Скажите, а как переводится слово «мусульманин»? – «Мусульманин» означает: «боящийся Бога, покорный Богу», то есть смиренный перед Богом и перед людьми человек. А это есть самое главное пожелание Библии для человека: иметь Божий страх – благоговейный трепет перед Творцом и послушание Богу, ибо «начало мудрости – страх Господен», - говорит мудрый Соломон.
Як зрозуміти та примирити непримириме?
Ширінай Досова – народилась і виросла у мусульманській родині в Середній Азії. Її мама – православна українка, яка разом із батьками – бабусею та дідом Ширінай за спецпереселенням (як члени сім’ї зрадника батьківщини) у 1941-му році переїхала до Узбекістану. Православна переселенка вийшла заміж за таджика мусульманина. У них було десятеро дітей. Коли народилась дівчинка, її назвали за таджицькими традиціями - Ширінай(в перекладі - «солодкий місяць»). У дитинстві Ширінай досвідчила і мусульманського закону і християнських звичаїв. Вночі перед Великоднем мати Ширінай до ранку пекла коржики та смачні страви та наступного дня запрошувала в гості сусідів-переселенців. В селі жили українці, німці, росіяни, фіни, корейці, азербайджанці, болгари, чеченці, кримські татари, естонці, греки та євреї. Каже, сусіди, християни та мусульмани охоче приходили та вітали з Великоднем. Хто казав «Христос Воскресе», хто просто вітався з добрими побажаннями.
Батько – був поважаною посеред мусульман людиною. Як згадує Ширінай, був суворим та безкомпромісним. Згідно із сунітськими звичаями жінка і діти в сім’ї має бути постійно зайнята роботою тому батько «впрягав» у роботу усіх, кого міг. Навіть коли жінка хворіє – поки ходять ноги - зобов’язана змагатися із собою і працювати. Водночас від дружини чоловік вимагав гостинності – коли хтось приходив у дім, гостей спочатку треба було нагодувати, а лише тоді запитувати, чому прийшов. Брати Ширінай вдень працювали на господарстві, а вночі косили конюшину, хоч її і можна було дешево купити. Дітей ставили голими коліньми на кукурузу, часто били і наказували навіть за дрібниці – такий закон слухняності. Хлопчик, щоб бути покараним за переступ, мав сам принести різку для биття. А за сквернослів’я брали тонку різку та били по язику. Такі строгі умови виховання, за словами Ширінай і досі допомагають зростити людей, які не бояться випробувани та важкої праці. Виховані у жорстоких умовах брати Ширінай, котрі залишились мусульманами, так само суворо виховують своїх дітей. Жорстокість породжує жорстокість. Як і справедривість загострене почуття справедливості.
Ширінай, коли виросла і переїхала працювати до Москви, пішла дорогами християнської любові, які пережила у співчутливих очах матері. Проповідувала християнство на Арбаті, посеред студентів-мусульманів, вихідців із Середньої Азії. «Бо Господь Ісус Христос більш милосердний ніж справедливий і замість карати віддав за людство життя,» - говорила вона.
У суворій законослухняності та між вимогами справедливості мусульмани втрачають любов і життя у Воскресінні.
У любові та емоційному захопленні Богом християни лінуються працювати та добровільно виконувати Божі заповіді – часом втрачаючи віру і самого Бога.
Через жорстоке втручання батьківського авторитету мусульманське потомство невпинно зростає і потужно укріплюється у Азійському світі.
Християни, котрі радісно переживають Божу присутність запрошують своїх невіруючих братів навернутися та глибше пізнавати Бога. Вбачають людину вільною – і тому дозволяють нащадкам вибирати - приймати або не приймати Божу любов. Християнські церкви – ростуть, укріплюються завдяки діянням Святого Духа. Проте водночас - потребують постійного змагання із толерантними ідеями невірства, ідолопоклонства та славоблудства. Усе що можуть - любити та молитися за нащадків. Аби ті добровільно закохалися в Божу Любов.
Но торжество кому ж уступит
В пыли рожденный человек?
Венец ли вечных пальм он купит
Иль чашу временную нег?
Господен ангел тих и ясен,
Его живит смиренья луч.
Но гордый демон так прекрасен
Так лучезарен и могуч!
Як зрозуміти та примирити непримириме?
Ширінай Досова – народилась і виросла у мусульманській родині в Середній Азії. Її мама – православна українка, яка разом із батьками – бабусею та дідом Ширінай за спецпереселенням (як члени сім’ї зрадника батьківщини) у 1941-му році переїхала до Узбекістану. Православна переселенка вийшла заміж за таджика мусульманина. У них було десятеро дітей. Коли народилась дівчинка, її назвали за таджицькими традиціями - Ширінай(в перекладі - «солодкий місяць»). У дитинстві Ширінай досвідчила і мусульманського закону і християнських звичаїв. Вночі перед Великоднем мати Ширінай до ранку пекла коржики та смачні страви та наступного дня запрошувала в гості сусідів-переселенців. В селі жили українці, німці, росіяни, фіни, корейці, азербайджанці, болгари, чеченці, кримські татари, естонці, греки та євреї. Каже, сусіди, християни та мусульмани охоче приходили та вітали з Великоднем. Хто казав «Христос Воскресе», хто просто вітався з добрими побажаннями.
Батько – був поважаною посеред мусульман людиною. Як згадує Ширінай, був суворим та безкомпромісним. Згідно із сунітськими звичаями жінка і діти в сім’ї має бути постійно зайнята роботою тому батько «впрягав» у роботу усіх, кого міг. Навіть коли жінка хворіє – поки ходять ноги - зобов’язана змагатися із собою і працювати. Водночас від дружини чоловік вимагав гостинності – коли хтось приходив у дім, гостей спочатку треба було нагодувати, а лише тоді запитувати, чому прийшов. Брати Ширінай вдень працювали на господарстві, а вночі косили конюшину, хоч її і можна було дешево купити. Дітей ставили голими коліньми на кукурузу, часто били і наказували навіть за дрібниці – такий закон слухняності. Хлопчик, щоб бути покараним за переступ, мав сам принести різку для биття. А за сквернослів’я брали тонку різку та били по язику. Такі строгі умови виховання, за словами Ширінай і досі допомагають зростити людей, які не бояться випробувани та важкої праці. Виховані у жорстоких умовах брати Ширінай, котрі залишились мусульманами, так само суворо виховують своїх дітей. Жорстокість породжує жорстокість. Як і справедривість загострене почуття справедливості.
Ширінай, коли виросла і переїхала працювати до Москви, пішла дорогами християнської любові, які пережила у співчутливих очах матері. Проповідувала християнство на Арбаті, посеред студентів-мусульманів, вихідців із Середньої Азії. «Бо Господь Ісус Христос більш милосердний ніж справедливий і замість карати віддав за людство життя,» - говорила вона.
У суворій законослухняності та між вимогами справедливості мусульмани втрачають любов і життя у Воскресінні.
У любові та емоційному захопленні Богом християни лінуються працювати та добровільно виконувати Божі заповіді – часом втрачаючи віру і самого Бога.
Через жорстоке втручання батьківського авторитету мусульманське потомство невпинно зростає і потужно укріплюється у Азійському світі.
Християни, котрі радісно переживають Божу присутність запрошують своїх невіруючих братів навернутися та глибше пізнавати Бога. Вбачають людину вільною – і тому дозволяють нащадкам вибирати - приймати або не приймати Божу любов. Християнські церкви – ростуть, укріплюються завдяки діянням Святого Духа. Проте водночас - потребують постійного змагання із толерантними ідеями невірства, ідолопоклонства та славоблудства. Усе що можуть - любити та молитися за нащадків. Аби ті добровільно закохалися в Божу Любов.
Но торжество кому ж уступит
В пыли рожденный человек?
Венец ли вечных пальм он купит
Иль чашу временную нег?
Господен ангел тих и ясен,
Его живит смиренья луч.
Но гордый демон так прекрасен
Так лучезарен и могуч!
А.Н.Майков, «Ангел и демон»
Немає коментарів:
Дописати коментар