Про тих, хто працює у свята

Отже, вісім днів новорічних канікул в прекрасній тиші і враження про тих, хто працює у свята.

Так склалося, що біля мого будинку вишикувалися в рядочок маленькі магазинчики з різними харчами. Точніше, не біля самого будинку, я якось так – вздовж вулиці – по магазинчику на будинок, приблизно так. Ну а що, будинки переважно по 20-25 поверхів, людей трохи є, то й харчі в попиті.

Так от, вийшла я ввечері 1 січня типу на ялинку. Я спочатку так думала, що на ялинку, але коли вийшла з під’їзду, виявилось, що на вулиці така ожеледиця, що я повскознулась і впала прямо зі сходів. Летіла елегантно – на рукавички, як падають актори у театрі, тому без жодних травмувань чи незручностей, але коли спробувала встати і піти далі – зрозуміла, що далеко не зайду J - було  дуже слизько бо. 

Замість ялинки пішла провітритись магазинчиками. У кожному – своя атмосферка. Біля одного ще на вулиці мене зустріла тітонька без куртки, вийшла протирати холодильник з водою. Спитала її чи не боїться холоду в такий мороз, тітонька сказала, що ні – привітала з новим роком і пішла зі мною всередину. Спитала її чи немає в неї серії чаїв з ромашкою – вона спитала чи то такі в синіх коробочках, я не знаю який то в синіх коробочках, але кажу, що, певно, да. Вона сказала, що в синіх нема, є на таку вартість чорний чай і запропонувала його. То був найдешевший чай в магазині. Я подумала, що не варто їй морочити голову, що я люблю саме ромашковий і що чорний чай може бути і на копійок 50 дорожчим, побажала їй здоров’я і пішла далі собі. 

У іншому магазинчику побачила обдертий папірчик «хліб». Ну, думаю – хліб згодиться. Іду по хліб. В магазинчику зібрався женсовєт. Власне, не жінрада, а женсовєт. Бо дружно кричали, сварили вчителів, які вчать їхніх дітей. На дверях магазину було від руки написано на іншому папірчику «продукти в долг  Нє даєм». Всередині – на автоматі для поповнення карточок телефонів - ще один рваний папірчик «дєньгі нє міняєм». Сказали, що хліб позавчорайший, найближчий свіжий буде 5-го числа. Відповіла, що не страшно, в мене є мікроволновка – розпарю, з поміж пляшок з горілкою мені дістали хлібчик і я пішла собі далі.

Іти було важко бо ожеледиця. Поки дійшла до зупинки трохи замучилась, взялась за опору зупинки, щоб віддихатись. Поспостерігала, як ходять тримають одне одного люди, якісь двоє хлопаків кудись поспішали, один впав, другий хотів його підняти, але ж самому слизько. Непогана погодка для першого січня, подумала я. жодної мотивації пити спиртне, бо вже точно нікуди не зайдеш.

Пішла я далі – неподалік зупинки відкрили ще один магазинчик – з косметикою, шаликами, панчішками різнокольоровими, якимись ще витребеньками. Там дві панянки рахували свої статки. Непогане завдання, як на перший день року, подумала я. Вони собі нічим не здивовані розкрили свої альбоми, з викресленими таблицями і записували в клітинки, що по чому, яка серія товару, обурювались на якусь третю панянку, яка перед новим роком якогось дива не розставила всі цінники і коди товарів. Мій візит їх нічим не вразив, але я вирішила наступного разу, як порахують, придбати у них помадку якусь (вже, до речі, придбала – аж дві).

Подумала, що з огляду на ожеледицю, далеко заходити страшно, бо можна не посковзатись до ранку J, з острахом поспостерігала, як з якогось двору з третьої спроби виїхала якась машинка – її носило з боку в бік, водій бликав мені фарами – типу – не наближайся, зрештою, він вибрався на рівнішу дорогу, а я перебралась на інший бік вулиці в інший магазинчик – там якось дивно бликало світло – тому вирішила перевірити, що робиться.

Виявилось, що всередині сидять двоє людей у ковдрах, під прилавком поставили чи то ноутбук чи то маленький телевізор. Чоловік і жінка дружно привіталися, сказали, щоб заходила, привітали з новим роком, кажу, і вам гарного 2015-го. Вони запропонували взяти яєць на вечерю. Ну, думаю, чому б ні. Вони усміхнулись, поклали в кульочок п’ять яєць, сказали, щоб заходила ще і поринули далі в своє кіно. В магазині було так затишно, що я забула, що на вулиці ожеледиця і що з яйцями ходити – це додаткове спецзавдання.

Всю оцю дорогу, скільки я ходила, мене ніхто не помічав з вуличних перехожих, всі собі ковзали, як могли, кожен помалу пересувався. Але от як, купила яйця, мій об’єкт з торбиною став усім дуже цікавий. Тепер усі на мене дивилися, один товариш навіть не стримався – наблизився, подивився, що я несу свою торбину з яйцями – сказав: «Ха-ха!». – «Та да», - відповіла йому я і поковзала далі.

Найвеселіше було вже біля самого під’їзду – я зустріла двох людей, яким так само, як мені першого січня захотілося пройтися по магазинам. Один із них дістав із кулька пластикову пляшку і питає мене: «Девушка, а может пивка?». І ми всі троє гуртом засміялися. «Ага, кажу, в мене якраз є яйця, щоб запити».

Словом, сухе перше січня в моєму районі Києва вийшло на ура. Думаю, в країні забагато п’ють, бо надто часто на Новий рік буває тепло і без опадів.

Христос Народився!