Samotność w sieci

Не одразу наважилась на перегляд фільму у вечірній час. Час, якого так мало і смак якого не хочеться псувати. А ще не хотілось остаточно розчаруватись у діяльності сучасних фільм-мейкерів. Бо кілька прем’єрних фільмів, які днями оббігли кінотеатри, залишили в мені печію деструктивної сугестії. Але ця робота польських режисерів та акторів виявилась доволі цікавою. А форма - оригінальною. Навіть необережні для моєї психіки відверті сцени – сприймались мною політкоректно. Як лікарем. Бо пахло гарною ідеєю.

Сьогодні вранці один мій колега розповів про своє бачення різниці між українськими та голівудськими фільмами. Каже, що вітчизняні сценарії мають душу, бо беруть свій початок від ідеї та історії, яка торкнула автора і яку він хоче донести, а голівудська машина пропонує режисерові тему і план, який він має виконати у короткі строки. Відтак в українських фільмах менше техніки, але більше життя, а в голівудських – більше техніки, але менше смаку і сенсу для існування. Останнє також можна піддати дискусіям. Але зараз ця думка виглядала правдивою.

Думаю в «Samotnośćі w sieci» є серце. І цим вона смачна і цікава.

Перевагою цього твору, напевно, є відсутність деструктивних ідей, якими переповнені, переглянуті мною останнім часом, творіння.

Виготовлення фільму має сенс лише тоді, коли він, прийшовши у світ, не руйнує душу. Як у листі головної героїні про якості чоловіка, якого вона прагне: To musi być ktoś zupełnie obcy, kto nie może mnie zranić.

Людські душі надто чутливі, щоб жбурляти у них деструктивним брудом.

Любов перемагає і покриває все. Це вже – не висновок до фільму, а додаток. Щоб не втратити поля для творчості.