2011

Уже традиційно у перші дні нового року хочеться написати про рубежеві почуття. Щоб можна було за рік повернутися, переглянути і порівняти, що змінилось за ці останні 365.

То як воно – у перші дні січня – 2011-го. Вірніше stycznia. Бо у навушниках Пьотр Рубік. Співає про перемогу, справжність і високі почуття любові та пошани до людини. Хочеться саме у такому настрої прожити цей рік.

Коли сьогодні своєму колезі розповіла, як зустріла новий рік – подивився протяжливо в вічі і сказав: «А не боїшся правила, що як зустрінеш, так і проведеш?»… -«Хм. Не боюся»

За 3 години до нового року спожила з родиною, які стали для мене в цьому році ще більш близькими друзями, святкову вечерю, відвідала нічне богослужіння, і через 2 години після настання нового року пішла спати. Бо 2 з половиною дні вихідних – надто мало, щоб доробити диплом. І вже зранку першого січня читала Августина, біблійні життєствердні роздуми Сверстюка та папи Бенедикта. І захотілось багато чого змінити. Для початку позбутися непотрібних справ, взаємин, засобів та прив’язань. Щоб увійти з серцем чистим. А ще – піти до сповіді. І вже в неділю зустрілася зі священиком, який 11 років тому провадив мене до свідомого рішення стати на дорогу християнства. Згодом виїхав з України навчатися до Ватикану. А тепер спеціально для мене і ще інших таких як я знову в Україні. Хіба не подарунок?..

Чомусь люди придумали, що у новий рік конче необхідно сходити з глузду, багато їсти, мало спати, користатися найдорожчими в цьому році послугами барів, ресторанів, кінотеатрів та інших розважальних установ, влаштовувати шалено дорогі подорожі та прогулянки. І тоді – це – справжнє свято.

Але чи саме це є джерелом людського щастя. Чи, точніше – чи тільки це?
Ні-ні. Я в жодному разі не кажу, що якщо хтось зустрів рік саме так – то він, як кажуть на Львівщині, ніц не торопає в цьому житті. Можливо, у наступному році, якщо мене запросить якийсь молодий і закоханий до кіно чи в якусь шалену кав’ярню – і я піддамся цій необережній спокусі.

Але цьогоріч у мене під ялинкою дещо інші запитання – наприклад, як прожити ці 365 помножити на 24 помножити на 60 хвилин свого життя, щоб не проґавити жодної важливої миті? Як залишатися завжди у мирі із собою, іншими і, що найважливіше, з Богом? А якщо помру – не потрапити до пекла. І такі, страшні, на перший погляд, думки… Але тільки на перший. Бо для всіх нас є місце у тріумфі ангелів у вічності...

Дякую Богові за те що у минулому році вдалося провести двотижневу Школу Християнського життя у Білорусі та познайомитись із чудовими білоруськими людьми. А ще – у листопаді у кримському Сімферополі стати свідком народження нашого нового, хоч і поки маленького, філіалу. Вдалося змінити на кращу роботу, покращити свої матеріальні статки та можливості до реалізації творчих потреб. Стала хресною мамою маленького Сергійка, який народився в мого двоюрідного брата. Також вперше у житті усвідомила себе досконало гарною і унікальною. І це вже благодать з неба. Вона не всім дається. Як і благодать, коли у важливих хвилинах – ти маєш поруч хороших людей. Не багато, але таких, на яких не всім щастить. Хіба не мило?

І от якось не вкладається у розумі такі чудові благодаті шумно святкувати. Бо щастя – воно ж тихе. І сховане в серці. І якось навіть не хочеться його налякати. Бо воно миле і має у гарних умовах зберігатись…

І про любов. Бо як без неї. Я запрошую в цьому році любов. Але красиву і романтичну. Без шуму і непотрібного хаосу...

Насамкінець - про СМСи. В цьому році - відіслала тільки 2. Хто отримав, той знає. Хто ні - не тому, що вас забула. Просто буває така тепла і щаслива самотність. А ви ж бажаєте мені щастя - правда?.. :)

Обіймаю усіх та бажаю затишного 2011-го року.