляху, здається, сам Бог допомагає йому дістатися до прекрасної, проте після короткої зустрічі залишає життя.
 
Відважний та витривалий Інман стає дезертиром та втікає до коханої, яку залишив вдома, виривається з рук армійців, перемагає голод, зрештою дістається возлюбленої Ади, визнає її своєю дружиною. Проте. Потрапляє під кулі наглядачів та гине. Історія кохання, у якій, за героїчною логікою всі мають жити довго і щасливо завершується смертю головного героя. Ада народжує від нього дитину та усе життя з тугою згадує чоловіка свого серця.
 
Чому зустріч закоханих така коротка, а життя обривається так невчасно?
 
Вкотре проблема первинної мотивації. Чому Інман тікає з поля бою? - Він вирішує для себе, що без сенсу проливається кров невинних людей. І що ціна, яку він змушений платити за це кровопролиття надто велика. Тому обирає кохану та біжить до неї. Напевно, у цій нелегкій мандрівці дооцінює ту, яка чекає його вдома - дочку пастора із щирим та простим серцем. І ця свідомість допомагає йому подолати труднощі.
 
Напевно, серед ідей фільму - ідея безсенсовності війни, як такої та вбивства людини людиною. Проте найцікавіше, як на мене - ще одна - супутня ідея важливості віри та чистоти цілей.

Коли Інман розмовляє зі сліпим, який ніколи не бачив світу, запитує його: "Що б ти міг віддати заради того, аби отримати здатність бачити хоча б 10 хвилин?". На що сліпий відповідає, що нічого не платив би. Бо людині, яка засмакувала щось більше дуже важко прийняти меншу дійсність, у яку згодом повертається. Інман не погоджується, та переконує сліпого, що заради 10-ти хвилин щастя варто платити ціну.
 
У момент прийняття рішення Інман мав занижені амбіції - він хотів багато - побачити кохану. Але водночас - всього лиш побачити кохану. В його цілях не планувалося тривале спільне життя після завершення війни, процвітання та виховання дітей. Його мета - як у простого теслі - побачити, отримати задоволення. І достатньо. Чого бажав - те отримав. - Втілив мрію коханої про зустріч, залишив по собі дівчинку(не хлопчика, який продовжуватиме рід, а принцесу, яка буде тішити серце матері) і загинув.
 
Для людини, яка ставить перед собою цілі та докладає зусиль до їх досягнення дуже корисно мати розуміння, що втілюючи  задумане, не лише долає неможливу раніше для себе висоту, а й служить чомусь більшому. Якійсь більшій, часто незрозумілій до кінця місії свого життя. І тоді й подолання перешкод стає легшою справою, а мотивація міцнішою. Ну, і як наслідок - кращий результат.
 
Людській природі  здорово прагнути задоволення. Бажання прожити щасливе життя спонукає до багатьох чудових справ - творчих, нестандартних та нових. Проте коли на маршруті бракує задоволення - причина єдина - людина втратила вищу ціль, заради якої триває її мандрівка. Іншими словами втратила віру. В свої сили, покликання до більшого, надзавдання, заради якого кожен приходить у світ.
 
А віра - будується на свідомості - ким я є, навіщо живу та від чого(чи від кого) залежить фінал моєї історії. Просто, як божий день :)
 
І ще - кохання - велика сила. Воно навіть маловірного теслю здатне змусити робити великі вчинки. А коли тесля усвідомлює роль цієї сили та входить у віру в її всемогутність, починається любов...  І життя. Справжнє. :)

пʼятниця, 8 лютого 2013 р.

Вся королевская рать

Стрічка, знята за романом американського письменника Роберта Пенна Уоррена.
 
Історія губернатора Луізіани Хью Лонга, який жорстокістю та хитрістю намагався втриматись при владі. Реальна історія, яка закінчилася передчасною смертю губернатора та ще двох людей з його оточення. У змаганні за політичну перевагу в Лонга привселюдно стріляє лікар, якого губернатор хотів поставити керівником благодійної лікарні - установи, яка, за планами, мала послужити рейтингу можновладця. Такий, на перший погляд, гуманний спосіб прислужитися народові стає для Лонга жорстоким приводом до загибелі.
 
Жоден, навіть найбільш гуманний засіб, втрачає сенс, якщо його використовують із нездоровими мотивами.
 
Сумна сторінка історії місцевого управління США. В країні, де ще два століття тому методи правління будувалися на християнських, часто пуританських принципах, переживають біль від приходу цинічних героїв, ладних навіть диявола ув'язати у свої політичні викрутаси.
 
Герой стає повчальним, ледь не хрестоматійним, прикладом для своїх колег, які прощаються із глядачем, докоряючи: "А ми знову відійдемо, щоб понести відплату перед всемогутнім Часом".
 
Влада - це великий дар, вміння втриматись при владі - величезне мистецтво, здатність владарювати так, щоб під вінець не осоромити Творця - дана лише тим, хто тримається Його у найменших своїх справах. Проте де навчитися цього мистецтва гідного правління?
 
Як свідчить історія, Хью Лонг не був людиною, яка не знала про високі принципи. Він навіть навчався у богословському університеті та отримав фах юриста в університеті Нового Орлеану. Мав юридичну практику. Мріяв навіть стати президентом Америки. Проте втратив життя і добру славу через банальну, а може, як на щодень, дрібну прогалину у чистоті методів мотивації.
 
Ось така політика... 

четвер, 7 лютого 2013 р.

Фрост против Никсона. Реж. Рон Ховард

Поки що просто залишу цитати. Згодом подумаю.

США, 1977 год. Спустя три года после своей бесславной отставки, последовавшей после Уотергейтского скандала, экс-президент США Ричард Никсон нарушил молчание и дал эксклюзивное интервью

 Сказать – это значит расписаться в своем провале, а у Девида не бывает провалов.

«Если комуто из вас кажется, что мы провалимся – то пусть он уйдет. Чтобы другого не заразить» (Девид Фрост)

 А что же американцы? Я их подвел. И страну. Но хуже всего, что скомпроментировал нашу систему правления. Я разрушил мечты молодых людей, которые могли придти в правительство, но тепер считают – о, там такую корупцию развели. Я подвел американсьий народ. И это бремя всегда будет давить на меня до конца моих дней. Моя политическая карьера закончилась. (Ричард Никсон. США. 1977)

Самый тяжкий грех и самый большой обман телевиденья в том, что оно все упрощает. Растаптывает великие и сложные идеи, огромные промежутки времени, целые карьеры сжимаются в ключевой кадр на екране…  Девид достиг цели в тот последний день. Сделав в одну мимолетную секунду то, что ни журналисты, ни государственные обвинители, ни юридические комитеты, ни политические враги не сумели сделать. Он показал лицо Ричарда Никсона. Отекшее, опустошенное одиночеством, поражением и ненавистью к себе. Все остальные части проекта или допущеные промашки - они просто забылись. Их словно бы не было никогда.

вівторок, 5 лютого 2013 р.

Любовь приходит тихо. Серіал

За два дні переглянула усі 9 серій фільму, знятого за романом Дженет Оук. Захопливі історії поколінь, які переживали різні, часом дуже непрості, часи, опираючись на вічні цінності.
 
Діти, які повторюють історію своїх батьків, батьки, які мудро виховують своїх дітей. Родини, які гідно переживають втрату близьких їм людей та через біль пізнають мудрість Бога. Досвід внутрішніх конфліктів та збудування авторитетів. Проблема невідворотності важких подій, та необхідність достойно переживати випробування.
 
Цікаво було спостерігати за порядком, у якому розвивається історія родини. Напочатку любов поєднує двох людей, які відкривають один одного заради дитини. Згодом діти стають тими, хто відкриває любов людям, які не мають сімейного затишку.
 
Після виїзду із дому батьків діти оселяються в новій землі, освоюють її, будують дім, у ньому - служать робітникам, яких найняли до себе працювати. А також роблять речі, яких не бачили в домі батька - будують дружні стосунки із іншими народами - племенем індіанців. Вчать їхніх дітей грамоті та руйнують стереотипи про ворожість між людьми різних рас. Інтеграція цінностей, збудованих у тісному родинному колі, у світ.  
 
Сім'я, в якій доля змушує пережити зустріч дитини-сироти із прийомною матір'ю - дружиною батька дитини, у майбутньому - отримує здатність до усиновлення та виховання чужих дітей.
 
Дитина, яка виросла у сиротинці та потрапила у здорове середовище, де її прийняли, зрозуміли та полюбили, у дорослому віці - займається сучасними словами громадською благочинною діяльністю,  коли захищає хворих на холеру.
 
Важкі ситуації життя не вбивають людину, роблячи її агресивною до суспільства, а навпаки виховують та служать збудуванню віри.
 
Надзвичайно цікава історія дівчинки-лікаря, яка у прийомній родині не лише навчилася цінностей  тих людей, які її виховували, а й змогла віднайти себе у історії батьків, які дали їй життя. Героїня наважилася отримати медичний фах всупереч тому, що у селі, де вона жила, не приймали, що жінка може працювати лікарем. 
 
Історія виховує у ній здатність виходити за межі традиційних понять середовища та  робити більші справи, якими благословляє її Бог. Дівчинка самотужки із книг вивчає медицину. А згодом - коли утверджується у переконанні, що попри нерозуміння оточення таки хоче бути лікарем, провидіння приводить до неї людину із міста, де жили її батьки. І та радить, як виїхати із прийомного дому та отримати омріяну освіту. Ця освіта стає фундаментом для служіння людям у інших місцевостях, куди потрапляє.
 
Більше того - людина, яка віднайшла своє покликання, отримує владу - лікарка стає порадником для мера міста. Рятуючи людей від холери, жінка з'ясовує, що збудником хвороби стала вода із місцевих колодязів, тому іде до керманича вимагати комунального порядку. Мер прислухається.
 
Цікавий у фільмі образ шерифа. На різних етапах історії роль захисника порядку виконують люди із благочестивим характером. Які є прикладом справедливості, часом навіть милосердя. Виховання справедливою любов'ю. :)
 
Ну і, звичайно, захопливі історії кохання. Точніше любові, яка укріплюється з віком та стає джерелом любові для нашадків. Приходить тихо. Проте надійно. Любов, яка не минає. Плідна любов. 

неділя, 3 лютого 2013 р.

Кто главнее?..


Девушек довольно часто бранят за то, что они поучают и пытаются воспитать ребят. И справедливо, наверное, бранят. Но думаю, что же в такой ситуации делать парню?

А ответ мой сегодня таков - доказать ей, что не такой он дурак, как ей кажется и уйти к той, которая так не думает.

А если девушка все же очень по душе - помочь ей и завести ребенка. Чтоб она, бедашечка, не осилила воспитание сразу двоих :)

И еще - девушкам тоже иногда полезны советы мудрых и сильных. Особенно если они стремятся к лучшему...

Ничего не смертельно, главное, чтоб все в любви...

середа, 30 січня 2013 р.

Про любов...

Час від часу задаюся питанням - чи потрібне людині кохання з іншою людиною, якщо Бог і так є Любов, сильніший за всіх чоловіків та мудріший і затишніший за всіх жінок. Якщо у Ньому можемо знайти відраду.

Та знову і знову отримую відповідь - Господь спеціально допускає, щоб людина потребувала людину. І не лише для того, щоб продовжувався світ і народжувались діти. А й тому, що не жадібний на Любов.

Йому приємно, коли чоловік дякує за любов, яку відкриває у жінці, а жінка тішиться любов'ю, яка приходить через чоловіка.

А ще думаю, через усвідомлення цієї правди подружжям, велику благодать отримують діти - вирощені у квітнику щедрої любові

середа, 23 січня 2013 р.

Як оформлювати новорічні(та й інші) привітання. Поради від арт-директора Дмитра Бабича

Каждый неудавшийся поэт считает своим долгом написать поздравление с Новым годом именно в стихотворной форме. Бедный словарный запас, плохая рифма и ритм и дешевенькая суть поздравительного стихотворения явно не лучше, чем пару теплых слов от души в прозе. Так зачем эти дешевые понты?
 

Нормальному человеку становится противно, когда он видит очередную открытку такого плана, и даже стильное оформление не спасает от безвкусицы и бесчувственности в тексте.
 
Когда речь заходит о поздравительной открытке, есть два варианта:
1) красивый: поздравить человека от лица компании с праздником, не высылая при этом рекламу. Т.е. напомнить о себе и о том, что вы цените этого человека, как человека, а не как банальный источник прибыли;
2) беспардонный: если вы продаете компьютеры — нарисовать на открытке компьютеры и приписать к этому снежинки и поздравления. Если продаете кирпич — выслать фотографию кирпичной кладки. Или если вы баллотируетесь в президенты — выслать свою фотографию. Вы действительно думаете, что людям такие поздравления ценны?
Зачем высылать клиентам и партнерам «вашу тематику»? Думаете, они забыли, чем вы занимаетесь? Сделайте людям приятно просто по-человечески раз в году.
 
Вам лично было бы приятно на Новый год получить не поздравительную открытку, а перечень услуг в снежинках? Что бы вы подумали об отправителе и его поздравлении? И куда бы вы его мысленно послали?
 
PS. Деталі та інші замітки професійної та пізнавальної тематики на сторінці автора
http://babychstudio.com/ru/notes/

вівторок, 22 січня 2013 р.

Рибний день :)

Сьогодні на моїй кухні печена рибка з присмаком Мінська. Таку рибку у фользі влітку готували Аня і Рома із білоруської філії Школи Християнського Життя і Євангелізації.

Друзі, запрошуйте мене в гості на щось смачненьке - чим більше гостин я навідаю, тим будуть кращими мої кулінарні вміння і тим більше пощастить моєму майбутньому чоловікові :) - о, завернула :)) 

Сирний соус


Мої кулінарні пригоди дісталися соусам. Давно збиралася почати такі експерименти. Так от - маю. У подруги Таіски спробувала сирно-сметанковий соус із кропом. Кльовий та практично дієтичний - бо без майонезу.
 
Отже його вміст: два плавлених сирка, натертих на дрібну терку, пакетик сметанки, кріп і тертий часник. Прекрасно!