Гортала останні глави твору французького романтика і мучила себе питанням – от якою має бути людина, щоб написати такий роман? У чому цей секрет вміння настільки етично і по-етично висловлювати свій протест системі, в якій живеш. Це вже сьогодні ми дізнаємося від критиків, що ось була така течія романтиків у дев’ятнадцятому столітті, котрі були незадоволені кризою їхніх сучасників та байдужістю до людської душі та людини як такої. Але як людина, вихована в часи духовної кризи – стає здатною на шедеври? Сьогодні ми дуже часто говоримо, що у нашому жорстокому і байдужому суспільстві природно, що виховуються черстві люди. Бо їхні ідеали побудовані на високих цивілізаційних запитах та перфекціонізмі. Але ж у 19-му століття міг з’явитися Гюго! Котрий у образах циганки-Есміральди та Квазімодо продемонстрував глибину здібностей людської емоційної природи. Котрий животворив історичну пору середньовіччя у Соборі Богоматері. Котрий просто зміг побачити і почути пророчий голос згори.«В этой лавченке всякого добра по четыре штуки…» - ось тут, думаю захована, відповідь на феномен шедеврів Гюго. Цим висловом у Соборі Паризької Богоматері автор говорить про чотири факультети, котрі були у середньовічному Паризькому університеті – юридичний, медичний, факультет мистецтв та богослів’я. Зрозуміти суть подій, які відбувалися в його епоху та в часи історичні авторові допомогло об’єднання розумінь цих чотирьох підвалин. Бо як людина не може жити без адекватного закону, який наводить порядок у її житті, так само важливим для неї є розуміння медичних основ у здоровому ставленні до людського тіла. Водночас немає духа людського без вміння бачити, оберігати та творити мистецьку красу, а душа здатна бути живою, коли шукає вічного і дбає про гармонію з Богом.
Адекватність розуміння закону, фізичного здоров’я, естетичної краси та таємниці люблячого Бога для сучасної людини є так само відповіддю у пошуку в умовах рабства перед штучними ідеалами цивілізаційного прогресу.
Цитатка:
«Моды нанесли больше вреда, чем революции. Они врезались в самую плоть средневекового искусства, они посягнули на самый его остров, они обкорнали, искромсали, разрушили, убили его форму и символ, его смысл и красоту. Не довольствуясь этим, моды осмелились переделать его заново, на что все же не притязали ни время, ни революции. Считая себя непогрешимыми в понимании «хорошего вкуса», они бесстыдно разукрасили язвы памятника готической архитектуры своими жалкими недолговечными побряхушками, мраморными лентами, металлическими помпонами, медальонами, завитками, ободками…»
Людина – теж храм. Святого Духа. (Так говорить Біблія). Зі своїми формою, змістом та красою.
Немає коментарів:
Дописати коментар