![](https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiMwBrCu1KJnWFLHkmdLaRGQPyZ6V1bgWecgPkO6LDQ4HeOPmockSRXAiW3kAzzFxhmazjkhrEld3ZXR9XYCezO6z15yZzIus_Ek1PDlCFkbEUfR9BQWIOiGNKLODgCf6XZ8HQv9QhFM9oF/s320/00126q6k.jpg)
Є три типи історій і три типи істориків.
Перший тип істориків – це я називаю їх історики-чукчі. По принципу «что вижу, то пою». Пішов в архів, знайшов документ, надрукував його і сказав, що це кандидатська праця. Або докторська. Це спосіб, який вимагає добрих потертих штанів, тому що ця робота більше робиться задньою частиною тіла, аніж верхньою. Вони потрібні, до архівів треба ходити, але це є історики описові.
Друга історія – це є більш амбітна і складніша. Але ми думаємо, більш потрібніша. Це історія, яка аналізує, яка критична, яка дає нам певні візії, яка заражає нас певними стратегіями, яка впроваджує нас в нові дискусії. І це та історія, яка, мені здається, зараз в Україні буяє. Останні 20 років вона дуже сильно помітна. З'явилася ціла група людей, які стараються це писати.
Але нам потрібен третій тип історії. І цей тип історії найтяжчий, але може найпотрібніший. Нам потрібен той тип істориків і той тип історії, який міняє сам контекст. Який міняє спосіб думання про нашу сучасність, а не просто аналізує. А нема міцнішого способу міняти сучасність, ніж думка. Ніж стратегія.