Дочитала книжку про Василя Стуса. В рядянщину єдиний спосіб бунту за права за гратами були голодування. Вони їх часто в підтримку один одного влаштовували і голодували. Сумно. Переконана, що зараз так само голодують в'язні, як і в 82-му (це якраз був той рік, коли я народилась). За цих 26 тюрми не виросли. У цьому році в лютому голодували в Літинській тюрмі і докричались до преси, передавали аудіозаписи, письмові заяви, скарги на бардак - керівництво установи стало списувати все - типу то не в нас. Підліткам в Стрижавці, котрі проходять в тюрмі шкільну програму не проводять зовнішнє тестування - телебачення не впустили - врешті сказали журналістці - ти сама приїжджай - заходь, а з оператором не впустимо. - то чого їй туди самій йти - питається?.. Так ніхто і не дізнався, що підліткам цьогоріч не дали шансу після тюрьми стати освіченішими, вступити до якогось навчального закладу, хоча законом декларують.
Добро - це сон, це смерть, це втрата свідомості...
Василь Стус
У мене загострене, може, навіть хворобливо загострене почуття справедливости, яку я завжди хотів бачити повною, ідеальною. Я вважаю, що така справедливість повинна бути в нашій країні, яка для народів всього світу мусить правити за взірець.
Страшна бідність дозволила чіткіше самоідентифікуватися: коли не хочеш втратити власної гідности, батьківське горе не можна ні дарувати, ні забувати про нього.
Саме віра в усе прочитане й опановане рятувала його від ерозії душі, не дозволяла зачерствіти, за читанням та відкриттям нового допомагала забути про постійне відчуття голоду. Книжки стали єдиною відрадою, бо лише в них добро завжди перемагало зло.
Красуня побігла до парку. Непритомне Чудовисько лежало на траві. Дівчина кинулася до струмка, набрала води й умила страшну звірячу морду. Вона не почувала страху: її серце розривалося від болю. Нарешті Чудовисько відкрило очі й прошепотіло:
- Я не можу жити без тебе. Й тепер я помираю щасливим, бачачи тебе поруч. - Ні, ти не можеш померти! - заплакала Красуня. - Я люблю тебе! Я твоя!.. Одразу весь замок освітився яскравим світлом, і повсюди заграла музика. Чудовисько зникло. Замість нього на траві лежав красень-принц...
Зимового вечора біля замкового вікна сиділа королева. Вона вишивала візерунок на білій хустині й раптом уколола голкою пальця. Три яскраво-червоні крапельки крові впали на сніжно-білу тканину. Червоне на білому виглядало так гарно, що королева погадала про себе: "Нехай моє майбутнє буде біле, мов сніг, рум'яне, ніби кров, і кучері хай будуть чорні, наче дерево на віконній рамі!"
Так глупо кого-то обманывать. Вначале делала вид, что я полная дура и ничего не замечаю. Мало ли чего человек так поступает. Может такое чувство юмора, может недооценивает мою догадливость. Ну ладно. День, два, неделя, месяц... Ждала развязки. Может у человека какая на то стратегическая непонятная мне цель. Но ведь надоедает. Кажись это неправильно.